Международные экономические отношения Украины

- Програма інтеграції України до ЄС, затверджена Указом Президента України 14 вересня 2000 p.;

-  Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 pp. «Шляхом європейської інтеграції».

Розширення Європейського Союзу у травні 2004 р. дозволило Україні отримати статус прикордонної з ЄС держави. Вже зараз спільний з ЄС кордон становить 621 км, а після вступу у 2007 р. Румунії він дорівнюватиме 1152 км, що робить нашу країну однією з найбільших в ЄС держав, що межує з цим інтеграційним угрупованням.

Наближення кордонів ЄС до України  досить рельєфно проявило себе вже у 2003 p., коли країни Євросоюзу вийшли на провідні позиції за товарообігом у зовнішній торгівлі нашої держави і на першу сходинку (34,1 % загального вивозу товарів) в експорті українських товарів.

Разом з тим, Європейський Союз виступає найбільшим інвестором в економіку України, питома вага  держав-учасниць та аплікантів на вступ у 2003 р. перевищила 55 % і є у декілька разів більшою за інвестиції, що надходять з СНД. На країновому рівні головними партнерами України виявилися Німеччина, Італія та Великобританія.

За 2003 р. зовнішньоторговельний товарообіг з країнами ЄС становив 10,4 млрд. дол., що на 36,9 % (2,8 млрд. дол.) більше аналогічного періоду 2002 р. Обсяги експорту товарів з України до ЄС у 2003 р. порівняно з попереднім зросли на 29,2 % (1,0 млрд. дол.) і становили 4,6 млрд. дол.

Однак Україна поки що не може претендувати на роль головного партнера Євросоюзу, адже її частка становить лише 0,5 % загального обсягу зовнішньоекономічних операцій цього інтеграційного угруповання.

Не є високодиверсифікованою і  товарна структура українського експорту до ЄС — 15, адже 25,5 % загального обсягу становлять поставки мінеральних продуктів; 24,9 % — неблагородні метали та вироби з них; 11,3 % — текстиль та текстильні вироби і лише 8,6 % — машини, устаткування та механізми.

Принципово іншою є структура  імпорту з країн ЄС до України, в якій на першій позиції — машини, устаткування та механізми (28 % загального експорту), далі йде продукція хімічної промисловості та пов'язаних з нею галузей (14,6 %), засобів наземного, повітряного та водного транспорту (11,1 %), текстилю та текстильних виробів (7,8 %).

Проте слід зазначити, що напередодні розширення ЄС десять країн-аплікантів проявляли значний інтерес до українського експорту та нарощування обсягів постачання своєї продукції в Україну. Так, у 2003 р. зовнішньоторговельний обіг України з країнами цієї групи становив 5,3 млрд. дол., що на 45,8 % (1,7 млрд. дол.) більше ніж у 2002 р. Разом з тим, товарна структура експорту мало чим відрізнялася від аналогічної з державами п'ятнадцятки. Основними країнами, куди Україна експортувала свою продукцію (2003 р.) були:

- Угорщина (849,9 млн. дол.);

- Польща (763,9);

- Естонія (364,0);

- Словаччина (289,1);

- Кіпр (272,6).

Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з країн ЄС — 15 на 1 січня 2004 р. становив 2384,2 млн. дол. Головними інвесторами при цьому виявилися Великобританія (686,1 млн. дол.), Нідерланди (463,9), Німеччина (441,4), Австрія (252,1). Серед нових держав ЄС інвестиційну активність (поки що в обмежених обсягах) проявили Польща (153,3) та Угорщина (127,6 млн. дол.).

Можливості вітчизняного капіталу не дозволяють активно впливати на інвестиційний ринок в ЄС. Обсяг  інвестицій з України в економіку держав — членів ЄС на 1 січня 2004 р. становив 17,3 млн. дол., або лише 10,6 % обсягу інвестицій, що надходять в інші країни світу з України.

Вступ десяти нових членів до ЄС та зумовлена цим процесом денонсація угод про вільну торгівлю (передусім з державами Балтії) за попередніми розрахунками обсягів  мінімальних загальних втрат становила від 240 до 349 млн. дол. (експертні оцінки Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України). Як показав досвід 2004 p., українські експортери вчасно переорієнтували вивіз своєї продукції на інші ринки та пристосувалися до нових вимог Європейського Союзу.

Неабияке значення для України має нова ініціатива Європейської Комісії, відома під назвою «Ширша Європа — сусідство»¹, в якій визначено нову групу держав-сусідів — WNIS — Western Newly Independent States, до якої увійшли Україна, Молдова, Білорусь, перспективне членство яких в ЄС не виключається. Цей документ визначив особливості формування спільного європейського економічного простору, до складу якого мають увійти також Росія, держави Закавказзя та Північної Африки. Основними напрямами процесу створення останнього мають стати: регіональна та інтрарегіональна кооперація;                  розвиток взаємної торгівлі; створення умов для вільного переміщення громадян;                  створення спільної системи безпеки; інтеграція транспортної, енергетичної та телекомунікаційної мереж, а також формування європейського дослідницького простору; створення нових інструментів для підтримки та захисту інвестицій;                   підтримка інтеграції до ГАТТ/СОТ; розвиток фінансової системи тощо.

З огляду на це, найважливішими для України заходами зближення з ЄС є такі напрями розвитку відносин:

1. Гармонізація технічних стандартів з міжнародними та європейськими. Станом на 1 травня 2004 р. в Україні є чинними 1628 національних стандартів. Проведено актуалізацію Переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні. Реформовано відповідно до европейских стандартів бухгалтерський облік та фінансову звітність. У цілому гармонізації підлягають понад 8000 норм та стандартів, але завершено роботу тільки з 1500.

2. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС. З цією метою створено Національну раду з питань адаптації законодавства України, міжвідомчу координаційну раду. Відповідно до статті 51 УПС пріоритетними галузями при цьому стали: митне право, законодавство про компанії; банківське право; бухгалтерський облік компаній; податки; фінансові послуги; правила конкуренції тощо.

3. Співробітництво промислових комплексів України та ЄС. Найбільш вагомими досягненнями у цій сфері є спільні проекти: в сільськогосподарському машинобудуванні з фірмами «Дойч», «Форгаріт», «Хеге» (трактори, комбайни); авіакосмічній промисловості з фірмами Німеччини, Франції, Великобританії; автомобілебудуванні; реконструкції теплових електростанцій (фірма «Сіменс», ФРН). Разом з масовим відкриттям представництв західних фірм в Україні має місце і зворотний процес. Наприклад, Нікопольський завод феросплавів відкриває свої представництва у ФРН, Туреччині, Великобританії.

4. Затверджено нові програми розвитку паливно-енергетичного сектору економіки «Українське вугілля», «Нафта і газ України» до 2010 р. з урахуванням директив Європарламенту та Ради Європи. Здійснено перші кроки щодо створення передумов для відновлення паралельної роботи між енергосистемами України та нових членів ЄС. Першим кроком стало підключення «енергоострова Бурштинської ТЕС» до енергосистеми Європи. Також триває реалізація п'яти угод та спільних проектів з боку ЄС щодо підтримки ринкових реформ в енергетичному секторі.

5. Співробітництво у транспортній сфері. Укладено 15 міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення, 15 — про повітряне сполучення, 13 — про торговельне судноплавство та ціла низка двосторонніх угод. Завершено роботи з будівництва судноплавного шляху Дунай—Чорне море, що дозволить активізувати транспортну діяльність на півдні. Схвалена Європейською Комісією (1996 р.) модель Пан'європейської транспортної мережі зараз охоплює десять Пан'європейських транспортних регіонів, з яких три коридори проходять через територію України:

коридор III: Дрезден (Німеччина) — Вроцлав (Польща) — Львів (Україна) — Київ (Україна) — автомобільні шляхи та залізниця;

коридор V: Венеція (Італія) — Любляна (Словенія) — Будапешт (Угорщина) — Ужгород (Україна) — Львів (Україна) — Братислава (Словаччина) — Загреб (Хорватія) — Сараєво (Боснія та Герцеговина) — автомобільні шляхи та залізниця;

коридор 1Х: Гельсінкі (Фінляндія) — Санкт-Петербург (Росія) — Москва (Росія) — Київ (Україна) — Одеса (Україна) — Кишинів (Молдова) — Бухарест (Румунія) — Вільнюс (Литва) — Клайпеда (Литва) — Мінськ (Білорусь) — Александрополіс (Греція) — Орменіо (Болгарія) — автомобільні шляхи, залізниця.

Розпочато роботу над  проектом BISRO з оцінки розвитку транспортної інфраструктури України.

6. Науково-технологічне співробітництво. 7 жовтня 2003 р. під час саміту Україна — ЄС було підписано Угоду про наукове і технологічне співробітництво між Україною та ЄС. У листопаді 2003 р. відбулася презентація українського науково-технологічного центру у Брюсселі (Бельгія). Розвивається співпраця між українськими та європейськими вченими в рамках програм «ІНКО-КОПЕРНІКУС» та «ЕВРІКА».

7. Регіональне та трансрегіональне співробітництво. Найбільшого розвитку в Україні останнім часом набуло транскордонне співробітництво. З цією метою створено та успішно функціонують шість єврорегіонів, з них два «Буг» та «Карпатський» стали з 2004 р. прикордонними з ЄС.

Єврорегіон «Буг» орієнтується на розвиток спільних проектів між  Волинською областю України і  двома польськими воєводствами. У рамках програми «Тасіс» здійснювалися заходи щодо реалізації природоохоронних проектів, засновано українсько-польську агенцію регіонального розвитку, налагоджено діяльність кількох міжнародних пропускних пунктів.

У Карпатському єврорегіоні  реконструйовано кілька міжнародних пропускних пунктів, запроваджено низку проектів з транскордонного співробітництва. Упродовж дев'яти років реалізовуватиметься проект «Карпати 2003—2011», за якого запроваджуватиметься стратегічний підхід до розвитку транскордонного «співробітництва у Карпатському регіоні» та «Ініціатива розвитку транскордонного співробітництва в Карпатському регіоні» із загальним бюджетом у 400 тис. євро.

8. Співробітництво в галузі космічних досліджень. У зв'язку із прийняттям Радою Міністрів ЄС проекту «Галілео», який ставить за мету впровадження до 2008 р. власної європейської супутникової системи, представниками КБ «Південне» розпочато переговори про залучення до цієї ініціативи Євросоюзу. У червні 2003 р. в Брюсселі проведено презентацію української космічної науки і промисловості.

Слід зазначити також, що Україна співробітничає з ЄС й  в інших галузях, зокрема у сфері статистики, захисту прав споживачів, туризму, культури.

3. Україна – система СОТ

 

Україна, як і переважна  більшість інших країн з перехідною економікою, поставила собі за мету приєднатися до COT. Це потребує значної організаційної роботи, прийняття законів та інших нормативних актів. Процес приєднання України до системи COT розпочався 17 грудня 1993 р. Передусім з'ясуємо, які потенційні переваги надає Україні членство в СОТ. Ось основні з них:

- поліпшення цінових параметрів конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок зниження тарифних ставок щодо українських товарів країнами - членами COT;

- подолання багатьох інструментів кількісного обмеження ввезення української продукції завдяки радикальному зменшенню нетарифних обмежень щодо вітчизняних товарів;

- додаткові гарантії проти необґрунтованих антидемпінгових процедур;

- оптимізація структури експорту, оскільки за умови неучасті України в системі COT найбільшою мірою від обмежень з боку інших держав потерпають високотехнологічні, наукомісткі напрямки експорту;

- кращі передумови участі України та її суб'єктів господарювання у міжнародних суперечках та судово-арбітражних процедурах;

- поліпшення загальної кон'юнктури та забезпечення передбачуваності у стосунках з основними торговельними партнерами України як окремими державами, так і угрупуваннями країн.

Членство в COT забезпечить Україні якісно кращий режим торгівлі із 142 країнами світу, на які припадає понад 90 % світової торгівлі.

Одним із кроків на шляху  приєднання до системи COT є ухвалення нового Митного кодексу України з 1 січня 2004 р. Ним передбачається впровадження положень угод СОТ про правила митної оцінки товарів, визначення країни походження товарів тощо. Тут же висвітлюються питання кодування товарів та ін. За оцінками провідних фахівців багатьох країн і економічних організацій, цей Митний кодекс України відповідає європейським і міжнародним стандартам, високим юридичним вимогам країн з ринковою економікою до нормативних документів такого рівня.

Основна його перевага — це уніфікація та об'єднання двох основних діючих на цей час законодавчих актів з питань митно-тарифного регулювання: Митного кодексу і Закону України "Про Єдиний митний тариф" в один деталізований розділ нового Митного кодексу України. Ця особливість характерна і для аналогічних міжнародних правових актів. Кодексом встановлюється новий механізм побудови митного тарифу України, який відповідає вимогам, що пред'являються до субсидованого експорту як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

- введення тимчасових обмежень імпорту в разі проблем з платіжним балансом;

- підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення заподіяння серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

- системна трансформація українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи COT, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;