Методи і моделі прийняття рішень в обліку, аналізі та аудиті імпортно-експортних операцій

Державна податкова служба України

Національний університет  Державної податкової служби України

Житомирська філія

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни «Моделі і  методи прийняття управлінських  рішень в аналізі та аудиті»

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 

V курсу, 

групи ОСПЗ - 51

Хайнацька О.П.

Перевірила:

Корнійчук О. Е.

 

 

 

 

 

 

Житомир 2014

1. Методи і моделі прийняття рішень в обліку, аналізі та аудиті імпортно-експортних операцій.

 

У зовнішньоекономічній практиці використовуються два основних методи здійснення експортно-імпортних  операцій: прямий експорт і імпорт; що передбачає поставку товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачу або закупівлю у  нього відповідних товарів, і  непрямий експорт та імпорт, який полягає  у продажі та купівлі товарів  через торгових посередників.

Прямий метод зовнішньоекономічних операцій використовується:

· при продажі та закупівлі промислової  сировини на основі довгострокових контрактів;

· при експорті дорогого та габаритного  обладнання;

· при експорті стандартного обладнання через закордонні філії;

· при закупівлі сільськогосподарських  товарів у фермерів;

· при державному продажі та закупівлі.

Непрямий експорт та імпорт продовжує  зберігати своє значення. За деякими  оцінками, з допомогою торгових посередників у світовий товарооборот втягується близько половини всіх товарів. Метод  використовується:

· при збуті стандартного промислового обладнання;

· при збуті споживчих товарів;

· при реалізації другорядної продукції;

· на окремих важкодоступних і маловідомих  ринках;

· при просуванні нових товарів;

· при відсутності власної збутової мережі;

· за умови, що торгівля монополізована великими торгово-посередницькими  фірмами.

Організація експортних операцій. При  незначному обсязі зовнішньоекономічних операцій і реалізації основної частини  продукції на зовнішньому ринку для здійснення зовнішньоторгових операцій фірма використовує торговий апарат, який розрахований для роботи на внутрішньому ринку.

При збільшенні зовнішньоторгових  операцій створюється спеціальний  експортний відділ.

Замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи у закордонних  відділеннях, побудовані за регіональним принципом.

З метою реалізації продукції всіх своїх підприємств великі фірми  нерідко створюють центральну контору  у вигляді юридично самостійного акціонерного товариства чи дочірньої  експортної фірми, при цьому комерційна фірма повністю відділяється від  виробничої.

Великі фірми створюють власний  зовнішньоторговий апарат за кордоном. До його завдань належать: вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів, використання цього підрозділу у взаємостосунках  із іноземними контрагентами у випадках, коли законодавство даної країни не дозволяє прямих стосунків із ними.

За кордоном створюються і фірми, які займаються не тільки оптовою, але  й роздрібною торгівлею.

Організація імпортних операцій. Імпорт здійснюють тільки великі фірми, муніципалітети, універмаги, ресторанні концерни.

Для проведення операцій вони створюють  імпортні відділи, що включають, як правило, два сектори - закупівельний і  адміністративний.

У великих центрах, де переважно  закуповується товар, засновуються постійні представництва.

В окремих країнах, що розвиваються, створені урядові організації, які  займаються експортом або імпортом окремих товарів, котрі виробляються на державних підприємствах або  скуповуються в окремих приватних  осіб.

Поведінка організації на зовнішньому ринку істотною мірою визначається внутрішніми її можливостями і перспективами розвитку при досягнутому рівні стратегічного управління. Водночас стратегія зовнішньоекономічної діяльності є однією з важливих складових стратегічного плану підприємства і системи стратегічного управління. Вона передбачає співставлення всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обґрунтування прийняття оптимального рішення.

Вироблення ринкової стратегії  має шість етапів:

1. Всебічний аналіз зовнішньоекономічної  діяльності фірми:

· становище фірми на ринку товарів  та послуг, що поставляються підприємством  за теперішньої структури виробництва  і збуту;

· діяльність фірми з позицій  споживача товарів та послуг;

· діяльність фірми з позицій  ринку.

2. Аналіз ринку майбутнього:

· співставлення ставища фірми  з ємністю майбутнього ринку;

· аналіз коливання кон'юнктури  ринку на потенційні обсяги і умови  збуту товарів і послуг.

3. Аналіз можливостей фірми:

· очікуваний обсяг зовнішньоекономічної діяльності;

· доцільність переорієнтації на нові ринки збуту;

· діяльність у новому середовищі та доцільність скорочення її в традиційних  сферах і сегментах ринку.

4. Аналіз бюджетно-податкової політики:

· бюджетно-податкова політика всередині  країни та її вплив на фірму;

· бюджетно-податкова політика за рубежем та її вплив на фірму.

5. Тенденції розвитку світової  економіки і зовнішньоекономічних  зв'язків і оцінка очікуваного  впливу на умови функціонування  організації:

· прогнозні зміни в зовнішньоекономічної політиці різних країн, у їх загальногосподарській  кон'юнктурі, тенденції розвитку світового  ринку.

· Результати всебічного аналізу зовнішньоекономічних зв'язків, прогнозних оцінок і перспективних  умов розвитку на всіх п'ятьох етапах слугують вихідною базою для формування довгострокової стратегії поведінки організації.

6. Розробка довгострокової стратегії  зовнішньоекономічної діяльності  передбачає:

· формування глобальної довгострокової цілі (місії) зовнішньоекономічної діяльності;

· розробку альтернативних варіантів  досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності;

· поділ (декомпозицію) глобальної цілі зовнішньоекономічної діяльності на кілька взаємозалежних під цілей;

· порівняння варіантів досягнення цілі зовнішньоекономічної діяльності, вибір стратегічних альтернатив, оцінювання можливостей і наслідків їхньої реалізації і формування стратегії  поведінки підприємства на зовнішньому  ринку.

В залежності від того, займається підприємство експортом чи імпортом використовують різні варіанти стратегії.

Стратегія експорту. Фірми, що починають  свою міжнародну діяльність, часто  віддають перевагу тим ринкам, для  яких потрібні мінімальні зусилля щодо адаптації продукту і коригування  маркетингової стратегії.

В цілому процес вибору закордонних  ринків здійснюється на базі наростаючого за ступенем деталізації аналізу.

При експорті фірма вибирає сама варіанти продажу товарів - або це буде прямий, або непрямий продаж.

Варіант прямого продажу вибирається  експортером заради встановлення більш  жорсткого контролю над функціями  маркетингу й одержання більш  високого прибутку. Він може продавати  її представнику своєї фірми з  питань збуту або агенту в справах  продажу, що працює за комісійні, іноземному оптовику, що одержує право власності  на продукцію й отримує прибуток на кінцевому етапі всього процесу, тобто продаючи товари споживачам.

Якщо фірма вибирає варіант  прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну  службу. Це можна зробити декількома способами - від створення спеціального міжнародного відділу до формування самостійної міжнародної діяльності, пов'язаної з експортом.

Непрямий продаж означає, що виробник діє через іншу фірму-посередника  в країні базування, спрямовуючи  свою продукцію на міжнародний ринок.

Стратегія імпорту. Фірми найчастіше віддають перевагу іноземним, а не внутрішнім товарам, виходячи з таких основних причин: ціна, якість; не доступність  певних матеріалів у своєї країні; прискорення і безперервність поставок, більш ефективне технічне обслуговування; сучасна технологія; досягнення визначених маркетингових цілей (особливо у  зв'язку з офсетними угодами, коли від фірми вимагають імпортувати  якісні товари з країни, у якій вона хоче збувати свою продукцію); зв'язок з іноземними підприємствами, що є  іноземними Філіями головної фірми. Важливу роль в імпорті відіграють такі документи:

· розписки за товари, передані транспортно-експедиційній  компанії для перевезення до місця  кінцевого призначення;

· контракти на надання послуг з  боку транспортно-експедиційній компанії;

· документи, що засвідчують право  власності на товар.

Найважливішою стратегічною проблемою  є імпорт товарів, вироблених іноземними підприємствами, пов'язаними з головною фірмою. Стратегічні переваги фірми  частково зумовлені її спроможністю визначати, коли саме вона може забезпечити  вищі прибутки за рахунок створення  своїх виробничих потужностей за кордоном для обслуговування місцевих ринків, на противагу укладенню субконтракту на реалізацію цих функцій зі сторонніми (зовнішніми) фірмами. Найважливішим  чинником, який зумовлює внутрішньо фірмовий імпорт, є технологічна досконалість продукції.

Незважаючи на вигоди, з послугами  іноземними постачальників пов'язані  й деякі труднощі:

• вибір за кордоном місця розташування постачальника з хорошою репутацією;
• час підготовки до випуску продукції і терміни поставок; труднощі експедиторського супроводу матеріалів, що постачаються, і безпосередніх контрактів з іноземним персоналом;
• політичні проблеми і труднощі встановлення нормальних відносин із персоналом іноземного підприємства;
• коливання обмінних курсів; методи здійснення платежів; якість товарів; брак і проблема повернення дефектної продукції;
• митні тарифи і мита; витрати на оформлення на додаткові документації, необхідної для митного очищення;
• транспортно-логістичні операції; мова; культурні і соціальні традиції.

 

2. Рівняння загальної вартості запасів.

 

Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого  і всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їхнє збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок  розробки і реалізації фінансової політики керування запасами.

Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:

-         забезпечення поточної виробничої діяльності (поточні запаси сировини і матеріалів);

-         забезпечення поточної збутової діяльності (поточні запаси готової продукції);

-         нагромадження сезонних запасів, що забезпечують господарський процес у майбутньому періоді (сезонні запаси сировини, матеріалів і готової продукції) і т.п.

 

 

Рис. 2.1- Основні етапи формування політики управління запасами на підприємстві

Основна модель управління запасами

Проблеми управління запасами виникають при забезпеченні сировиною  та матеріалами зовнішніми постачальниками  і при створенні запасів готової  продукції, що поставляється замовникам. Моделі вирішення проблем управління запасами направлені на мінімізацію  загальних витрат, пов'язаних із запасами.

Всі моделі управління запасами розроблені з урахуванням циклічного характеру їх руху, що відображено на рис.2.2. Якщо на вертикальній осі відкладати рівень запасів, а по горизонтальній - період часу, то тоді верхня точка графіку показує розмір запасу на даний момент часу. Використання запасу показане зменшенням рівня запасу.

 

Рис. 2.2 - Стандартна модель зберігання запасів

Для спрощення процесу  моделювання в модель вводиться  ряд передумов:

1 Попит на продукцію  постійний або близький до  цього, тому запаси зменшуються  рівномірно.

2. Передбачається, що час  доставки продукції відомий і  незмінний, відомий розмір партії  та інтервал поставки, що означає  сталість рівня повторного замовлення. Партією замовленого товару підприємство  забезпечується в момент, коли  запас зовсім вичерпується.