Міжнародні економічні організації

У діяльності Ради можна виділити три головні функції. Вона виступає як:

• відповідальний спеціалізований форум держав у рамках ООН для кваліфікованого обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і розробки принципової політичної лінії;

• координатор усієї діяльності ООН з економічних і соціальних питань та для діяльності спеціалізованих установ ООН;

• організатор підготовки кваліфікованих досліджень із загальних і спеціальних проблем економічного і соціального розвитку та міжнародного співробітництва.

Секретаріат ООН — третя основна ланка в системі органів економічного співробітництва. Це адміністративно-виконавчий орган, який обслуговує нормальне функціонування інших інститутів ООН та установ і виконує конкретні доручення. Переважна більшість співробітників центрального апарату працюють на економічну службу. До складу економічного апарату ООН входить також декілька спеціальних підрозділів, найбільшим із яких є Департамент з економічних і соціальних питань.

Крім названих трьох головних органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН, успішно функціонують й інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових відносин найбільш активна і помітна. Серед них Організація Об'єднаних Націй із промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії.

Організація Об'єднаних Націй із промислового розвитку (ЮНІДО) — спеціалізована установа ООН для сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, їх промислового розвитку шляхом мобілізації національних і міжнародних матеріальних і фінансових ресурсів. ЮНІДО було створено в 1966 р. Вищим її органом є Генеральна конференція, яка скликається один раз на два роки. Керівні органи ЮНІДО — Рада з промислового розвитку і Комітет з програмних і бюджетних питань. Штаб-квартира розташована у Відні.

З початку 1986 р. ЮНІДО набула статусу спеціалізованої установи системи ООН, що привело до її реорганізації у сферах адміністративної, фінансової і кадрової самостійності. Сьогодні ЮНІДО має власний регулярний бюджет, який формується з обов'язкових внесків країн-членів і призначений головним чином для утримання секретаріату ООН.

Оперативна діяльність фінансується з коштів Програми розвитку ООН і Фонду промислового розвитку ЮНІДО, який складається з добровільних внесків країн — членів Організації.

Оперативна діяльність ЮНІДО згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН включає, крім управлінських, науково-дослідницьких і технічних питань, здійснення конкретних проектів, а також розробку рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам у підготовці програм індустріалізації з урахуванням політичних, економічних і фінансових обставин.

Якщо ЮНІДО має статус спеціалізованої установи ООН, яка "працює" з країнами, що розвиваються, то інша організація ООН — Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) е допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, міжнародною програмою з надання багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються, у найважливіших секторах економіки.

Допомога ПРООН фінансується за рахунок добровільних внесків і надається тільки урядами, через їх посередництво або за їхнім проханням. До середини 90-х років XX ст. глобальна мережа ПРООН розширилася до 132 відділень у різних державах світу, які обслуговували 175 країн і територій. На той час загальний обсяг добровільних внесків становив близько 1 млрд. дол. США. Це свідчить про те, що програми ПРООН реально функціонують і успішно реалізуються, причому йдеться про досить значні кошти. Є приклади реального здійснення проектів з іригації, риболовства, експлуатації лісових ресурсів тощо. Запорука цього — жорсткий і дійовий контроль за використанням добровільних внесків.

Стосовно регіональних економічних комісій, то їх було створено згідно з резолюціями Економічної і Соціальної Ради, яка координує їхню діяльність.

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК) була створена в 1947 р. як тимчасовий орган ООН з 5-річним строком повноважень для сприяння економічному відродженню післявоєнної Європи. Однак уже в 1951 р. ЄЕК отримала статус постійного органу ООН.

ЄЕК сприяла розвитку торгівлі, економічного і науково-технічного співробітництва. У її складі функціонує ряд галузевих комітетів — з питань сільського господарства, хімії тощо — всього близько 15. В останні роки ЄЕК сконцентрувала свою діяльність головним чином у галузях екології, особливо в питаннях транскордонного характеру й ефективного використання енергії (програма "Енергетична ефективність у 2000 р.); транспорту (з позицій екології) і лісових ресурсів.

Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) створена в 1947 р. як регіональний орган. її членами в більшість країн регіону, включаючи США, Нідерланди, Велику Британію, Францію. Комісія провадить роботу в рамках програми дій із регіонального економічного і фінансового співробітництва в галузі передачі технології під інвестиційні проекти. Досягнуто певних результатів у рамках реалізації програми "Транспорт і зв'язок" і програми розвитку інфраструктури, які мають вкрай важливе значення для регіону, де проживає більше половини населення земної кулі.

Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК) створена в 1948 р. Вищий орган — сесія, а в період між сесіями — Комітет у складі представників усіх 40 країн-членів: країни Латинської Америки, США, Канада, Велика Британія, Франція, Нідерланди, Іспанія. У складі ЕКЛАК діють постійні органи: Комітет з економічного співробітництва країн Центральної Америки; Комітет із розвитку і співробітництва країн Карибського регіону; Комітет з торгівлі; Комітет урядових експертів. Основні напрями роботи ті ж, що й у перелічених вище комісій.

Економічна комісія для Африки (ЕКА) створена в 1958 р. з метою сприяння африканським народам у вивченні й аналізі проблем розвитку Африканського континенту. ЕКА розробляє заходи щодо економічного розвитку цього регіону, надає консультативні послуги відповідно до запитів країн-членів. Комісія має чотири субрегіональні відділення: для Північної Африки (місцезнаходження — місто Танжер (Марокко)); для Західної Африки (місто Ніамей (Нігер); для Східної Африки (місто Лусака (Замбія); для Центральної Африки (місто Кіншаса (Заїр)). Останніми роками БКА сприяє наданню консультативних технічних послуг у галузі боротьби з посухою, у створенні проектів з іригації, у підготовці кадрів. Бюджет ВКА на початок XXI ст. становив понад 70 млн. дол. США і був більший, ніж в інших регіональних комісій.

У цілому, незважаючи на вжиті зусилля міжнародного співтовариства у справі вирішення проблем розвитку економічного і фінансового співробітництва через систему і механізми ООН, на сьогодні залишається ціла низка принципових питань, до успішного вирішення яких поки що не знайдено відповідних підходів.

Досить назвати прийняті на шостій спеціальній сесії ООН у 1974 р. Декларацію і Програму дій зі встановлення нового економічного порядку. Минуло понад чверть століття, а результатів упровадження в життя Програми не видно, як важко знайти й сліди реалізації основних положень інших стратегічних документів ООН.

Невирішеність багатьох проблем в економічній сфері гостро ставить питання про підвищення авторитету ООН. Якщо миротворча роль ООН загальновизнана у світі (хоча також із суттєвими застереженнями), то економічна місія досить далека від авангардної.

Кардинальні зміни в економічному житті, в міжнародних економічних відносинах останніх десяти років XX ст. справили величезний вплив на реалізацію ідей, закладених у стратегічних документах ООН 60, 70 і 80-х років. Зникнення з політичної арени Європи соціалістичних країн, Ради економічної взаємодопомоги, Організації Варшавського договору змінило розстановку й на економічній арені. Ідеї, закладені в багатьох економічних документах ООН соціалістичними країнами, які на той час мали своє бачення перспектив економічного розвитку в світі, виявились непотрібними і, врешті-решт, вплинули на кінцевий результат. Взагалі, багатофакторність при розробці проблем глобального характеру, труднощі, що виникають при їх погодженні та компонуванні, часто мають наслідком постановку нереальних завдань.

Однак багато нарікань країн-членів викликає функціонування деяких органів ООН, які стоять у джерел розробки найскладніших економічних документів. Нерідко в зауваженнях вказується на те, що програми і проекти складаються без урахування реальних можливостей організацій та інших інститутів ООН, витрати частини проектів і програм, які приймаються до виконання, не враховують реальних фінансових умов. Часто надзвичайно надмірними є витрати на утримання міжнародних чиновників, які мають "невиробничий характер". Досить зазначити, що в певних випадках лише витрати на відрядження спеціалістів у рамках програми надання технічної допомоги становлять до 60 % загальної кошторисної вартості проекту. В цьому не раз пересвідчувалися і відповідні державні органи України, які займаються питаннями співробітництва.

Отже, питання, пов'язані з підвищенням ефективності діяльності економічних організацій ООН, вже стоять на порядку денному. Тепер сенс у тому, наскільки швидко будуть вжиті заходи з метою усунення негативних факторів у їх діяльності, які максимально сприятимуть подальшому прогресу.

1.2 Історія виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій.

Перші міжнародні міжурядові організації як одна зі стабільних форм регулювання міжнародних відносин з’явилися порівняно недавно – y середині ХІХ сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес розвитку міжнародного спілкування, в ході якого формувалися об’єктивні суспільні потреби у створенні спеціальних міжнародних органів, які б регулювали дедалі більш складні багатосторонні відносини між державами в різних сферах діяльності. Умовно можна відокремити п’ять основних стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

1. Епоха рабовласницьких  держав.

2. Період феодальної роздробленості.

3. Епоха великих географічних  відкриттів, промислових революцій  та формування світового ринку.

4. Період між Першою  та Другою світовими війнам.

5. Сучасний етап.

Епоха рабовласницьких держав. Ще в ІV – VІ ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії – це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільними святилищем, скарбницею, правилами ведення війн.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об’єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передусім під час виникнення загpози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі).

Водночас на світовій арені почали з’являтися торговельні союзи. Прикладом такого торговельного об’єднання є один із найвідоміших союзів цього типу – Ганза, що існував з ХІV по ХVІІ ст. До нього входили північнонімецькі міста Любек, Штраль-зунд, Росток, Вісмар, Гамбург та ін. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні інтереси і навіть вести війни з іншими державами. Ганзейський союз мав торговельні контори в Новгороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Бергені, Стокгольмі, Брюгге, Лондоні та ін.

Третій етап розвитку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже 6ули притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу, створеного російським царем Олександром І, австрійським імператором Францем І та прусським королем Фрідріхом-Вільгельмом ІІІ у вересні 1815 р. після падіння імперії Наполеона І.

Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судноплавства по Рейну, яка була організована Віденським конгресом 1814 – 1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р.

Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з середини ХІХ ст. пов’язане з розвитком зв’язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з’являються такі організації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874), Європейська конференція з розкладів пасажирських потягів (1874), Міжнародний телеграфний союз (1875), Міжнародний союз з охорони промислової власності (1883) та ін.

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою (неспеціалізованою) компетенцією Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського президента Вільсона, Ліга Націй являла собою:

•  міжнародну організацію;
• асоціацію урядів;
• метод організації міжнародного життя.