Міжнародні економічні організації

У цей період триває створення функціональних та галузевих організацій; загальна кількість міжнародних організацій збільшилася втричі (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Динаміка створення міжнародних організацій

	1910- 1914	1925- 1929	1935- 1939	1945- 1949	1956- 1957	1966- 1967	1972- 1973	1990	2000
Загальна кількість міжнародних організацій	212	464	618	962	1117	2134	2750	4300	5000
Недержавні організації	192	426	570	862	985	1995	2470	4000	-
Міждержавні організації	20	38	48	100	132	199	280	300	-

 

 

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 pоку. Йому властиві такі риси:

—   збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;

—   посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем (через систему консультацій);

—   поява і вже понад 50-річне успішне функціонування універсальної організації глобального типу – Організації Об’єднаних Націй.

—   утворення інших функціональних організацій глобального типу - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої торговельної організації;

—   формування мережі, міжнародних організацій наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;

—   посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спеціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій;

—   розширення .сфери діяльності міжнародних організацій;

—   значне збільшення кількості як міждержавних, так і недержавних міжнародних організацій.

Постійність діяльності. Спочатку конференції і конгреси відбувалися через необхідність вирішення конкретної проблеми. З часом у практику ввійшли періодичні міжнародні наради, коли створювались більш-менш постійні органи, які займалися питаннями скликання та обслуговування конгресів і конференцій, а іноді здійснювали інші функції у перервах між конференціями. Саме ці органи і започаткували майбутні постійно діючі організації.

Участь держав (урядів). Виникненню міждержавних (міжурядових) організацій, як правило, передувало створення неурядових союзів (асоціацій, спілок), членами яких були або національні організації, або окремі фізичні та юридичні особи з різних країн.

Функціональна спрямованість. Багато організацій і зараз орієнтовані на вирішення вузького кола питань, але дедалі більше стає міжнародних інституцій, які, вирішуючи навіть функціональні питання, не можуть абстрагуватися від політичних, регіональних, економічних проблем. Тому більшість організацій у своїй діяльності тяжіють до ширшої компетенції, не згадуючи вже про спеціально створювані організації широкої компетенції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Види міжнародних організацій.

Як відомо, у міжнародному праві існує два основних види міжнародних організацій:

міжнародні міжурядові організації (ММУО) - організації, створені на основі міжнародної угоди, яким держави делегують певну частину своїх суверенних прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих організацій залишається до певної міри обмеженою, адже вони діють у рамках тільки тих повноважень, що передали їм держави;

міжнародні неурядові організації (МНУО) - організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя.

У свою чергу, ММУО можна класифікувати за декількома ознаками:

за предметом діяльності: політичні, економічні, кредитно-фінансові, військово-політичні, з питань охорони здоров'я, культури, торгівлі та ін.;

за колом учасників: універсальні - їхніми членами є практично всі держави світу (наприклад, Організація Об'єднаних Націй),

регіональні - їх членами є держави певного географічного регіону світу (наприклад. Організація Американських держав),

субрегіональні - їх членами є групи держав усередині географічного регіону (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва),

міжрегіональні - у їх діяльності беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, членами якої є як європейські держави, так і держави Середньої Азії);

за порядком прийняття нових членів:

відкриті - відповідно до статутних документів їхнім членом може бути будь-яка держава без особливих для цього умов та згоди членів організації,

закриті - конкретні учасники цих організацій і їхня кількість заздалегідь обумовлюються в статутних документах таких міжнародних організацій, а також передбачені спеціальні умови та процедури для вступу до організації;

за сферами діяльності:

організації з загальною компетенцією - вони вправі розглядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад, ООН, ОБСЄ),

організації зі спеціальною компетенцією - коло аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їхніх статутних документах і стосується певної сфери міжнародного життя (наприклад, ВООЗ, МОП);

за цілям і принципам діяльності:

правомірні - вони створюються відповідно до міжнародного права;

протиправні - вони створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру і міжнародної безпеки.

Стосовно міжнародних неурядових організацій (МНУО) можна виділити певні їх ознаки міжнародних організацій, а саме: створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов'язків та ін.

Також застосовують до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО поділяються на такі групи:

політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації;

жіночі організації, а також організації з охорони сім'ї та дитинства;

молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітні організації;

організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення; організації місцевих (регіональних) влад.

Однак слід мати на увазі, що суб'єктами міжнародного права є тільки ММУО - добровільне об'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, володіє автономною волею, відмінною від волі її членів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Міжнародні економічні інтеграційні процеси

2.1 Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

• зона вільної торгівлі;
• митний союз;
• спільний ринок;
• економічний союз;
• повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Як правило, утворення інтеграційних об’єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об’єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов’язкових рішень, що стосується питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами – учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів. Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн – учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами – учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється орган. Між країнами – учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами – учасницями встановлюється єдиний митний тариф.

 

 

 

2.3 Сучасні інтеграційні  угруповання країн.

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі – Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), у Північній Америці – Північно-американську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько - Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалась Європейські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993р., після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

 Європейського об’єднання  вугілля і сталі (угода укладена  в 1951 р., а набула чинності в 1952 р.);

Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);

 

  Європейського співтовариства  з атомної енергії (угода набула  чинності в 1958 р.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як рівноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни - з 1995 р.) та ін. Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи:

·   Рада міністрів – законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю.

·   Європейська рада – верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн – членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.