Міні стратегія фірми: бачення, місія, цілі, стратегічні пріоритети

Міні-стратегія фірми складається з чотирьох складових:

-бачення;

-місія фірми;

-цілі фірми;

-стратегічні цільові пріоритети фірми.

Бачення – це управлінська філософія бізнесу, обґрунтування існування фірми, не сама мета, а скоріше, чуття основної мети фірми. Іншими словами, бачення – це ідеальна картина майбутнього, той стан, що може бути досягнутий за найсприятливіших умов. Бачення визначає рівень претензій у процесі стратегічного планування.

Місія фірми – це її головне призначення, особлива роль, чітко окреслена причина її існування, які в сукупності формують основні напрямки та орієнтири діяльності фірми. Зміст місії має включати: опис товарів і послуг, які пропонуватиме підприємство; характеристику ринків; основні цілі підприємства; декларативну характеристику технологій та інновацій в термінах: найпрогресивніші інноваційні технології, найновіші досягнення науки; філософію підприємства; внутрішню та зовнішню концепцію підприємства.

Головними принципами формування місії на підприємстві є стислість і декларативність формулювання та зовнішня переважно спрямованість, в першу чергу на потенційного споживача.

Джерелами формування місії є стан середовища підприємства; ресурси підприємства; історія підприємства, за час якої сформувалась його філософія; стиль діяльності власників і менеджерів; специфічні особливості підприємства.

Цілі фірми – мають бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкту господарювання і здійснення якого він прагне спостерігати і вимірювати.

Цілі бувають: стратегічні, тактичні, оперативні, економічні, організаційні, наукові, соціальні, технічні, політичні, маркетингові, інноваційні, кадрові, виробничі, фінансові, адміністративні, внутрішні та зовнішні, особливо пріоритетні та пріоритетні, кількісні та якісні, постійні та разові, організації та підрозділи. За стадіями життєвого циклу цілі класифікуються на проектування і створення об’єкта, зростання об’єкта, зрілість об’єкта та завершення життєвого циклу об’єкта.

Цілі повинні відповідати таким вимогам: досяжність; вимірність; конкретність; гнучкість; сумісність; орієнтація цілей в часі; прийнятність.

Стратегічні цільові пріоритети фірми – це правильна послідовність виконання цілей, які поставлені керівництвом для досягнення певної мети.

Для досягнення цілей рекомендується така система пріоритетів: 1-й рівень – оптимальна концентрація ресурсів; 2-й рівень – достатній мінімум ресурсів; 3-й рівень – залишковий принцип.

Теорія менеджменту висунула, а практика довела ефективність використання цільового підходу до управлінської діяльності.

Цільовий підхід — це система методів та методичних прийомів, що забезпечують постійну орієнтацію управлінської діяльності, планово-управлінських рішень, процес виконання цих рішень на кінцеві результати з урахуванням соціально-економічних характеристик, що постійно змінюються, унаслідок розвитку системи потреб, кількісних та якісних змін у виробничому потенціалі системи, стосовно якої застосовується цільовий підхід.

Необхідність забеспечення умов для досягнення цілей функціі діяльності підприємства викликає необхідність змінення приорітетів при розробці та обгрунтуванні економічної стратегії розвитку підприємства, що в свою чергу обумовлює зміну технології обгрунтування прогнозуємих показників його фінансово-господарської діяльності від прибутку до об’єму діяльності підприємства (товарообігу) і його асортиментної структури. Це відповідає вимогам маркетингового підходу до проблеми регулювання роздрібного товарообігу і дозволяє розробити конкретну стратегію, яка базується на оцінці реальної ситуації на ринку, ресурсних можливостей торгового підприємства. Першочергову увагу при цьому повинно бути приділено збалансуванню товарних ресурсів, роздрібного товарообігу і попиту населення, з одного боку, роздрібного товарообігу і прибутку – з другої.

Перехід національної економіки на ринкові засади функціонування призвів, з одного боку, до ускладнення і зростання нестабільності середовища діяльності кожного підприємства незалежно від його форми власності та організаційно-економічної структури, а з іншого, до перебудови системи управління, у тому числі на рівні підприємства, на засадах відмови від обов'язкового довгострокового і середньострокового (п'ятирічного) планування, спрощення процедури складання і структури річних планів та надання пріоритету ринковому саморегулюванню. Однак, діючи в умовах нестабільного середовища ринкової економіки, підприємства можуть досягти успіху в бізнесі тільки тоді (і це засвідчує та підтверджує, узагальнена з початку 50-х років XX ст., світова практика ведення бізнесу в умовах ринкової економіки), коли їм вдається передбачати зміни і відповідно вживати запобіжні адаптивні заходи щодо них.

Більшість керівників не вбачають потреби необхідності у виробленні довгострокових стратегій, помилково вважаючи, що в сучасних динамічних умовах неможливо вирішувати перспективні питання розвитку. Хоча саме стратегічне управління є найважливішим засобом забезпечення успішного виживання підприємства в агресивному динамічному конкурентному середовищі, засобом його адаптації до змін в цьому середовищі.

Відсутність орієнтирів, місії і цільової спрямованості розвитку підприємства, можливості розпізнання впливу його зовнішнього оточення й адекватної реакції на нього, а також здатності адаптуватися чи навіть активно впливати на це середовище, на жаль, робить українські підприємства безпомічними сьогодні і безперспективними на майбутнє.

У випадку застосування стратегічного управління на підприємстві, в кожен даний момент буде фіксуватися інформація про те, що підприємство повинно робити в даний час, щоб досягти бажаної мети у майбутньому, виходячи при цьому з того, що оточення й умови функціонування підприємства будуть змінюватися. При цьому слід мати на увазі, що вибір стратегії і її виконання є основними частинами стратегічного управління. А продумана стратегія дасть змогу вирішити питання узгодженості виробничих і відтворювальних процесів, скоординувати діяльність різних підсистем і тим самим підвищити потенціал підприємства та його адаптивні можливості. Застосування стратегічного підходу до діяльності підприємства сприятиме створенню системи, в якій конкретні управлінські рішення забезпечують збалансований розвиток усіх компонентів діяльності підприємства відповідно до умов зовнішнього середовища.

 

 

 

 

 

Література

1. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989. — 520 с.
2. Котельников Вадим Ten3: Стратегическое управление. Принципиально новые подходы для эпохи быстрых перемен. ЭКСМО, 2007. – 96с.
3. Мескон М. Основы менеджмента/ М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури — М.: Дело, 1992. – 580 с.
4. Портер М. Стратегія конкуренції: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998. - 392 с.
5. Ракитов А. И. Наука, образование, инновации: стратегическое управление. Наука-М, 2009.
6. Шершньова З. Є. Стратегічне управління: Навч. посібник/ 3. Є. Шершньова, С. В. Оборська — К.:КНЕУ,1999.—384с.
7. Бріхем Є. Основи фінансового менеджменту /Пер. з англ. - К.: Молодь,2003.
8. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2003. - 396с.
9. Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. - К.: Вища школа, 2001.
10. Саєнко М.Г Стратегія підприємства: Підручник. – Тернопіль: «Економічна думка». – 2006. – 390 с.