Національна економіка: загальне і особливе

Тема 1. Національна економіка: загальне і особливе

 

1.1. Національна економіка  як соціально-економічна система  країни.

1. 2 Суб'єкти національної економіки і їхній взаємозв'язок

1.3. Основні цілі національної економіки.

1.4. Фактори функціонування національної економіки.

 

1.1. Національна  економіка як соціально-економічна  система країни

Національна економіка  – велика, складна господарська система, яка являє собою взаємопов’язані  сектори, сфери та галузі.

У сучасному уявленні під національною економікою прийнято розуміти народне господарство конкретної країни. Це сукупність усіх суб’єктів, що поєднані у єдиний організм багатосторонніми економічними зв’язками та інтересами. В національній економіці в нерозривному комплексі виступають виробництво, реалізація, обмін і споживання матеріальних благ, послуг та духовних цінностей. Національна економіка є продуктом історичного розвитку певного суспільства та має свої сектори: державний, приватний та змішаний.

Національна економіка – це структурована в галузевому і регіональному просторах економічна діяльність у границях країни, що регулюється інституціональною системою.

В. Барр визначив націю, як складне утворення економічної  діяльності, обумовлене географічним і політичним факторами.

Економіка розглядається в трьох аспектах:

І. Економіка - сукупність виробничих відносин; 

Структура системи  виробничих відносин

1 Відносини власності на засоби виробництва;

2 Відносини розподілу, обміну і споживання;

3 Міжнародні відносини.

ІІ. Економіка – господарство району,  країни або усього світу; 

ІІІ. Економіка - галузь науки, що вивчає функціональні або галузеві аспекти економічної діяльності.

Таким чином, під економікою розуміють - господарство країни, його склад, структуру і взаємозв'язок окремих елементів.

Як цілісна система (або як цілісний організм) національна економіка характеризується такими ознаками:

• загальним економічним середовищем, в якому діють господарюючі суб'єкти з загальним законодавством, єдиною грошовою одиницею, загальною кредитно-грошовою та фінансовою системами;
• наявністю тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами країни, що базуються на розподілі праці;
• територіальною визначеністю із загальним політичним та економічним центром, який виконує регулюючу та координуючу роль, тобто контролює діяльність господарюючих суб'єктів. Цим центром є держава;
• спільною системою національного захисту, що передбачає наявність свого роду економічних кордонів у вигляді експортно-імпортних податків, квот, тощо.

Національна економіка  складається з низки крупних сфер: виробничої сфери, представленої матеріальним та нематеріальним виробництвом, та невиробничої сфери.

Найважливішою складовою  частиною національної економіки є матеріальне виробництво, у якому створюються необхідні для життя й розвитку суспільства засоби виробництва й предмети споживання. До матеріального виробництва відносяться такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок. В економічній теорії серед підприємств матеріальної сфери виділяють підприємства з виробництва засобів виробництва та підприємства з виробництва предметів споживання. В статистичній звітності їх зазвичай виділяють, відповідно, як групу «А» (підприємства першого підрозділу) та групу «Б» (підприємства другого підрозділу).

Нематеріальне виробництво відрізняється від матеріального своїм продуктом, що має нематеріальну форму: наукові знання й інформація; витвори мистецтва (кінофільми, книги, театральні постановки); послуги, що надаються населенню. Нематеріальне виробництво включає науку й наукове обслуговування, мистецтво й культуру, охорону здоров'я й ін.

До невиробничої сфери входить утримування армії, судові і юридичні органи, релігійні установи, інші громадські організації.

1. 2 Суб'єкти національної економіки і їхній взаємозв'язок

Суб'єкти національної економіки;

• Домогосподарства;                               
• Підприємницький сектор;
• Державні інститути;
• Закордон.

Домогосподарства (ДГ ) – всі осередки, що хазяюють, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб з метою максимізації корисності. Домогосподарства мають усі фактори виробництва, за рахунок яких одержують доходи, що використовують на поточне споживання і нагромадження. Доходи бувають: трудові і від майна.

У закритій приватній економіці активність домогосподарств:

1. Пропозиція факторів виробництва;
2. Попит на блага;
3. Заощадження частини доходу.

Підприємницький сектор (ПС) – сукупність усіх фірм, що займаються виробництвом і реалізацією благ.

Активність  підприємницького сектора:

1. Попит на фактори виробництва;
2. Пропозиція благ;
3. Чисті інвестиції;
4. Валові інвестиції (витрати на розвиток виробництва, амортизація);
5. Інвестиції для підтримки матеріально-технічної бази виробництва.

Державні  інститути (ДІ) – сукупність установ, організацій, що володіють політичною владою. ДІ забезпечують відтворення суспільних благ.

Суспільні блага  характеризуються:

• Неконкурентністтю (не убуває корисність при споживанні іншими людьми);
• Невиключиністтю (неможливість вилучення зі споживання у випадку несплати).

Відтворення суспільних благ (будівництво доріг, вуличне освітлення й ін.) здійснюється за рахунок державного бюджету.

Державний бюджет - план доходів і витрат держави. Дохідна частина бюджету формується за рахунок податків.

Види бюджету:

• Д = В – збалансований бюджет;
• Д < В – « – » сальдо  чи бюджету дефіцит;
• Д > В – « + »  чи сальдо профіцит.

Активність  ДІ:

1. Стягування податків;
2. Попит на суспільні блага;
3. Виплата трансфертів;
4. Регулювання пропозиції грошей.

Закордон – всі інші національні економіки, з якими взаємодіє дана економіка, за допомогою міжнародної торгівлі, а також - руху факторів виробництва. Держава може надавати економічну допомогу іншим державам.

Активність  закордону:

1. Економічна допомога;
2. Імпорт;
3. Експорт;
4. Переведення частини доходів домогосподарствам.

Усі суб'єкти мають доходи і витратами, отже, мають власний бюджет, отже, є секторами НЕ.

На ряді з цими секторами  в НЕ мається сектор майна (СМ), який можна представити, як уявну скарбничку суспільства, у якій акумулюються: заощадження ДГ, нерозподілений прибуток ПС, амортизація ПС, профіцит державного бюджету і торгового балансу.

Із сектора майна  ДГ можуть споживати частину доходів, коли їхні витрати перевищують дохідну частину. ПС здійснює валові інвестиції із СМ, держава у випадку дефіциту ДБ використовує СМ. Закордон фінансує дефіцит платіжного балансу.

 

1.3. Основні цілі національної економіки

Основу національної економіки складають підприємства, фірми, організації, домашнє господарство, які об’єднані економічними взаємовідносинами  у єдине ціле, виконують певні  функції у суспільному поділі праці, виробляють товари та послуги.

У національній економіці  кожен суб’єкт, чи то господарство, фірма, регіон, держава, включаючись  до економічного простору, переслідує свій інтерес. Узгодження інтересів зумовлюється об’єктивними економічними законами і знаходить своє втілення в національному інтересі.

Національна економіка, прагнучи до стабільності, ефективності, намагається досягнути таких основних цілей:

1. Стабільності зростання національного обсягу виробництва. Це означає стійке зростання виробництва товарів і послуг у даній країні без різких змін, спадів та криз.

2. Стабільного рівня цін. Потрібно враховувати, що незмінні протягом тривалого часу ціни сповільнюють темпи росту ВНП, знижують зайнятість населення. Низькі ціни гарні для споживача, але позбавляють стимулу виробника, високі ж, навпаки, стимулюють виробництво, але знижують купівельну спроможність населення. Тому досягнення стабільності цін у сучасній ринковій економіці означає не "заморожування" їх на тривалий період, а планову регульовану зміну.

3. Високого, стабільного рівня зайнятості, який досягається у випадку, якщо кожний бажаючий одержати роботу знаходить її. Але це не означає, що повна зайнятість охоплює все працездатне населення країни. У будь-якій країні в конкретний момент часу є певна кількість людей, що тимчасово не працюють у зв'язку зі зміною місця роботи або місця проживання. Крім того, завжди є структурне безробіття, обумовлене невідповідністю структури нових робочих місць (пов'язаних із впровадженням нових технологій) наявній структурі робочої сили й відставанням останньої за кваліфікаційними вимогами і новими професіями від попиту на ці професії.

Таким чином, повна зайнятість завжди складає менше 100% працеспроможного населення. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття, який дорівнює добутку рівнів фрикційного та структурного безробіття. Тому максимально можливий рівень зайнятості відповідає природному рівню безробіття.

4. Підтримання рівноважного зовнішньоторговельного балансу. На практиці це означає досягнення відносної рівноваги між експортом і імпортом, а також стабільний обмінний курс національної валюти на валюти інших країн. Якщо в країну ввозиться більше товарів, чим продається за кордон, то виникає негативне сальдо торговельного балансу. Якщо вивозиться більше товарів, ніж надходить у країну, то говорять про позитивне сальдо. На стан торговельного балансу значний вплив має курс валюти – величина грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Підвищення або зниження курсу валют може змінити існуючий баланс і викликати позитивне або негативне сальдо.

Слід наголосити на тому, що характер та спосіб досягнення цілей  національної економіки залежить від  типу економічної системи, до якої вона належить, а також від специфіки даної національної економіки.

Загалом, названі цілі досягаються через застосування певних інструментів макроекономічного регулювання економіки, основними з яких є:

• фіскальна політика (оперування державним бюджетом через податкову систему і витрати держави);
• грошово-кредитна політика (контроль за грошовою пропозицією через ставку відсотка, резервну норму та інше);
• політика регулювання доходів (від вільного встановлення заробітної плати і цін до декретного контролю);
• зовнішньоекономічна політика (торгівельна політика, регулювання обмінного курсу).

Загальним і кінцевим результатом функціонування національної економіки є приріст національного багатства, обсягів прибутків і потрібних суспільству товарів і послуг, найефективніше використання обмежених людських ресурсів і матеріалів.

 

1.4. Фактори функціонування національної економіки

На функціонування та розвиток національної економіки впливають  різноманітні фактори.

Факторами, що визначають особливості розвиток НЕ, є:

1. Природні ресурси;
2. Кліматичні умови;
3. Національне багатство;
4. Демографічна структура суспільства;
5. Особливості національного менталітету;
6. Суспільний державний і політичний устрій.

Специфіка національної економіки та особливості її функціонування визначаються не лише внутрішніми, але  й зовнішніми факторами. Під зовнішніми факторами прийнято розуміти фактори, що здатні вплинути на функціонування національної економіки, але знаходяться поза контролем держави. Під внутрішніми факторами розуміють фактори, що діють всередині країни, обумовлені особливостями її розвитку та піддаються контролю з боку держави. Однак слід враховувати, що обидві категорії факторів – зовнішні та внутрішні – взаємопов’язані.

Загалом усі внутрішні та зовнішні фактори можна об’єднати в  певні групи, представлені на рис. 1.1.

1. 5 Інформаційне  забезпечення моніторингу національної  економіки

Інформаційне  забезпечення аналізу НЕ ґрунтується  на параметрах національного ринку:

1. Реальний сектор, ринок благ і послуг (попит пред'являють усі суб'єкти НЕ, а пропозиція - ПС);
2. Фінансовий ринок:
• Ринок грошей (Попит пред'являють усі суб'єкти НЕ, а пропозиція –