Національна економіка: загальне і особливе

ЦБ);

• Ринок цінних паперів (Попит пред'являє ДГ, а пропозиція - ПС і ДС);

3. Ринок ресурсів, ринок праці (Попит - ПС, пропозиція - ДГ);

4. Ринок валюти (Попит - закордон, пропозиція - ЦБ).

Ефективність аналізу  національної економіки суттєво  залежить від інформаційного забезпечення показників, які характеризують тенденції економічного розвитку. Аналітична робота інформаційно забезпечується чинною державною статистичною та бухгалтерською звітністю, наближеною до світових стандартів. У разі відсутності необхідних даних використовують результати опитувань, обстежень, які проводяться незалежними соціологічними та економічними службами й центрами. Всі показники соціально-економічного розвитку можна класифікувати як:

• кількісні та якісні;
• натуральні та вартісні;
• абсолютні та відносні.

• Кількісні показники характеризують обсяги виробництва, темпи й пропорції розширеного відтворення, тобто кількісні результати функціонування економіки.

• Якісні показники характеризують умови розвитку економіки, її ефективність. За ними визначаються інтенсивне використання ресурсів, максимальні кінцеві результати на кожну одиницю останніх, розраховуються потреби економіки і можливості їх забезпечення. До якісних показників належать показники ефективного використання устаткування, сировини, паливно-енергетичних ресурсів, трудових і фінансових ресурсів: фондовіддача; матеріало-, паливо-, енергомісткість; продуктивність праці; рентабельність виробництва; ефективність використання капіталовкладень.

Залежно від одиниці  виміру показники можуть бути натуральними і вартісними.

• Натуральні показники є основою для визначення вартісних, за ними аналізується матеріальна структура виробництва, розробляються найважливіші матеріальні баланси. Натуральні показники кількісно і якісно характерзують у фізичних одиницях виміру створений у суспільстві продукт.
• Вартісні показники характеризують результати розширеного відтворення у вартісних одиницях виміру. Динаміка економічного розвитку може визначатися лише за вартісними показниками. Останні дозволяють аналізувати галузеву та регіональну структури ВВП, здійснювати зіставлення рівня економічного розвитку країни з рівнем розвитку інших країн.

• Абсолютні показниики — це показники результату, приросту в натуральному або вартісному вимірі. Вони характеризують розміри соціально-економічних явищ.
• Відносні показники — це показники порівняння, ефективності, темпів економічного розвитку, питомої ваги, тобто структури.

Першоджерелом усіх показників, що аналізуються, є звітність підприємств. Якщо аналіз проводиться в масштабах області, то безпосереднім джерелом інформації є статистичні данні по області. Якщо аналіз здійснюється в масштабі всієї країни, то використовуються данні Державного комітету статистики України стосовно соціально-економічного розвитку.

По Україні в цілому і по окремих областях усі промислові підприємства групуються:

• за формою властності і відомчою підлеглістю;
• галузевою належністю підприємств;

—територіальною ознакою: по Україні, областях, Автономній Республіці Крим, містах Києву і Севастополю.

Економічний стан країни, регіону залежить від стану окремого макроринку — товарного, праці, фінансового. Ці ринки й процеси, що на них відбуваються, характеризуються певними макро-економічними показниками — індикаторами. До найважливіших макроекономічних індикаторів належать:

• по товарному ринку:

• обсяг та динаміка реального ВВП у цілому по країні і по окремих регіонах;
• обсяг ВВП у поточних цінах (номінального) по країні і по окремих регіонах;

—дефлятор ВВП;

• структура ВВП по секторах, виробництву, доходах та кінцевому використанню;
• галузева структура ВВП по країні в цілому і по окремих регіонах;

—обсяг, динаміка, галузева та регіональна структура ЧВП, національного доходу.

• по ринку праці:

• кількість, статево-вікова та кваліфікаційна структура трудових ресурсів і робочої сили в цілому по країні, по регіонах і окремих галузях;
• міграція робочої сили;

—рівень зайнятості та безробіття;

— ефективність використання робочої сили: продуктивність 
праці в цілому по економіці, по провідних галузях і по регіонах;

—соціальний захист.

• по фінансовому ринку:

• структура грошової маси (грошові агрегати);
• грошова пропозиція і попит на гроші;
• відсоткові ставки;
• коефіцієнти готівки, монетизації, доларизації;
• грошово-кридитна емісія;
• індекси фондового ринку;
• попит і пропозиція цінних паперів;
• курс національної валюти.

По кожному ринку  аналізуються також умови рівноваги  й чинники, що впливають на відхилення від стану рівноваги.

Аналізуються також показники економічної активності та стану суб'єктів економіки на макрорівні.

Так, економічна активність та стан домашніх господарств характеризуються показниками:

• грошових доходів та заробітної плати;
• рівня та динаміки роздрібних цін;
• рівня життя населення;
• споживання та заощаджень;
• демографічної статистики;
• розвитку соціально-культурної сфери тощо. Економічна активність та стан суб'єкта ринку «підприємства»

характеризуються показниками:

• обсягу та динаміки виробництва;
• попиту на інвестиції та їх структурою;
• інноваційної діяльності;
• рівня та динаміки оптових цін;
• прибутковості виробничої діяльності;
• попиту на робочу силу;
• пропозиції товарів та послуг тощо.

Економічна активність та стан суб'єкта ринку «держава»  характеризуються показниками:

• зведеного бюджету та його структури;
• величини державної позики;
• податкових ставок;
• величини дотацій та субсидій;
• обсягу державних закупок тощо.

Економічна активність та стан суб'єкта ринку «закордон» характеризуються показниками:

• зовнішньої торгівлі;
• обсягу та динаміки експорту та імпорту;

         cструктура експорту та імпорту;

         валютного курсу;

        стану платіжного балансу.

 

Тема 2. Економічні теорії та базисні інститути

національної економіки

 

2.1.  Етапи становлення системи державного регулювання національної економіки.

2.2. Типи національних економічних систем, механізми їх регулювання.

2.3. Види та моделі  регулювання економіки змішаного  типу.

 

2.1. Етапи становлення системи державного регулювання

національної  економіки

В узагальненому вигляді національна економіка являє собою сферу усвідомленої, організованої та цілеспрямованої діяльності людей у системі галузей матеріального та нематеріального виробництва. Придати діяльності людей усвідомлений, цілеспрямований та організований характер може лише держава. Ось чому роль держави в становленні та регулюванні економічної системи країни досить велика.

Державне регулювання  національної економіки здійснюється на основі поєднання різних економічних  теорій, зумовлених практикою господарювання. В розвитку теорій регулювання економіки фахівці виділяють декілька етапів, які найповніше характеризують певний часовий період господарювання (див. рис. 2.1.).

Першим етапом державного регулювання економіки вважається економічна школа – меркантилізм, представники якої розглядали золото та срібло як джерела багатства і розробляли рекомендації своїм правителям відносно розвитку зовнішньої торгівлі. Вони вважали, що до збагачення веде перевищення експорту над імпортом, нагромадження благородних металів. Політика обмеження доступу іноземних купців до внутрішнього ринку через запровадження високого мита доповнювалася заходами щодо стимулювання вивозу готової продукції на зовнішні ринки. Така політика забезпечувала перевищення експорту над імпортом. Вважалося, що держава стає багатшою, якщо володіє більшою кількістю грошей. Прихильники меркантилізму проголошували необхідність активного втручання держави в економіку з метою поповнення державної скарбниці.

Наступна економічна школа (або наступний етап державного регулювання економіки) – фізіократи, основоположником якої є Ф. Кене. Представники цієї економічної школи вважали, що джерелом багатства є праця у сільському господарстві і продукти землі, тому рекомендували урядам своїх країн розвивати саме цю галузь. Фізіократи вважали, що уряди не повинні втручатися в природний хід економічного життя, і їх завданням є запровадження таких законів, які б відповідали законам розвитку природи.

Класична теорія регулювання (саморегулювання) економіки (друга половина 18 – початок 19 століття). Найвидатніші її представники – англійські економісти А. Сміт та Д. Рікардо основним регулятором економічних відносин визнавали ринковий механізм, який автоматично встановлює економічну рівновагу між попитом та пропозицією, заперечуючи необхідність втручання держави в економіку. На їх думку, ринкова система здатна до саморегулювання, в основі чого лежить особистий інтерес, пов'язаний із прагненням до отримання прибутку. Він виступає головною рушійною силою економічного розвитку.

Глибокі економічні кризи, безробіття породили марксистську теорію регулювання, засновану на вченні К. Маркса про трудову природу багатства  на основі суспільної власності. Ця теорія обґрунтовувала необхідність знищення приватної власності, конкуренції, переконувала в доцільності впливу держави на соціально-економічні процеси за допомогою плану.

Паралельно з’являється  нова теорія економічного розвитку, яка  обґрунтовує необхідність і практичну  доцільність державного регулювання  економіки на засадах приватної власності, конкуренції – кейнсіанська. Її засновником важаться Джон Мейнард Кейнс, який обґрунтував об’єктивну необхідність і роль державного регулювання економіки, описав засоби та інструменти впливу держави на економіку: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестицій, зменшення ціни кредиту, розширення державних закупівель, підвищення рівня зайнятості, проведення ефективної фіскальної політики. Кейнсіанської теорії дотримувалися уряди більшості держав після Другої світової війни, що й сприяло виходу економіки цих країн з кризи і розрухи.

На базі класичної  теорії саморегулювання опоненти Кейнса створюють низку неокласичних теорій (монетаризм, раціональних очікувань, «економіки пропозиції»). Ці теорії визнають необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і віддають перевагу непрямим (опосередкованим) методам державного впливу.

У сучасних умовах продовжується пошук нових форм і методів впливу держави на економіку, удосконалюються теорії державного регулювання відповідно до змін середовища. З’явилася теорія «неокласичний синтез», яка стала теоретичною основою змішаної системи регулювання економіки, «соціально-інституціональний напрям», прихильники якого стверджують, що економічні відносини в суспільстві формуються під впливом політичних, соціальних, психологічних та інших факторів.

Незважаючи на відмінності, в основі всіх сучасних теорій лежать положення кейнсіанської та монетаристської теорій регулювання економіки.

 

2.2. Типи національних економічних систем, механізми їх регулювання

Економічна  система – це упорядкована сукупність елементів національної економіки.

Слід відмітити, що, по-перше, жодна  економічна система не існує без  людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, яке перетворюють люди.

Отже, економічну систему прийнято розглядати як складну систему, що являє собою особливим чином упорядковану, скоординовану систему зв’язків між суб’єктами національної економіки. Економічна система – це одна з підсистем суспільства, яка поєднує в собі сукупність усіх компонентів (елементів, ланок) економіки (галузі, підприємства, індивідуальні господарства, людей як безпосередніх учасників виробництва), природне середовище і виробничі відносини (див. рис. 2.2.). Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства.

Виділяють такі основні типи економічних систем:

• традиційна (натуральне господарство);
• ринкова;
• адміністративно-командна система (АКС);
• змішана (ринкова економіка змішаного типу);
• перехідна.

 

В основі функціонування певного типу економічної системи лежали положення відповідної теорії державного регулювання: