Основні риси монополії

Але це не означає, що монополіст може призначити будь-яку скільки завгодно високу ціну, яку схоче, принаймні якщо його ціллю є максимізація прибутку.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити  як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту і витрат є вирішальною в процесі ухвалення фірмою економічного рішення. Маючи в своєму розпорядженні такі відомості, монополіст повинен ухвалити рішення про об'єми виробництва і продажу. Ціна за одиницю продукції, одержувана монополістом, встановлюється залежно від кривої ринкового попиту (це означає, що монополіст може встановити ціну і визначити об'єм виробництва відповідно до характеру кривої ринкового попиту).

Одна з причин появи  й існування монополії полягає  в такому співвідношенні між розмірами ринку (пред'явленим попитом) та ефективною потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника (наприклад, автомобілебудування, енергетичне машинобудування і т.д.), на відміну від ринків продукції ефект масштабу виробництва якої явно не виражений (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів тощо). Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом визначеного часу) та інші.

Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим підприємствам  представляється невигідним чи неможливим. Якщо на ринок входять інші підприємства, то монополія зникає. Отже, наявність  вхідних бар'єрів є обов'язковою  умовою виникнення та існування монополії.

Основні бар'єри входження  на ринок:

• виключні права, отримані від уряду (зв'язок, транспорт, кабельне телебачення);
• авторські права і патенти;
• власність на всі ресурси (діаманти, алюміній);
• переваги низьких витрат.

Ринки, закриті для  входження конкурентів юридичними бар'єрами, називаються закритими монополіями.

Монополія, яка існує  за рахунок економії на масштабах, називається природною монополією. У зв'язку зі значною економією від масштабу виробництва і технологічною недоцільністю розвитку конкуренції на ринку може існувати тільки один господарюючий суб'єкт, що задовольняє попит клієнтури і одержує прибуток. Розосередити виробництво на кількох підприємствах недоцільно, тому що це приведе до невиправданого росту витрат. Ринкам природної монополії притаманні всі основні характеристики ринку монопольного типу. Однак способи впливу держави на ці ринки (насамперед установлення цін і тарифів) будуть відмінними від тих, котрі доцільні стосовно інших монопольних підприємств.

Нині природними монополіями в Україні є, зокрема, транспортування газу та електроенергії, місцевий телефонний зв'язок, залізниця, водопостачання й опалення. Спільною рисою цих виробництв є спадні середні витрати: високі початкові витрати на забезпечення послуги (наприклад, підведення ліній електропередач до споживача чи прокладання телефонних ліній) поєднуються з постійними чи навіть спадними витратами, яких потребує обслуговування кожного наступного споживача. Отже, функціонування компанії — природного монополіста в окремих секторах економіки є бажаним для суспільства, оскільки забезпечує більшу ефективність, ніж існування конкуренції. А взагалі природі монополій притаманне прагнення використовувати свою ринкову владу на шкоду споживачам і потенційним конкурентам. Тому, тільки зменшуючи число ринків з монопольною структурою і скорочуючи число підприємств із монопольним положенням, можна послабити до розумних меж їхні негативні впливи на ринки.

Монопольне  ціноутворення

Використання монопольного (домінуючого) становища призводить до істотного впливу на ціни, а інколи — до прямого їх формування. Внаслідок цього з'являється новий різновид ціни — монопольна ціна, яка викликає обмеження конкуренції й порушення прав споживачів і встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку. Існування монопольних цін створює економічну основу для отримання монопольного прибутку. Характерною ознакою монопольної ціни є її відхилення від вільної ринкової ціни, що формується у результаті взаємодії попиту і пропозиції. Продаж товарів за монопольними цінами означає перерозподіл доходу між господарюючими суб'єктами на основі економічних та позаекономічних переваг великого високотехнологічного виробництва.

Монопольна ціна —  це верхня межа продажної ціни, утримувати яку впродовж тривалого часу неможливо, оскільки максимальна прибутковість певної галузі приваблює інших підприємців, що прагнуть ефективніше застосувати свій капітал. Монополія, регулюючи виробництво, може лише опосередковано регулювати попит, тому й змушена враховувати реакцію покупців на зростання цін (повністю монополізувати виробництво й реалізацію товару можливо лише тоді, коли попит на нього нееластичний).

Влада монополістів (олігополістів) над ринком виявляється у характері  формування і руху цін. Ознаки монополістичної (олігополіс-тичної) політики цін такі:

• ціна підтримується  всіма виробниками або продавцями галузі через систему "лідерства  у цінах";

• виникає відносна стабільність цін;

• спостерігається дискримінація  у цінах і постійне маневрування цінами.

Прагнучи ліквідувати  пряму цінову конкуренцію і "стабілізувати" галузь на основі єдиної ціни, монополісти й олігополісти максимально захищають себе від таємного зниження цін і непрямої цінової конкуренції з боку окремих партнерів або аутсайдерів ринку. Таємні знижки та поступки, пільгові умови комерційного кредиту, надання додаткових послуг і гарантій покупцям можуть мати для конкурентів не менш неприємні наслідки, ніж відкрите зниження цін. Маневрування цінами постійно здійснюється через механізми цінової дискримінації щодо різних категорій споживачів, різних територій і регіонів, залежно від подальшого використання продукції, тобто як один із засобів вирішення тактичних і стратегічних завдань фірми.

Монополізація негативно  впливає на ціноутворення, що підтверджують  такі дані: за період 1950-1980 pp. індекс оптових цін у п'ятнадцяти провідних галузях США зріс у 3,7 разу; за той самий період ціни на продукцію машинобудування і чорної металургії, де рівень монополізації найвищий, зросли відповідно у 4,2 й 4,5 разу; у найменш монополізованих галузях — текстильній і швейній рівень цін зріс лише у 1,95 разу. Необґрунтоване завищення цін та ігнорування інтересів споживачів, позбавлених альтернативного вибору, — наслідки економічної політики монополій в умовах порушення конкурентно-ринкового механізму.

3. Державне регулювання монопольного ринку

Питання державного регулювання  і контролю є одними з основних для функціонування суб'єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, а також у  цілому — для відновлення та/або підтримки конкуренції на ринку. Основа закладена в ст. 42 Конституції України й розвинена у відповідних ормативно-правових актах, зокрема, в Господарському кодексі "країни і Законі України “Про захист економічної конкуренції”. Всю систему державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, можна розглядати в трьох напрямках:

   - попередження  монополізації ринків і обмеження  конкуренції, а також створення  монопольних утворень;

   - встановлення правил поведінки існуючих або монопольних структур, що створюються;

   - визначення відповідних  заходів державного впливу у  відповідь на вчинене правопорушення (зловживання монопольним (домінуючим) становищем). Їх застосування необхідне  як стабілізуючий і відбудовний механізм, спрямований на усунення виникаючої диспропорції на ринку і затвердження конкурентних відносин.

   Перший напрямок  особливо значимий через загальну  важливість превентивних (профілактичних, попереджувальних) мір, які спрямовані на запобігання утворення монопольних структур, у результаті монополізації товарних ринків. З урахуванням нинішньої ситуації мова також має йти про ремонополізацію товарних ринків, у першу чергу регіональних, а також істотне обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині. Ці положення в правовому вигляді оформлені в законодавстві про контроль за концентрацією.

   Регулювання поведінки  монополістів з метою обмеження  монополістичної діяльності суб'єктів  господарювання та забезпечення  оптимального балансу інтересів монополістичних структур і суспільства слід розглядати в ракурсі загальної політики демонополізації економіки України. Особливо підлягає регулюванню та контролю діяльність суб'єктів природних монополій, що підтверджується й законодавчим рівнем загальних правил діяльності такого роду суб'єктів.

   Діяльність суб'єктів  господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку,  підлягає цілеспрямованому регулюванню,  що було відзначено і у Державній  програмі демонополізації економіки і розвитку конкуренції, затвердженій Постановою Верховної Ради України, і в Указі Президента України “Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки” від 19.11.2001 р. Серед цих сфер слід виділити регулювання: встановлення та зміни цін/ тарифів суб'єктами господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку; дотримання стандартів і показників якості для товарів і послуг, вироблених (реалізованих) монополістами; підтримки необхідних обсягів виробництва та ін.

   Цінова політика у сфері монополістичної діяльності повинна здійснюватися як відповідно до загальних приписів законодавства про ціни та ціноутворення, так і спеціальних нормативно-правових актів. Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і націнок, граничних нормативів рентабельності або шляхом введення обов'язкового декларування зміни цін.

   Контроль за  дотриманням якості, стандартів  при виробництві та реалізації продукції, робіт і послуг може бути безпосередньо пов'язаний з політикою ціноутворення, яка проводиться монополістом, тому цей напрямок також має істотне значення. У зв'язку з відсутністю спеціальних правових норм, що встановлюють і визначають контроль держави за дотриманням стандартів і якості в рамках антимонопольного-конкурентного законодавства, повинні застосовуватися загальні положення інших галузей права, у першу чергу, господарського та цивільного.

   Підтримка необхідних  обсягів виробництва здійснюється, насамперед, з метою забезпечення необхідними обсягами товарного наповнення ринку й обов'язкової можливості доступу всіх членів суспільства до певних товарів, що поставляють на ринок монопольні утворення. Регулювання та контроль у цій сфері з боку органів Антимонопольного комітету України можуть мати місце як у загальному аспекті при аналізі тих або інших ринків, так і, що більш дієво, — адресно при аналізі становища того або іншого суб'єкта господарювання на ринку.

   Застосування  охоронно-правових засобів захисту, у тому числі мір юридичної відповідальності, до суб'єктів господарювання, що порушують антимонопольно-конкурентне законодавство, зокрема, зловживають монопольним (домінуючим) становищем, слід також розглядати як коректування поведінки, яка вийшла за рамки дозволеного. При цьому монопольна структура може продовжувати свою законну діяльність, якщо не була застосована така санкція, як примусовий поділ. Тому міри юридичної відповідальності, які застосовуються до суб'єктів, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, також є мірами, здійснюваними в рамках загального контролю за діяльністю монополістів.

4. Особливості ринку праці з недосконалою конкуренцією

Недосконала конкуренція  ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо).Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.    Цінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.      Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гарантованого обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів. Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конкурента). Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві і на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки. Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми - від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр молока, вони отримують лише близько 35 центів. Монопольно високі ціни спричиняють зменшення платоспроможного попиту населення, притягують конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток. Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика лідерства в цінах. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).  Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін. Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями тощо.