Основні риси монополії

 

4.1 Монопсонія на ринку праці

На конкурентному ринку  праці кожен підприємець наймає настільки мале число працівників, що не здатний вплинути на ставку заробітної плати. У випадку з монопсонією  фірма володіє монополістичним  правом наймати працівників. У подібній ситуації зайняті на даній фірмі складають основну частину всіх зайнятих в галузі. У підсумку, фірма може «диктувати заробітну плату», тому що ставка заробітної плати буде знаходитися в прямій залежності від кількості найманих працівників. Крива попиту DL збігатиметься з кривою граничного продукту в грошовому вираженні. Але, так як монопсоніст платить рівну плату за кожну одиницю товару, крива пропозиції праці для нього є кривої середніх витрат (SL = AC). Залучення кожного додаткового працівника означає підвищення ставки заробітної плати для всіх працівників, у тому числі і для раніше найнятих. Тому крива граничних витрат MRCL лежить вище кривої середніх витрат. При виборі числа працівників монопсоніст буде керуватися рівністю граничного продукту і граничних витрат (точка Е1). Провівши вертикаль до кривої SL і позначивши точку M, можна визначити рівень заробітної плати WM, а також кількість використовуваного праці LM. У той час як при досконалої конкуренції рівноважна ставка заробітної плати перебувала б на рівні WE, а рівноважний кількість зайнятих дорівнювало б LЕ.

Отже, за інших рівних умов монопсоніст максимізує свій прибуток шляхом найму меншої кількості працівників  і при цьому виплачує ставку заробітної плати менше, ніж в умовах конкуренції. В реальності ситуація монопсонії може скластися на ринку праці в невеликому місті, де є, наприклад, тільки один завод, одна лікарня, одна школа і т.д.

 

 

 

4.2 Двостороння монополія на ринку праці

Особлива ситуація на ринку праці складається в тому випадку, якщо зустрічаються профспілка-монополіст і наймач-монопсоніст. Щоб проаналізувати цю ситуацію графічно, необхідно поєднати два графіка - одна, що відображає діяльність монопсонії, інший - профспілки. В умовах досконалої конкуренції рівноважна ставка заробітної плати встановилася б на рівні W, при цьому було б зайнято L чоловік. Однак фірма-монопсоніст завжди буде прагнути знизити зарплату до рівня Wm шляхом скорочення числа зайнятих з L до Lm. Профспілка, у свою чергу, буде прагнути підняти заробітну плату до WU, також скорочує пропозицію праці. Таким чином, при відносно незначному відмінності в числі найнятих працівників бажана ставка заробітної плати у профспілки та монопсонії буде істотно відрізнятися. Яким буде рівень заробітної плати, однозначно сказати неможливо. Все залежить від сили протистоять монополій, не виключено також, що ставка зарплати наблизиться до рівноважного рівня. Таким чином, двостороння монополія може привести до результатів, які набагато ближче до умов конкурентного ринку, ніж до умов ринку, де діє монополія з тієї чи іншої сторони.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Таким чином, монополія  та монопсонія виражають крайню форму  недосконалої конкуренції, – полярну  протилежність доконало конкурентного  ринку.

Основна причина виникнення монополії – бар'єри входження на ринок. Основною відміною її становища є здатність чинити вплив на ринкову ціну. Монополія представляє галузь і стикається з кривою ринкового попиту, що зумовлює нелінійний характер функції TR і відставання значень МR від цін. Оскільки сукупний виторг зростає лише на еластичному відрізку кривої попиту, монополія завжди обирає обсяг випуску лише в його межах. Вона не має однозначного співвідношення між ціною і обсягом випуску, тому не має кривої пропонування.

У короткостроковому періоді монополіст здійснює виробництво, доки покриває змінні витрати, у довгостроковому періоді – лише тоді, коли окупає сукупні витрати. Парадокс прибутку монополії не властивий.

Оптимальний обсяг виробництва  монополія вибирає за загальним  правилом граничного випуску МR = МС одночасно з визначенням ціни продукції. Вона призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту: Р_т = MC · E_d / (E_d + 1). Еластичність попиту є вирішальним фактором монопольної влади. Рівень монопольної влади вимірює індекс Лернера: L = (Р – МС) / Р = – 1 / E_d.

Метою цінової стратегії  монополіста є захоплення споживчого надлишку і перетворення його у монопольний  прибуток. Вона реалізується за допомогою  політики цінової дискримінації  – продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами. Монополія намагається дослідити характер попиту різних груп покупців, щоб призначити кожному покупцю ціну, близьку до тієї, яку він міг би заплатити.

Поведінка монопсоніста є дзеркальним відображенням поведінки монополіста. Оптимальну кількість товару монопсоніст визначає за правилом максимізації вигоди: МB = ME. Визначальним фактором монопсонічної влади є еластичність пропонування.

Порівняння параметрів рівноваги за умов монополії, монопсонії та досконалої конкуренції показує: за інших рівних умов монополіст виробляє менший обсяг і продає його за вищими цінами; монопсоніст купує товар у меншій кількості і за нижчою ціною, ніж конкурентна фірма. Монополія не досягає ні виробничної ефективності, ні ефективності розподілу ресурсів. Ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією та монопсонією вимірюється величиною сукупних втрат надлишку споживачів і виробників. Ці втрати є безповоротними втратами суспільства, що виникають внаслідок ринкової влади. Винятком є природна монополія, яка виникає завдяки економії від масштабу і вигідна для суспільства.

Підвищує монопольну владу над ринком цінова дискримінація.

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Азове Г.Л. Конкуренция и анализ, стратегия и практика. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.
2. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 224 с.
3. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. – М.: Международные отношения, 1995. – Т.1 – 608 с., Т.2 – 750 с.
4. Добрынин А.И. Тарасович Л.С. Экономическая теория. – СПб.: СПбГУЭФ, 1997.
5. Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. – СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. – 448 с.
6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
7. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. – Д., 1994.
8. Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 208 с.
9. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 416 с.
10. Лукінов І. Економічні трансформації наприкінці XX століття. – К.: Ін-т економіки НАН України, 1997. – С.173.
11. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. – К.: Хагор-Демос, 1993.
12. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 3 т.: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1984.
13. Миллъ Дж.С. Основы политической экономии. – М., 1980. – Т. 1.
14. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 518 с.
15. Самуэльсон П.Э. Монополистическая конкуренция – революция в теории // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. – СПб.: Экон. шк., 1995.
16. Селигмен Б. Основы течения современной экономической мысли: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986.
17. Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. – СПб.: Экон. шк., 1995.
18. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориентация теории стоимости): Пер. с англ. – М.: Экономика, 1996. – 351 с.
19. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, процента и цикла конъюнктуры: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1982.
20. Экономическая стратегия фирмы / Под ред. А.П. Прадова. – СПб.: Спец. литература, 1990.
21. Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. – М.: АКАЛИС, 1996.