Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Апреля 2014 в 16:13, реферат
Прибуток – це складна економічна категорія, яка є багатогранною за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Впродовж історичного розвитку існували різні підходи щодо його розуміння та походження. Перші його визначення ототожнювались з валовим доходом, який розрізняли як дохід від землі, капіталу або праці. Меркантилісти вважали, що джерелом прибутку є торгівля та він виникає у сфері обігу. Адам Сміт трактував прибуток як дохід на капітал
Вступ
1. Прибуток як економічна категорія 5
1.1 Виробничі фактори прибутку 7
1.2 Основні функції прибутку та норма прибутку 10
2. Основні теоретичні погляди на природу прибутку 13
2.1 Погляди та ствердження видатних вчених – економістів щодо прибутку 15
2.2 Погляд на прибуток з боку сучасних західних вчених.. 18
3. Проблеми забезпечення рентабельності в українській економіці 20
3.1 Показники рентабельності 22
3.2 Проблема забезпечення рентабельності 26
Висновки
Список літератури
Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
“Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”
кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів
„Основні теорії прибутку”
Підготував студент
денної форми навчання
першого курсу МЕіМ
спеціальність 6503
група №16
Шевченко Петро Володимирович
Перевірив:
Михайлюк М.А.
Київ 2010
План курсової роботи
Вступ
1. Прибуток як економічна категорія 5
1.1 Виробничі фактори прибутку 7
1.2 Основні функції прибутку та норма прибутку 10
2. Основні теоретичні погляди на природу прибутку 13
2.1 Погляди та ствердження видатних вчених – економістів щодо прибутку 15
2.2 Погляд на прибуток з боку сучасних західних вчених.. 18
3. Проблеми забезпечення
3.1 Показники рентабельності 22
3.2
Проблема забезпечення
Висновки
Список літератури
Вступ
Прибуток – це складна економічна категорія, яка є багатогранною за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Впродовж історичного розвитку існували різні підходи щодо його розуміння та походження. Перші його визначення ототожнювались з валовим доходом, який розрізняли як дохід від землі, капіталу або праці. Меркантилісти вважали, що джерелом прибутку є торгівля та він виникає у сфері обігу. Адам Сміт трактував прибуток як дохід на капітал. Давид Рікардо визначав його як частину вартості, що лишається після виплати заробітної плати. Згідно з теорією Жана Батиста Сея, в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів. Джон Мілль ототожнював прибуток з винагородою підприємцю за утримання від споживання. Карл Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу. Проте і сьогодні економісти не можуть дійти єдиного визначення цієї економічної категорії. Це пояснюється існуванням різних економічних шкіл і течій, оскільки різні підходи до трактування походження прибутку породжують різні теоретичні визначення.
В процесі отримання прибутку часто суб’єктивні чинники впливають на рентабельність підприємства більше, ніж об’єктивні та теоретично визначені. Так відбувається на підприємствах, в цілих галузях господарства, а іноді і в цілих країнах, коли вплив економічних законів розвитку подій підміняється ручним керуванням окремих керівників. Джон Паттерсон так охарактеризував роль керівника: «Керівник – це людина, яка приймає рішення. Іноді це вірні рішення. Але приймаються вони завжди»
Таким чином, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, в якій виражаються відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення та привласнення.
У розвинутих країнах норма і величина прибутку є головною метою підприємців і критерієм ефективності виробництва. Середня норма прибутку великих компаній становить до 12%. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниженні собівартості продукції, зростанні продуктивності праці, величині створеного додаткового продукту та інших факторів.
Метою цієї курсової роботи є дослідження історичних аспектів економічної категорії прибуток, порівняння поглядів видатних економістів минулого на цю проблему та практичний аналіз рентабельності підприємства в сучасній українській економіці.
-
Основні теоретичні погляди щодо природи прибутку та його джерел змінювались протягом тривалого історичного процесу під впливом виникнення різних економічних шкіл та течій.
На Рис. 4 зображені основні економісти, які мали різні погляди щодо природи прибутку та власне терміну прибуток. У той час як більшість економістів не прийшли до одностайної думки щодо концептуальних основ природи та утворення прибутку, то для більшості практиків роль прибутку дуже проста. Це визначається тим, що саме прибуток є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців в умовах ринку, певним гарантом прогресу економічної системи, а відсутність прибутку – яскравий доказ регресу й соціальної напруженості. Вважається, що прибуток є основним джерелом фінансових ресурсів на мікро- і макрорівні. А роль прибутку як показника, який найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, рівень продуктивності праці, динаміку рівня собівартості та характеризує інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності, досить багатогранна і важко переоцінима [20].
В економіці існують різні погляди щодо суті підприємницького доходу. Наприклад німецький економіст Йоганн Тюнен визначав підприємницький дохід як різницю між величиною валового прибутку від ділової операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління; в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом підприємницький дохід він розглядав як плату за прийняття на себе ризиків.
Французький економіст Анн Тюрго стверджував, що прибуток на капітал, тобто надлишок над витратами виробництва, розпадається на підприємницький дохід, оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту. Капіталісту як власнику капіталу належить, на його думку, рента (землевласнику — земельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір об'єкта вкладення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи інвестора. Ця частка відповідає величині позичкового відсотка.
Адам Сміт розглядав величину винагороди управляючих залежно від кількості, складності їхньої праці та нагляду й управління. Цей економіст вважав, що першоджерело прибутку знаходиться у виробництві. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який залишається після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру. Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному разі Адам Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом заробітної плати за управління підприємством (особливо це видно тоді, коли власник наймає управляючого, але сам привласнює прибуток). Він казав, що цей прибуток не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у виробництві. Прибуток виступає як винагорода капіталіста за працю і ризик [5, c. 134]. На думку Адама Сміта, заробітна плата, прибуток і рента є трьома першоджерелами будь-якого доходу. Головним надбанням цього економіста є створення теорії додаткової вартості [15, c. 157-158].
Продовжив розробку теорій Адама Сміта англійський економіст Давид Рікардо. Наукова заслуга цього економіста перед суспільством полягає в спробі дати пояснення процесу розподілу виходячи з єдиної основи – трудової теорії вартості[15, c. 157-158]. Він ввів поняття "підприємницький відсоток", під яким розумів різницю між грошовим еквівалентом майбутньої кінцевої продукції й сумою виплаченої заробітної плати, причому такий відсоток є результатом "розриву у часі", тобто очікувань підприємця. Давид Рікардо, послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного, тобто зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку і навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується [19]. Він писав: «Підвищення вартості праці є неможливим без відповідного падіння прибутку. Давид Рікардо вважав, на відміну від Адама Сміта, що прибуток і заробітна плата є не джерелами, а складовими вартості, що створюється лише працею [15, c. 157].
Теорії Адама Сміта і Давида Рікардо стали основою концепції продуктивності капіталу, в основі якої лежить твердження, що прибуток є результатом заміни людської праці капіталом (засобами виробництва) та виконання ним такої роботи, яка не може бути виконана людською працею. Ці економісти прирівнювали підприємця до капіталіста, бо в ті часи власники і керуючі фірмами в більшості випадків були одними й тими ж самими людьми. Проте це твердження не є достовірним [5, c. 134]. Основним недоліком цієї теорії було те, що засоби виробництва самі по собі прибутку не створюють, оскільки прибуток створюється лише при поєднанні капіталу з найманою працею, коли створюється синергетичний ефект. Синергетичний ефект – це ефект подвійної дії капіталу та праці при їх техніко-економічному злитті [15, c. 157-158].
Джон Мілль у теорії трудового доходу прибуток підприємця розглядав як:
Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники – функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники – заробітну плату, підприємці – прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати та є оплатою підприємницької функції. Цю теорію поділяли такі відомі економісти ХІХ ст. як Фредерік Батіста, Джон Мак-Куллох, Альфред Маршалл та інші [19].
Карл Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. Карл Маркс поглиблює трудову теорію додаткової вартості Адама Сміта та Давида Рікардо. Згідно з теорією Карла Маркса підприємницький дохід є частиною прибутку, що залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у процесі виробництва створює додаткову вартість, тобто прибуток. Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію [16].
Представник прагматичної економіки французький науковець Жан Батист Сей був популяризатором ідей Сміта на європейському континенті. Він ввів в науковий обіг окремий термін «підприємець», який означав відмінного від капіталіста учасника економічного процесу. Цей економіст розробив теорію, у якій вперше підкреслив роль підприємця як особи, яка вміло комбінує фактори виробництва. Згідно з теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів. Він писав, що дія виробничих фондів надає користі продуктам, ця користь дає продуктам цінність, а цінність дає дохід власникам виробничих фондів [15, c. 158]. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за «продуктивну послугу» у вигляді витрат капіталу. Тобто прибуток - це дохід, який одержує власник капіталу (підприємець), тоді як зарплата - дохід власника ресурсу праця, рента - доход власника ресурсу земля [19].
Австро-американський економіст Йозеф Шумпетер розробив наукову концепцію, в якій вперше вводиться поняття новатора, винахідника, який впроваджує «базисні інновації».
На думку цього економіста, вони включають:
Він також у своїй теорії вперше зауважив, що підприємець не обов’язково є власником капіталу. Таке руйнування тотожності понять власника капіталу і підприємця насамперед було зумовлене розвитком кредитних відносин у суспільстві, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу, оскільки одна частина капіталу банку представлена його власним капіталом, а інша – залученим. Корпоративна форма підприємницької діяльності чітко відображає відокремлення одна від одної функцій підприємництва і власності, причому слід відзначити, що функція власності дедалі з часом стає пасивнішою, а активна роль переходить до організації та управління [1, c. 256]. Йозеф Шумпетер вважав, що після введення інновацій підприємство стає на вищий рівень, ніж спочатку, та відповідно отримує вищий прибуток. Цей науковець так характеризував своє бачення підприємця і прибутку: «Підприємець – це людина особливого роду. Прибуток для нього лише символ успіху. Головне – ступити на незвіданий шлях, далекий від усталених рішень» [1, c. 253].
У своїй теорії економіст А. Бабо виводить 3 види прибутку: заробленому завдяки ініціативі, одержаному за сприятливих обставин, одержання якого є можливим за рахунок його визнання суспільними інститутами.
Сучасні західні економісти, розвивають теорії прибутку економістів ХІХ - го початку ХХ ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:
Проте ці теорії удосконалили та внесли в них ряд нововведень: