Особливості формування ринку праці в Україні

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Розрізняють зовнішній, або  професійний, ринок праці і внутрішній ринок.

Зовнішній ринок охоплює  відносини між продавцями і покупцями  робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

На зовнішньому ринку  діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку  сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають

специфіку його виробництва.

Профспілки об'єднують  працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому

ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.

Зовнішній і внутрішній ринки  тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.

Наприклад, у США переважає  зовнішній ринок праці, в Японії — добре організований внутрішній ринок.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах  свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.

До прихованого ринку  належать працівники, які зайняті  на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці— це поділ працівників і робочих  місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Ознаками сегментації  можуть бути:

 

• територіальне положення  — регіон, місто, район тощо;

 

• демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний складнаселення;

 

• соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

 

• економічні критерії —  розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

 

• психографічні показники  — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

 

• поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін. Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.

 

Залежно від того, які  склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.

Ринок характеризувався гарантією  і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою повної зайнятості та системою соціального страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки.

Структурна перебудова в  економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття.

Це призвело до поширення  концепції гнучкого ринку праці. Його можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної

перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці  передбачає:

 

• оперативне реагування на зміни кон'юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;

 

• територіальну та професійну мобільність працівників;

 

• гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;

 

• різноманітність форм наймання і звільнення;

 

• різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

 

• гнучкість диференціації  заробітної плати;

 

• гнучкість у регулюванні  витрат на робочу силу;

 

• гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

 

• різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

 

 

 

 

2. Особливості формування ринку праці в Україні

 

Проблеми зайнятості населення  України на сучасному етапі ринкових перетворень перебувають у доволі кризовому становищі. Зокрема, зменшується природна основа відтворення робочої сили — населення.

Так, за останні сім років скоротилась чисельність населення нашої країни на 1,6 млн. чол. Основними причинами природного скорочення населення України є такі: зменшування народжуваності, зростання смертності, зниження життєвого рівня населення, труднощі з працевлаштуванням тощо. 

Відповідно зменшились і  трудові ресурси України, відбувають суттєві зміни у структурі зайнятості за галузями економіки та формами власності, зокрема спостерігається зменшення чисельності зайнятих у сільському господарстві. Якщо у 2002 році ця чисельність становила 21963,0 тис. чол. то в 2003 році вона зменшилась на 1093,7 тис. чол. Характерною рисою означеної сфери зайнятості є нерівномірна її регіональна структура. Так, у семи областях України зосереджено від 4,5 до 10,2% зайнятих і народному господарстві; ще в семи — від 3,0 до 4,0%, решта від 0,6 до 2,9%. Більш рівномірно у межах (у межах 70-80%) розподіляється зайняте працездатне населення у працездатному віці.

Як свідчать дані аналізу балансу трудових ресурсів, чисельність зайнятих впродовж 2002-2003 роках у галузях народного господарства в основному скоротилась за рахунок зменшення зайнятих у галузях матеріального виробництва на 525,4 тис. чол. або на 4,9%. Спостерігається стійка тенденція відтоку висококваліфікованих кадрів із підприємств державної власності, передусім у суспільні і малі підприємства, індивідуальний сектор.

Має певні особливості  і розвиток зайнятості у невиробничі  сфері. Загальна зменшення цієї категорії зайнятих у 2003 році порівняно з 2002 роком на 108,4 тис. чол. Супроводжувалось зменшенням чисельності зайнятих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах обслуговування на 6,1%4; в освіті і культурі, мистецтві науці та науковому обслуговуванню на 4,6%; у закладах охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення на 2,2%. І якщо у сфері фінансування, кредитування та пенсійного забезпечення чисельність зайнятих залишилась майже стабільною, то в органах громадського та державного управління, кооперативних та громадських організацій цей показник мав тенденцію до істотного збільшення, а саме на 30,2 тис. чол., або на 4,2%.

Особливу тривогу викликає зниження чисельності зайнятих у  науці, культурі, мистецтві, охороні здоров’я. Висококваліфіковані (у тому числі молоді) талановиті фахівці переходять до комерційних та інших структур непрофільного спрямування, де їхній професійний рівень використовується не повною мірою, але заробітна плата є значно вищою. Це свідчить про розмінювання праці зайнятих у цій галузі нині з упевненістю можна говорити про формування загрозливих тенденцій на ринку праці в Україні.

Вони, зокрема, виявляються  у збільшенні контингенту незайнятого населення і прихованого безробіття, зниженні ефективності використання робочої до критичного рівня, зростання офіційно зареєстрованого безробіття тощо.

Рівень фіксованого безробіття безперервно зростає — на початок 2002 року воно становило 0,46%, на початок 2003 року 1,28%.

Як свідчать наведені дані, незайнятість є масовим явищем. На сучасному етапі становлення ринку праці в Україні загострюються також проблеми прихованого безробіття. Проблеми масштабності економічної неадекватності і соціальної вразливості сегменту прихованого безробіття в Україні важливі ще й тому, що істотно впливають як на економіку, так і долі

людей.

Приховане безробіття є однією з однією з ознак кризових явищ економіки України, однією з причин і наслідків недосконалої політики зайнятості, наявність прихованого безробіття стримує темпи зростання відкритого безробіття, збільшення заробітної плати працюючих, а також національного доходу, приховує справжній стан із зайнятістю.

У вересні 2004 р. на великих  і середніх підприємствах було зайнято 11 млн. працівників. Розмір середньомісячної заробітної плати цих працівників у вересні 2004 р. значно перевищував розміри встановлених державних соціальних стандартів. Так, її рівень майже в 2,7 раза перевищив рівень мінімальної заробітної плати, встановленої у вересін (237 грн.) та в 1,6 – установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб (386,73 грн.).

Середній розмір заробітної плати у вересні 2004 р. порівняно з серпнем зріс у більшості видів економічної діяльності, зокрема, в промисловості на 2,2%, будівництві – на 4,8, лісовому і рибному господарствах – відповідно на 15,3 і 8,9%. В організаціях охорони здоров’я і соціальної допомоги її розмір зріс на 9,1%, а в установах освіти – на 28,8%.

Водночас у сільському господарстві, фінансовій сфері і  державному

управлінні її рівень зменшився.

За рівнем середньої заробітної плати першість продовжують утримувати працівники допоміжних транспортних послуг, фінансових установ, авіаційного транспорту, зарплата яких перевищила середній в економіці показник в 1,7-2,3 раза. Серед промислових видів діяльності найбільш оплачувані працівники зайняті на підприємствах з видобування енергетичних матеріалів, а також з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення.

Реальна заробітна плата  за вересень 2004 р. зросла на 2,9%, порівняно  з вереснем минулого року – на 21,3%.

 

 

 

 

 

3. Проблеми на ринку праці в Україні, шляхи вирішення

 

Процес становлення ринку  праці в Україні супроводжується  посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які  трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформеного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною

поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці,  поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній

економіці; зайнятих в неофіційній  економіці та зайнятих одночасно  в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним попитом на послуги праці, низькими та нестабільними доходами. Це великий масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростати з другої половини 1996 року, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.