Особливості формування ринку праці в Україні

В українській економіці  його характеризують такі риси:

 

- незареєстрованість зайнятості, діяльність тальки на свій власний страх і

ризик з повною відповідальністю за результати;

 

- уперечність з розвитком офіційної економіки, ізольованість,

некоординованість цих видів  діяльності;

 

- залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність

будь-якого соціального захисту.

 

В основі зрушень на ринку  праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної економіки, створення нових організаційних форм, задіяння новихмеханізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих – на 9083 тис. осіб протягом 1992-2003 рр. В альтернативних секторах економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується в державному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб.

Єдине пояснення цьому - зростання  неофіційної зайнятості.

Найбільшого поширення приватна власність набуває у сфері  торгівлі, де зосереджено 54% працюючих, охоплених данною формою. Весь комплекс

галузей промисловості охоплює  лише 12% працюючих у приватному секторі.

Основна частка працюючих  в умовах приватної власності  займається посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці. Найбільш захищеними на ньому є особи, пов'язані з комерційною, посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній економіці стають менш привабливими.

У приватних організаціях регламентація трудових режимів доповнюється більшою самостійністю і ширшим простором виявлення ініціативи. Такі організації мають більші можливості для диференціації та підвищення заробітної плати. Однак процес української приватизації веде й до негативних наслідків. Насамперед - це поширення нелегальної діяльності.

Тіньовий сектор в Україні  становить до 50% ВВП. Поряд із збагаченням одних прошарків населення, інші ще більше відлучаються від матеріальних цінностей. З приватизацією пов'язано і збільшення безробіття.

Пожвавлення приватизаційного процесу в 2002 році супроводжувалося значним зростанням безробіття: з 0,4% за станом на 1 грудня 2001 до 1,3% на 1 січня 2003 року.

Інший важливий фактор - це спад виробництва та гальмування структурної перебудови економіки. Проявом його є:

Високі темпи спаду  виробництва і продуктивності праці. За 1990-2003 рр. Продуктивність праці скоротилася на 40%. Це призвело до збіднення товарних ринків, вимивання товарів за доступними цінами, зниження рівня споживання та соціального статусу населення;

Темпи спаду виробництва  десятикратно перевищують темпи  скорочення зайнятих. Збереження зайнятості за таких умов свідчить про її

непродуктивний характер, втрату працівниками своїх знань, кваліфікації,

досвіду.

Гальмування структурної  перебудови економіки стримує появу  на ринку праці конкурентоспроможних груп працівників. Воно консервує неефективні виробництва, більшість з яких знаходиться на грані банкрутства, дає можливість утримувати на підприємствах величезний масив прихованого

безробіття. Охоплюючи майже  третину зайнятих, приховане безробіття стало стійкою тенденцією, а його представники - особливим сегментом на ринку праці, для якого заробітна плата перетворилася на допомогу побезробіттю.

  Важливим є також  загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплиті заробітної плати, пов'язані, між

іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики. Ціни на ТТП за темпами зростання набагато перевищували темпи зростання заробітної плати. У 2003 році понад 22 млн. осіб, або 43% всього населення, мали середньодушовий дохід, нижчий за межу малозабезпеченості. Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових  умов.

Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок  вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській праці на земельних ділянках тощо. Завданням сучасного етапу в сфері регулювання  зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання  на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Чисельність незайнятого  населення віком 15-70 років (за методологією Міжнародної організації праці) в середньому за перше півріччя 2004 р. становила 1,9 млн. осіб. Рівень безробіття – 8,7% економічно активного населення. Точної цифри, скільки працює за кордоном українців, на сьогодні не може дати жодна установа (офіційної статистики не ведеться),

але за офіційними даними ця цифра приблизно сягає 2,5-3 млн. наших співвітчизників (у недержавній пресі часто називається цифра 7 млн.).

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможномті робочої сили;

сприяння ефективним і  доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК.

 

В даний час попит на працю головним чином визначається: державною політикою стосовно низькорентабельних і збиткових підприємств; розмірами державних, приватних і іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок; масштабами тіньової економіки.

На пропозицію праці може діяти такі фактори, як падіння рівня життя в результаті інфляції (за інших рівних умов пропозиція праці росте); появу альтернативних джерел доходу у визначеної частини населення (за іншихрівних умов пропозиція праці скорочується); природні темпи приросту трудових ресурсів; міграція населення; демографічна і соціальна політика держави.

Падіння рівня життя в Україні приводить до обмеження споживчого попиту, що стримує пропозицію товарів і послуг. Співвідношення попиту та пропозиції товарів і послуг у країнах з розвитий ринковою економікою характеризується, принаймні, трьома обставинами:

 

1. Обсяги пропозиції товарів  і послуг на ринку, цілком  задовольняючий платоспроможний попит, дуже близькі чи навіть вище раціональних норм споживання на душу населення .

 

2. Рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує купівельну спроможність на дуже високому рівні задоволення потреб.

 

3. Антимонопольні міри ефективно забезпечують наявність твердої конкуренції між продавцями (виробниками) за покупця (замовника).

 

Дія цих трьох факторів визначає таке співвідношення попиту та пропозиції, при якому ціни на основні споживчі товари і послуги загальнодоступні. В Україні в даний час не діє жоден з названих факторів.

Як показав аналіз, що формується в Україні ринок праці має складну структуру. Відбувається поглиблення його сегментації по ряду критеріїв: формам власності (альтернативні форми зайнятості), фондоємкості і трудомісткості виробництва (різні темпи вивільнення і якісний склад працівників), особливостям технології виробництва, кваліфікації зайнятих, рівню поділу й усуспільнення праці, історично сформованим формам організації і стимулювання праці, традиціям у мотиваційному поводженні трудящих.

Формування ринку праці  в Україні, його прогнозування, є  невід’ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання повинні стати: боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; уживання заходів по підвищенню рівня життя населення  й ін.

Що ж стосується рівня заробітної плати, те очевидно, варто було б зосередиться на наступних мірах, що представляються першочерговими:

перегляд мінімального розміру  оплати праці як у якісному аспекті (звільнення цього показника від фіскальних функцій), так і в кількісному; зміна тарифної системи, прийняття законів про державну службу і регулювання трудових відносин у приватному секторі тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К..
2. Волгин Н. А., Плаксин В. И. Доходы и занятость: мотивационный аспект. — М.: Луч.
3. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. — К.: Основа,.
4. Данюк В. М. Управление трудом в условиях рыночной экономики — К.: Знание,.
5. Долишний М. И. Трудовые ресурсы производственных систем. — К.: Наукова думка,.
6. Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. — М.: Экономика, 1991.
7. Завиновская Г. Т. Организация заработной платы в промышленности. — К.: Вища школа,.
8. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.
9. Казановский А. В., Колот А. М. Соціальне партнерство на ринку праці. — Краматорськ: Нац. Центр продуктивності.