Оцінка праці працівників ТОВ “Гермес” як фактору підвищення її продуктивності

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА. 6

1.1. Продуктивність праці як економічна категорія. 6

1.2. Показники рівня продуктивності праці. 8

1.3. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці. 12

1.4. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві. 16

РОЗДІЛ 2. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТОВ ГЕРМЕС. 21

2.1 Економіко-організаційна характеристика ТОВ “Гермес”. 21

2.2.Визначення показників рівня продуктивності праці та резерви її підвищення. 28

2.3.Оцінка праці працівників ТОВ “Гермес” як фактору підвищення її продуктивності. 34

2.4 Шляхи підвищення продуктивності праці. 37

ВИСНОВКИ 44

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 46

Додаток А. 48

Додаток Б. 49

Додаток В. 51

Додаток Г. 52

Додаток Д. 53

Додаток Е. 54

Додаток Ж. 55

 

ВСТУП

 

Практика  господарювання на ринкових засадах  підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської  та комерційної діяльності залежить передусім від компетентності та творчої активності управлінських  кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є  важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь  використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї  ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним напрямком  розвитку нової ринкової системи  повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Метою написання  курсової роботи є вивчення продуктивності праці персоналу підприємства на прикладі ТОВ “Гермес”. Структура курсової роботи складається з двох розділів.

Перший  розділ визначає теоретичні основи продуктивності праці персоналу підприємства. В  ньому розглянуто суть продуктивності праці як економічної категорії, вплив на продуктивність праці рівня  екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний  стан виробництва. Дано загальну характеристику показникам рівня продуктивності праці: виробітку та трудомісткості. Детально розглянуто класифікацію факторів та резервів підвищення продуктивності праці. Розглянуто визначення та складові елементи програми управління продуктивністю праці  на підприємстві, роль економістів  та менеджерів на кожному з шести  етапів.

Другий  розділ визначає продуктивність праці  персоналу на прикладі ТОВ “Гермес”. В ньому значну увагу приділено  економіко-організаційній характеристиці товариства. Розглянуто організаційну  структуру підприємства, основні  показники економічної діяльності, дано характеристику активів та зобов’язань  підприємства за балансом. Охарактеризовано доходи та витрати підприємства в розрізі елементів. Щодо мотивації праці як фактора підвищення її продуктивності розглянуто суть мотивації працівників до підвищення продуктивності своєї діяльності та два основних фактори мотивації: планування службової кар’єри й оплата праці. Детально розглянуто визначення показників рівня продуктивності праці на ТОВ “Гермес” та резерви підвищення продуктивності праці.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА.

1. Продуктивність праці як економічна категорія.

 

Основною  проблемою економічної теорії і  господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо  ефективністю.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три великі групи:

1. робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал);
2. компоненти природних ресурсів (земля та сировина);
3. компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

Відповідно  окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів  та витрат, у даному випадку —  результатів праці та витрат праці.

Продуктивність  праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення  людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати  краще, виробляти більше якісніших  благ при тих самих або й  менших затратах праці. Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального  продукту й доходу, а тому воно є  важливим показником економічного зростання  країни. Оскільки збільшення суспільного  продукту в розрахунку на душу населення  означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися  під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є  безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

За відомим  визначенням К. Маркса, зростання  продуктивності праці полягає в  тому, що частка затрат живої праці  в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в  засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в  кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного  використання праці, інтенсивність  праці та техніко-технологічний  стан виробництва.

Рівень  екстенсивного використання праці  показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня.

Якщо  протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного  використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці  та інтенсивність праці — це важливі  фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися  безкінечно.

Джерелом  зростання продуктивності праці, яке  не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під  дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

2.  Показники рівня продуктивності праці.

 

Отже, продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники  рівня продуктивності праці: виробіток  і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою

В= V/ Т,                                (1.1)

де В — виробіток;

V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг) [10, c.112].

На підприємстві виробіток може визначатися різними  способами залежно від того, якими  одиницями вимірюється обсяг  продукції і затрати праці.

Якщо  обсяг продукції вимірюється  натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру. Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

У ринковій економіці значення натуральних  показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники.

Вартісними  називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найбільш універсальні, вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих  місцях при виробництві різноманітної  незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими  людино-годинами, людино-днями і  середньообліковою чисельністю  персоналу. Однак усі ці показники  вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, у таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.

Поряд із серйозною критикою показника виробітку  товарної продукції на одного працівника, висувається ряд доводів па його захист:

1. виробіток товарної продукції пов'язує простим і ясним співвідношенням динаміку обсягу продукції і динаміку кількості працівників;
2. цей показник відображає до деякої міри підвищення якості праці як збільшення продуктивності праці, тому що перше у багатьох випадках рівнозначне другому за своєю споживчою вартістю.

У сучасній економічній літературі запропоновано  використовувати показник продуктивності праці, який характеризує не обсяг продукції, а обсяг виробничої праці. Для цього рекомендують такі показники:

• чиста продукція;
• умовно чиста продукція [11, c.22].

Чиста продукція  виражає собою знов створену на підприємстві вартість. Це товарна продукція за винятком матеріальних витрат і амортизації. Таким чином, чиста продукція містить у собі заробітну плату, нарахування на неї і прибуток.

Умовно  чиста продукція відрізняється від чистої продукції включеням амортизації.

Перевага  показники, чистої й умовно чистої продукції  для виміру продуктивності праці  порівняно з товарною продукцією полягає в усуненні впливу зміни  матеріалоємності продукції на продуктивність праці.

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою

ТМ=Т/V,          (1.2)

де ТМ — трудомісткість;

Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг);

V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг).

Трудомісткість  продукції являє собою витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції в натуральному вираженні. Показник трудомісткості має перевагу перед показниками виробітку: