Платіжний баланс

ВСТУП

 

Актуальність теми: аксіомою політичної економії є твердження про  те, що об'єктивні передумови капіталістичного або ринкового, господарювання закладаються в процесі первісного нагромадження  капіталу, тобто в період, коли кардинально  змінюється структура та інституціональний формат попередньої економіки: капітал як нагромаджена праця у вигляді речового фактора виробництва відокремлюється від безпосереднього виробника і як власність стає основою, головним рушієм суспільного виробництва. При цьому корінну сутність ринкової трансформації економіки визначає процес первісного нагромадження акції уряду, породжуючи неоднозначні наслідки.

Виробництво і нагромадження  основного капіталу завжди було і  залишається опорою економічного, політичного, інтелектуального прогресу суспільства, бо за його допомогою здійснюються розширене відтворення матеріально-речових факторів (товарів і послуг) і економічні відносини людей з приводу виробництва валового внутрішнього продукту; спостерігається різниця між рівнями життя людей. Це викликає масу проблем і саме в цьому полягає актуальність теми.

Капітал – це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал розглядається  як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників – затрат праці і землі – капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.

В умовах капіталістичних  виробничих відносин засоби виробництва стають капіталом, перетворюючись на знаряддя одержання доданої вартості.

Сучасне передове виробництво базується на використанні все більшої кількості капіталу, тобто обладнання великих підприємств, складів готової та напівфабрикатів.

 

РОЗДІЛ 1

КАПІТАЛ, ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ВИДИ

 

1. Первісне нагромадження капіталу

 

Необхідною умовою виникнення і розвитку ринкових відносин є первісне нагромадження капіталу. Вивчаючи особливості формування і становлення капіталізму як стадії розвитку суспільства, К. Маркс зазначав: "...Первісне нагромадження є не що інше, як історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва".

Відокремлення засобів  виробництва від виробника і  зосередження їх у руках невеликої  групи людей сприяло розвитку капіталістичних відносин, які поступово перетворились на цивілізованішу форму — ринкові відносини. Але за своєю економічною суттю ці форми відносин близькі, бо мають на меті нагромадити грошову масу в руках тих, хто володіє засобами виробництва. В результаті первісного нагромадження капіталу формуються два нерівноцінні елементи: власники робочої сили, які бажають продати свою працю, та власники засобів виробництва. Що стосується України, то для неї, як і для інших постсоціалістичних країн, характерний процес поступового розшарування населення, в результаті чого виникає полярність у суспільстві. Утворився контингент людей, які мають можливості розпочати виробництво, відкривати магазини, створювати різні фірми і ринкові структури, де використовується наймана праця, витрати якої не повною мірою компенсуються розміром заробітної плати, а доходи, отримувані "хазяїном", значно перевищують сукупний дохід найманих працівників. Персоніфікаторами капіталу в Україні є власники приватних підприємств, комерційних банків, магазинів, компаній, пов'язаних з нафто- та автомобільним бізнесом, посередницьких компаній, фірм з продажу будівельних матеріалів і продовольчих товарів, а також закладів ігорного бізнесу з їх інфраструктурою, ділки тіньової економіки та ін.

      1.2 Суть капіталу

      Капітал - це авансова вартість, що в процесі свого руху приносить більшувартість,самозростає. 
       Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як чистотехнічні, техніко-організаційні моменти, так і соціально-економічні. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини зіншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщойого наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва,йому доведеться звертатися до кредитних установ, щоб узяти необхіднусуму грошей у борг. По-третє, він повинен найняти необхідну кількістьробітників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва,якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник повинен вступити векономічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні йомутовари тапослуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби дляіснування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхомнайму за гроші. Таким чином, капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чиорганізаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як такийможе існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовамиє:високорозвинене товарне виробництво і обіг;наявність такої мотивації діяльності виробника, як особистезбагачення;зосередженн я у частини господарчих агентів значної часткизасобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництваі капіталу;відсутність власних засобів виробництва у частинигосподарчих агентів, що змушує їх найматися. 
          Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. 
Звичайно є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званийпредметно-функціональний та грошовий підходи. Значна частина дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобіввиробництва, які приносять доход їх власникові. А. Сміт розглядав капіталяк запас, що використовується для господарських потреб і приноситьдоход. 
          Д. Рікардо - як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхіднадля приведення в дію праці. Дж. С. Мілль - як попередньо накопичений запаспродуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничоїдіяльності будівлі, охорону, знаряддя та матеріали, а також харчування таінші засоби існування для робітників на час виробничого процесу. Названіпідходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов'язують цюкатегорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони звертають увагуна речову форму капіталу, хоч навіть з цього боку не врахована така частинакапіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити із засобамивиробництва і який призначається для придбання факторів виробництва,забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу. 
           Якщо розглядати капітал як певне вкладання, що дає змогу отримуватидоход, то до нього треба віднести і вкладання у робочу силу. Цей підхідзапропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву“концепції людського капіталу”. Під ним розуміють витрати, що сприяютьмайбутньому збільшенню доходів індивіда (навчання в школі, вузі, навиробництві, піклування про власне здоров'я).

Значного поширення набув погляд на капітал як на один із виробничих факторів, що порял з працею, землею приносить дохід. Осоновоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея. Усі ці підходи загалом можна охарактеризувати як народногосподарські.Якщо розглідати капітал з точки зору підприємця, то він є сумою вартісної оцінки майна та коштів підприемця, які він може використовувати на господарські потребі. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношеня між власним і чужим капіталом.

2. Види капіталу

Основний капітал - переносить свою вартість на продукт виробництва по    частинах за відносно великий   час (наприклад, верстат).

Оборотний капітал - переносить свою вартість на продукт виробництва всю відразу (наприклад, борошно для випічки хліба).

Постійний капітал - не змінює розмір вартості, а лише переносить її на результат виробництва відразу, або частинами (всі витрати, окрім заробітної плати).

Змінний капітал - використовується для найму робочої сили, має форму заробітної плати, змінює розмір вартості.

Фізичний капітал

Фізичний (реальний, або виробничий) капітал - капітал, вкладений у справу, який працює як джерело доходу у вигляді засобів виробництва: машини, обладнання, будівлі, споруди, земля, запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Грошовий капітал

Грошовий капітал (грошова  форма капіталу) - гроші, призначені для придбання фізичного капіталу. Потрібно звернути увагу, що безпосереднє володіння цими грошима не приносить доходу, тобто вони не стають капіталом автоматично. Цим вони відрізняються від фінансового капіталу у формі грошей на депозиті.

Фінансовий капітал

Фінансовий капітал - капітал, що утворився в результаті злиття промислових і банківських монополій. Його виникнення - один з основних ознак імперіалізму. ^[1] Критикуючи концепцію Р. Гільфердінга, що зводив поняття Фінансовий капітал до підпорядкування промислового капіталу банківським, В. І. Ленін так визначив сутність фінансового капіталу: «Концентрація виробництва; монополії, які виростають з неї; злиття або зрощування банків з промисловістю - ось історія виникнення фінансового капіталу і зміст цього поняття»

РОЗДІЛ 2

 КАПІТАЛ,  ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

         2.1 Перетворення грошей на капітал. Процес створення додаткової вартості

 

 

Уперше на високому науковому рівні проблему перетворення грошей на капітал аналізує К.Маркс у своїй геніальній праці "Капітал". Він присвячує цьому увесь другий розділ, який так і називається: "Перетворення грошей на капітал".

Як великий учений-діалектик, К.Маркс для аналізу процесу  перетворення грошей на капітал бере масові, мільярди раз повторювані  явища, а саме зміну форм вартості товару (метаморфоз товару) у процесі його руху. Цей рух може бути визначений двома метаморфозами. Перший - це рух товару і грошей, який може бути визначений за формулою Т-Г-Т. Так, будь-який товаровиробник в умовах суспільного поділу праці спочатку продає вироблений ним товар, а на виручені гроші купує інший товар, іншу споживчу вартість. Але поряд з цим метаморфозом існує й інший, який можна визначити за формулою Г- Т-Г. Дійсно, скажімо, той самий купець на свої гроші купує товар, а потім його продає і знову отримує гроші.

Таким чином, кругообіг  Г-Т-Г має бути поданий як Г-Т-Г ', де Г '=Г+Г, тобто в кінці повертається витрачена сума грошей та плюс деяке  прирощення (АГ). Цей надлишок над  початковою сумою К. Маркс називає додатковою вартістю. Водночас це самозростання грошей перетворює гроші на капітал. Капітал - це самозростаюча вартість. Це гроші, які приносять нові (більші) гроші. Отже, рух грошей, представлений метаморфозом Г-Т-Г ', - це рух грошей як капіталу.

К.Маркс визначає найважливіші особливості капіталу як самозростаючої вартості. Вони полягають у такому:

Перша особливість. Вартість, яка в кругообігу Г-Т-Г' самозросла, може зростати й далі, тільки пройшовши новий кругообіг

Друга особливість. Гроші - це загальний еквівалент, який є носієм, утіленням вартості товару і ця вартість перетворюється на самостійний суб'єкт руху. "Вона отримала магічну властивість створювати вартість унаслідок того, що сама є вартістю. Вона приносить живих дітей або, у крайньому разі, кладе золоті крашанки"

Третя особливість. Оскільки кінцевою метою для власника грошей є їх самозростання, то речова форма того посередника (а це товар, який відіграє цю роль у кругообігу Г-Т-Г ') не цікавить підприємця або капіталіста. Споживча вартість товару тут не має значення.

Четверта особливість. Вона полягає в тому, що формула Г-Т- Г' відображає рух будь-якої конкретної форми капіталу. Тобто і промисловий, і торговельний, і позичковий капітал рухаються за цією формулою. І це дійсно так, бо промисловий капіталіст на свої гроші купує товар (робочу силу і засоби виробництва). За їх допомогою створює новий товар, нову споживчу вартість і продає цей товар, отримуючи в кінці гроші за кількістю більші, ніж та сума, яку він увів на початку в обіг. Те саме робить і купець. Дещо коротшим (але суть від цього не змінюється) є рух позичкового капіталу. Він наведений такою ж, але скороченою (лапідарною) формулою Г-Г '. Усе це дало К.Марксу право назвати формулу Г-Т-Г ' загальною формулою руху капіталу.

В формулі Г – Т - Г' існують суперечності:

Виникнення додаткової вартості суперечить закону вартості(обмін еквівалентів).Додаткова вартість не може виникнути у сфері обігу, але не може і поза нею.

2.2 Робоча сила як товар. Процес створення додатковой вартості

Робоча сила - це здатність людини до праці. Робоча  сила  як  виробничий  ресурс  являє  собою  здатність  людини  до праці,  сукупність  її  фізичних  і  духовних  можливостей.  Товаром  вона  стає  лише за певних умов:

1. людина є особисто вільною, тобто за власним розсудом може розпоряджатися своєю робочою силою;
2. людина не має ні засобів виробництва, ні життєвих благ, а тому, щоб жити, змушена найматися до інших, хто володіє засобами виробництва (роботодавців або капіталістів).

Робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: споживчу вартість  і вартість,  яка  є вартістю життєвих  засобів, що потрібні для  її відтворення, тобто  задоволення нормальних життєвих потреб працівника і членів його  сім’ї. Якщо йдеться про  складну працю,  то робоча  сила  включає і кошти, необхідні для отримання певного рівня кваліфікації робітника (якщо такі кошти витрачаються самим працівником, а не роботодавцем). Вартість робочої сили має ціну на ринку, заробітну плату, яка може відхилятися залежно від співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу.

Споживча вартість робочої  сили має специфіку. Вона полягає  в тому, що в процесі  її споживання робоча сила не зникає, а створює  нову вартість, більшу, ніж вона сама коштує.  Абстрактна праця найманого робітника є джерелом створення нової вартості. Створена працівником нова вартість повинна бути більшою, ніж його заробітна  плата. Нова (додана)  вартість  розподіляється між  роботодавцем  і найманим працівником.  Відношення додаткової вартості (m) до змінного капіталу, авансованого на заробітну плату (v), має назву норма додаткової вартості (mr) формула (1.1):

 

                                                                                                       (1.1)

 

Норма  додаткової  вартості,  за  висловом  К.Маркса, «є  точним  виразом ступеня експлуатації робочої сили капіталом», але вона «аж ніяк не виражає абсолютну величину експлуатації». Норма додаткової вартості показує лише пропорцію, в якій робочий день поділяється на оплачений капіталістом і безкоштовно привласнений робочий час, або розподіл нової вартості на заробітну плату найманого працівника і прибуток капіталіста.