Платіжний баланс

Маса  додаткової  вартості – це  абсолютна  величина  її  за певний період

(наприклад за день), і визначається за формулою (1.2):

 

                                                                                                                 (1.2)

де M – загальна маса додаткової вартості; 

     m  – додаткова вартість,  створена  у середньому  протягом  одного  дня окремим робітником; 

     v – змінний капітал, який щоденно авансується за купівлю робочої сили одного робітника; 

     n – кількість найманих працівників.

 

2.2 Авансований промисловий капітал

 

Авансований промисловий  капітал вкладається у засоби виробництва і робочу силу.  Робоча сила (особливий фактор виробництва)- це здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей. Рівень розвитку робочої сили в сучасний умовах зазнає докорінних змін під впливом науково – технічної революції. Зростає значення розумових здібностей, творчих і духовних в зусиль працівників в організації та управлінні виробництвом, зростають вимоги до рівня їхньої освітньої та кваліфікаційної підготовки. Якість та рівень розвитку робочої сили визначається величиною інвестицій у людський капітал. Засоби виробництва:

1. предмети праці - об’єкти цілеспрямованої діяльності людини, що є матеріальною основою створюваного продукту.

2. засоби праці – річ або комплекс речей , якими людина діє на предмети праці (машини, інструменти, обладнання, транспортні засоби тощо). 
          Засоби та предмети праці становлять матеріально – речову основу промислового капіталу, яка безперервно вдосконалюється з розвитком науково – технічногопрогресу. 
          Сучасний етап еволюції засобів виробництва пов’язаний з широкою автоматизацією виробництва, комп’ютеризацією праці, застосуванням принципово нових предметів праці з наперед заданими властивостями (полімерів, кераміки, напівпровідникових та надчисних матеріалів, інформаційних та біотехнологій, принципово нових видів енергії тощо). 
          Витратами виробництва є формою руху авансового промислового капіталу. 
Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями за – для виробництва продукції. 
Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні. 
Зовнішні (явні або експліцитні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо.) 
          Внутрішні (неявні або імпліцитні) витрати – витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосування власних ресурсів. Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток – мінімальну плату, необхідних для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

2.3 Капітал, як економічні відносини

За  вченням  К.Маркса  капітал –  це  економічне  відношення  між власником  виробничих  ресурсів  і  власником  робочої  сили.  Об’єктом  цих відносин є купівля-продаж робочої сили. Капіталіст використовує її споживчу вартість у процесі виробництва. Процес використання робочої сили є праця, яка ділиться на необхідну і додаткову працю найманого працівника. Відповідно ділиться його робочий день – на необхідний  і додатковий час. Протягом  необхідного часу  створюється еквівалент  вартості  робочої сили,  а протягом  додаткового  часу –  додаткова  вартість.  Її  безоплатно привласнює капіталіст.

К.Маркс  розглядав  капіталістів  як  паразитичний  клас,  тобто  допускав, що вони не приймають участі у виробництві.

Відносно «працюючих»  роботодавців-капіталістів,  незалежно  від  того яку функцію вони виконують на  своєму підприємстві (працівника чи менеджера будь-якого рангу), то можна стверджувати, що і вони створили певну частку  новоствореної  вартості (v+m).  Вона,  аналогічно  заробітній  платі,  є винагородою за кількість і якість їх праці. Але чи задовольняється цим роботодавець? Напевне, ні. Адже, якби вся створена вартість найманими працівниками дорівнювала їх заробітній платі, то роботодавцю не було б сенсу вести  підприємницьку  діяльність  з  використанням  найманої  праці. Тобто  прибуток – це не тільки винагорода роботодавця за його діяльність, він включає і додаткову вартість. Якщо сутність експлуатації визначити як привласнення роботодавцем (фізична  або юридична особа, приватне чи державне підприємство) частини новоствореної вартості найманим працівником, то вона мала місце і при нашому державному соціалізмі, і тим більше на капіталістичних підприємствах  у  ринковій  економіці. Без  експлуатації немає  сенсу наймати працівників.

Отже, підприємці, робітники  та землевласники взаємодіють  і взаємодоповнюють один одного у процесі виробництва. Реальність дає підстави для формулювання такого висновку. Сама по собі ринкова економіка об’єктивно зумовлює диференціацію її суб’єктів за оходами і багатством. Без цього вона просто не в змозі ефективно функціонувати й розвиватися. Максимізація доходу – першочерговий  і  головний  інтерес кожного підприємця, до речі,  і будь-якого  працівника. Але  в  досягненні  цієї мети  є  «переможці»  й  ті,  хто має досить скромні здобутки, а нерідко терпить економічне банкрутство.

РОЗДІЛ 3

КАПІТАЛ В  УКРАЇНІ

3.1 Проблеми, які виникли на ринку капіталу  в Укріїні

Починаючи з 1995 року і  до цього часу ринки капіталу в  Україні розвиваються дискретно  і фрагментарно, недостатньо виконують  свої функції зосередження попиту та пропонування інвестиційного капіталу, формування справедливих ринкових цін, використання інструментів для забезпечення розвитку економіки. Незважаючи на комплекс заходів валютного контролю, відплив короткострокового капіталу, спровокований нестабільністю економічної ситуації в Україні, триває.

На ринках капіталу накопичилися проблеми, які потребують невідкладного  розв'язання. Насамперед це стосується розвитку інфраструктури ринків капіталу, зосередження укладення договорів  купівлі-продажу цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами, розбудови національної депозитарної системи, удосконалення механізму захисту прав інвесторів та системи розкриття інформації на ринку цінних паперів, випуску та обігу фінансових інтрументів.

Банківська система України  не дає можливості достатньою мірою кредитувати приватного виробника. Відбувається процес скорочення кредитної діяльності комерційних банків при нарощуванні прострочених платежів підприємств. Одна з причин такого стану - відсутність системи страхування ризиків кредитної діяльності і банківських депозитів. 

Україна має  усі об'єктивні передумови для  динамічного поступу до цивілізованих  ринків капіталу,але ті проблеми, які  постійно виникають через недосконалість економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави.

2.   Причини відставання національних ринків капіталу

 

Основними причинами  відставання національних ринків капіталу є:

1. відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу національної економіки;

2.  недосконалість законодавства, що регулює діяльність на ринках капіталу;

3.  недостатньо сформована інфраструктура ринків капіталу.

Проблема відпливу капіталу охоплює широку сферу питань. При застосуванні тих чи інших важелів державного регулювання важливо розрізняти поняття втечі та вивезення капіталу. Проведений аналіз руху капіталу свідчить, що значний його відплив із банківської системи України потребує посилення контролю за цим явищем та використання сучасних методів і механізмів зазначених процесів.

Головним інструментом при здійснені регулятивних дій  є валютний контроль, спроможний за допомогою наявного комплексу заходів  вирішувати завдання, що стоять перед економікою України. Питання стосовно ефективності цих заходів у вирішенні проблеми вивезення капіталу залишається відкритим. Парадокс у тому що, варто лише запустити той чи інший регулюючий механізм запобігання порушенням, як з'являються інші лазівки. Так, скорочення обсягів неповернення валютної виручки спровокувало відплив капіталу іншими каналами. Практика свідчить, що застосування лише окремих механізмів контролю є неефективним-потрібно вживати комплексних заходів.

Загалом, проблема відпливу капіталу в будь-якому прояві пов'язана з недовірою до вітчизняного ринкового середовища. Закордонні банки для вивезення грошей усього-навсього надійний сейф.

3.3 Методика Державної цільової економічної програми модернізації ринків

Методика Державної  цільової економічної програми моденізації ринків капітталу в Україні є забепечення конкурентноспроможності ринків капіталу шляхом проведення правового, інституційного та технологічного реформування ринків капіталу в усіх цого складових-ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів. Оптимальний варіваріант роз'язання проблеми модернізації ринків капіталу вУкраїні визначається на основі порівняльного аналізу розвитку світових ринків капіталу розвинути формування ринків капіталу можна завдяки:

1. варіанту пасивної дежавної політики, що передбачає не втручання держави у розвиток ринків капіталу та надання пріорітету законам ринку;

2.   варіанту залучення іноземних коштів, що передбачає відкриття ринку для притоку іноземного фінансового капіталу без будь-яких законодавчих обмежень на впровадження в Україні іноземними інвесторами сучасних технологій та інституцій модернізація ринків капіталу повинна грунтуватися на одночасному розв'язання на законодавчому, інституційному та технологічному рівні, тобто:

3.  проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає утворення нових потужних фінансових інститутів;

4.  консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, передбачених Директивами ЄС;

5. удосконалення системи захисту прав інвесторів, корпоративного законодавства, способів оприлюднення інформацій для громадян-інвесторів та професійних користувачів.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Капітал - це вартість, яка приносить додану вартість. Було розглянуто можливості його первісного нагромадження на Україну в наш час. На жаль сьогодні швидко і легко збити капітал досить важко, оскільки «Перехідний період» формування Української економіки добігає кінця. Сформовано ряд законів регулюють фінансову діяльність підприємця.Розглянуто резервний фонд країни, а також роль і необхідність інвестування в сучасному накопиченні, і зазначені сприятливі і несприятливі фактори для інвестування. Особливості і варіанти сучасного накопичення капталу. Важливу роль зіграло розгляд способів первинного капіталу в Європейських, на сьогоднішній день, розвинених країнах. 
          Нагромадження виступає головним каналом науково-технологічного прогресу, реалізації моделі інноваційного розвитку економіки. При цьому воно може здійснюватися в певних межах, на рівні 20–25% ВВП. За норми нагромадження, нижчої від 10% ВВП, економічний розвиток практично відсутній. Для умов України інноваційна модель є реальною за норми нагромадження, не меншої від 25–30% ВВП. Хоча деякі країни (наприклад, Китай) мають більш високу норму нагромадження, об'єктивно існує межа, за якою нагромадження може перетворитись у самоціль і підірвати трудову мотивацію населення внаслідок штучного обмеження поточного споживання

Для накопичення капіталу в Україну був сприятливий час, в період «перебудови». Багато сучасних мільйонери сколотили капітал саме в цей час, в основному незаконними шляхами. Щоб уникнути беззаконня в накопиченні були запровадженні необхідні напрямки економічних реформ. Саме економічне реформування призведе до зростання національного господарства. Прийнявши відповідні закони, можна буде вивести більшість підприємств з «тіні». Залучити іноземні інвестиції

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Башнянин Г.І. – Політична економія, 2004
2. Бикова А.Л. Венчурне фінансування як форма нагромадження капіталу // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 204: В 5 т. Т. ІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005.– С. 511-517.
3. Булатова А.Секономіка Економіка: Підручник К., 2006
4. Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2007. — 301 с.
5. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносин: Підручник.- К.: Знання, 2004.-535 с.- Глава ІІІ, ІV, с. 68-121.
6. Економіка України. – К. : 2007. - №6. – С. 28-36
7. Економічна теорія [ За редакціею В. М. Тарасевича ] – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – С. 784
8. Завіновська Г. Т. Економіка праці. – К.: КНЕУ, 2000.- Розділ ІІ, с.18-21.
9. Інвестиційно-інноваційний термінологічний словник [За ред. Н.І.Редіної] 2009.- C. 124
10. Основи економічної теорії/ [Мамуй О. О, Гриценко О. А, Гриценко Л. В, Дарнопих Г. Ю].  Підручник К. : Юрінком Інтер, 2005.- С. 178-180
11. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект/ [За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка]. - К., 2001. - 743с. 
12. Самуельсон П. Економіка: Підручник. - Львів: Світ. - 1997. – C. 496
13. Семененко В.М. – Економічна теорія, 2011
14. Теоретическая экономика. Политэкономия: Учебник для вузов / Под ред. Г.П.Журавлевой и Н.Н.Мильчаковой. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2001. - 485 с.
15. [Електроний ресурс] Економічна онлайн бібліотека          

      http://ecolib.com.ua/article.php?book=19&article=2170

16. [Електроний ресурс] Бібліотека українських підручників. Економічна    

теорія - Мочерний С.В.

http://pidruchniki.ws/ekonomika/nagromadzhennya_kapitalu_yogo_istorichna_te    

ndentsiya