Показники переміщення основних виробничих фондів. Завдання та їх рішення

     Відновлена вартість основних фондів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

    Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме з цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

     Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненою спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

     Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року (БВоф) обчислюється за формулою

БВоф = БВо + Вноф + Вкр + Врек – Вв – Аво,

де БВо – балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

     Вноф – вартість на придбання нових основних фондів;

     Вкр – вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

     Врек – витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

     Вв – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

     АВо – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

     Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.

     Необхідною  умовою правильного обліку й  планування відтворення основних  фондів підприємств є їхня  класифікація. Найбільше економічне  значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні  фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально речового складу розподіляються на певні види.

     У  практиці господарювання з метою  спрощення обліку основних фондів  до оборотних фондів відносять  інструменти та інвентар зі  строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання та вартості.

     Зображена  на рис.1. видова класифікація основних фондів використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:

     перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;

     друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;

     третя – основні фонди, не включені до першої та другої груп. 

Рис.1. Видова класифікація основних фондів. 

      Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди – гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.

     Співвідношення  окремих видів (груп) основних  фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є то прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з них такі:

• виробничо-технологічні особливості підприємства;
• науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;
• ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
• вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування;
• територіальне розміщення підприємства.

     Щодо  всієї сукупності промислових  підприємств України, то в загальному  обсязі основних фондів питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45 – 47%; машин і устаткування – 40 – 42%; у тім числі робочих – 30 – 32%; транспортних засобів – 2,5 – 3%. На підприємствах і в організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості і сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64 – 65%; силових і робочих машин і устаткування – 14 – 16%; робочої та продуктивної худоби – 10 – 12%; багаторічних насаджень – 5 – 6%; транспортних засобів – 3 – 4%. Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.

     Просте  й розширене відтворення основних  виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємов’язаних форм – ремонту, модернізації та зміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об’єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

     Основні  фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання  будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване  фізичне спрацювання основних фондів.

     Рис.2. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їхнього усунення. 

    Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

     Фізичне  спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис.2).

     Безперервний  процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

     Для  відшкодування вартості зношеної  частини основних фондів кожне  підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

     Амортизаційні  відрахування обчислюють за певними  нормами, які характеризують щорічний  розмір відрахувань у відсотках  до балансової вартості основних  фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою

     де  Ф – балансова (первісна чи  відновлена) вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

АН – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

     За  встановлення норм амортизаційних  відрахувань слід виходити з  економічно доцільних середніх  строків функціонування засобів  праці, необхідністю забезпечення  повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливо темпів оновлення тощо.

     Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

     Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою і третьою групами основних фондів становлять відповідно 5, 25 і 15%.