Поняття капіталу та його форми

Форм капіталу багато, тому, що він постійно змінює свою форму. Капітал виступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва, то у формі засобів існування найманих робітників, то у формі готової продукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових на продаж у яку б форму капітал не прибирався, він завжди є засобом експлуатації, засобом виробництва його власником додаткової вартості.

У процесі збільшення вартості бере участь весь капітал, однак, бере різну участь. Засоби виробництва  виступають лише засобами застосування робочої сили і матеріалізації праці  найманої робочої сили. Їх вартість лише переноситься на вироблюваний товар, залишаючи його вартість незмінною, постійною. Та частина капіталу, яка перетворюється у засоби виробництва, - постійний капітал. К. Маркс назвав їх так і позначив буквою “c” (від початкової букви латинського слова c o n s t a n t – “постійний”). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створў додаткової вартості.Інша частина затрат капіталіста, яка авансується на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу V (“various – “змінний”). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад ввласну вартість, тобто додаткову вартість.

Змінний капітал у  процесі виробництва набуває  форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів  виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу є робоча сила. Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається у процесі виробництва, і тому вартість, що її створює виробник завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. Інакше підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Місячна вартість робочої  сили, необхідної для виробництва  певних елементів комп’ютерів, становитиме 60 тис. г. о., але чистий дохід становить 130 тис. г. о. Це означає, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створеного ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою вартістю. Виходячи з цього, структура вартості товару, що вироблений за умов застосування найманої праці, буде такою:

W = C + V + m,

де W – вартість товару;

      С –  вартість постійного капіталу, перенесена  на продукт;

      V – вартість  змінного капіталу;

      m – додаткова вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову  зокрема створює робоча сила, а  засоби виробництва лиш переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Тому, що процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додаткової вартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.Оскільки додаткова вартість створюється робочою силою,, то ступінь зростання капіталу слід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінного капіталу:

m^І = m / V,

де m^I - норма додаткової вартості;

     m – додаткова  вартість;

    V – змінний  капітал.

Норма додаткової вартості – це відсоткове відношення додаткової вартості до змінного капіталу.

Поряд з торгівлею  товарами в капіталістичному суспільстві  торгують і грішми. Бо гроші тут  крім споживної вартості, яку вони мають як гроші, набувають додаткову  споживну вартість – приносять дохід, функціонують як капітал. Цей дохід – це процент. У функціональних капіталістів дуже часто з’являються вільні гроші. З іншого боку, у капіталістів та інших громадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Тому тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Це позичковий капітал. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його власником у користування інших підприємств з метою одержання прибутку у вигляді позичкового процента. Як особлива форма грошового капіталу, він без будь-якого опосередковую чого руху зростається з грішми. Отже, він функціонує одночасно і як гроші, і як капітал.

Перетворення грошей у позичковий капітал означає, що гроші починають виступати як особливий товар, який здатний приносити  прибуток. Джерелом є амортизаційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадження населення. Позичковий капітал виступає у двох формах – як капітал-власність і як капітал-функція. Грошові засоби населення акумулюють банки і строкові товариства. Капітал, що приносить процент – це капітал-власність. Власник грошового капіталу не вкладає ці гроші у дію, а надає їх у позику функціонуючому підприємству. Він відчужує гроші-товар на відновлений строк, на закупівлю якого власник отримує свої гроші з процентом.

Капітал-функція – це позичений капітал, що використовується у виробництві, торгівлі, будівництві і приносить прибуток у формі підприємницького доходу. Ціною позиченого капіталу є процент. Функціональний капіталіст застосовує позичений капітал в діло і отримує середній прибуток – нехай 16 %. З них він заплатить власнику грошей де позичковий процент (нехай 8 %), а інші 8 % утворюють підприємницький дохід. Виходить, що капітал-власність реалізується в проценті, а капітал-функція – в підприємницькому доході. Отже, через те, що в зрілому капіталістичному суспільстві в кожному індивідуальному капіталі постійно переплітаються власні і позичені капітали, весь суспільний капітал розглядається як капітал-власність і капітал-функція.

 

 

4.КРУГООБОРОТ КАПІТАЛУ

 

Поверхневою формою обігу капіталу є його кругооборот. Кругооборот – це рух капіталу, в процесі якого він проходить три стадії і прибирає три форми – грошової, виробничої, товарної. Капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу.

За наявності засобів  виробництва і робочої сили можна  починати виробничий процес. Капітал  тут виступає як виробничий процес, функцією якого є виробництво  товарів і додаткової вартості. Для  одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок та знайти його покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Таким чином, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно трьох форм – грошової, виробничої і товарної. Кожна з них має свій круооборот.Припинення руху на одній з стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капіталу. Довга затримка  в одній із функціональних форм веде до його загибелі.

Капітал, що проходить, прибирає і скидає три форми, є промисловим  капіталом. Це – загальна характеристика капіталу розвинутого капіталізму. Раніше три форми капіталу функціонували  в одному тілі капіталу. Із зростанням виробництва, ускладненням процесу реалізації товарів і грошових операцій, функціональні форми промислового капіталу відособлюються зрілий капіталізм являє собою кругообороти продуктивного, товарного і грошового капіталів, що відособились один від одного.

Капітали рухаються  з різною швидкістю. Швидкість кругообороту, або рух капіталу в часі називають  оборотом капіталу. Проблема швидкості  обороту проста: чим швидше обертається  капітал, тим менше капіталу потрібно, тим менші товарні запаси, тим повніше і швидше задовольняються потреби громадян.

Основною категорією обороту капіталу є час обороту  капіталу. Час обороту капіталу –  це час, впродовж якого капітал проходить  повний кругооборот. Час обороту  капіталу розкладається на час виробництва  і час обігу. Час виробництва в свою чергу розкладається на робочий період і час протікання природних технологічних процесів.

Залежно від швидкості  обороту капітал виступає як основний і оборотний.

Основний капітал утворюють  ті елементи продуктивного капіталу, які переносять свою вартість  на створюваний продукт по частинах, по мірі зносу. До основного капіталу відноситься капітал, авансований у будівлі, споруди, машини, обладнання. Авансується капітал у міру повної вартості названих засобів виробництва, а повертається зношена його вартість частинами, після реалізації товарів, вироблених за його участю. У процесі його обороту, з одного боку, відбувається поступове знецінення названих засобів виробництва, з другого боку, поступово нагромаджується перенесена ним вартість. Основний капітал складають активні і пасивні елементи виробничого процесу. До перших відносяться машини і обладнання, до других – будівлі, споруди, транспортні засоби. Оборотний капітал формують засоби виробництва, вартість яких переноситься на вироблюваний товар певною мірою і повертається капіталісту в кінці кожного кругообороту. Це – затрати капіталіста на предмети праці – сировину, допоміжні матеріали, паливо, енергію. У кожному виробничому циклі вони повністю споживаються, а їх вартість повністю переноситься на вироблюваний товар.

До оборотного капіталу відноситься і змінний капітал. Звичайно, вартість робочої сили не переноситься на новий товар, як це з іншими елементами оборотного капіталу. Робоча сила створює еквівалент своєї  вартості та додаткову вартість, але не за способом обороту вартості змінний капітал не відрізняється від інших елементів оборотного капіталу і збігається з ним.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Після опрацювання літератури по даній темі, я зробив певні  висновки.

В історії економічної  науки не існує єдиної думки з приводу визначення поняття “капітал”. Одні вчені обожнюють капітал із засобами виробництва, інші розглядають його з точки зору продуктивних сил. Сучасні монетаристи розуміють під капіталом кредитні гроші. А авторська школа 70-х років ХІХ ст. вважає, що капітал, це те, що приносить дохід. Але скільки б багато не існувало трактувань капіталу, суть його зводиться до одного.

Капітал як фактор виробництва  являє собою майно, цінність, яка  може мати форму грошей, землі, речей, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів  і послуг.

Особливістю капіталу є  те, що він має бути кимось нагромаджений, створений і в процесі застосування має мати властивість самозростання. Отже, для капіталу найважливішим  є те, що за певних умов початкова вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість, тому, що головною функцією капіталу є принесення доходу.

Таким чином, капітал  – це вартість, авансована у виробництво  з метою одержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації, створює і приносить додаткову вартість.

Спрямування виробництва  на виробництво додаткової вартості – мета капіталістичного виробництва, його об’єктивний закон. Оскільки цій  меті підпорядковане все виробництво, вона є основною метою – основним економічним законом капіталістичного виробництва.

Одержанню додаткової вартості підпорядковується не тільки виробництву. На нього спрямований обмін, розподіл і споживання. Відтак, основний економічний  закон виробництва покладає всю систему буржуазних виробничих відносин і є основним економічним законом капіталістичного способу виробництва.

Головним джерелом зростання  капіталу є робоча сила. Тому, що робітник отримує за свою працю не повну  вартість продукту, створену ним, а  лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість робочої сили.

Таким чином, створюється  додаткова вартість, яка є основою  капіталістичного виробництва. Тому, що капіталістичне виробництво буде продуктивним доти, поки воно зможе виробляти додаткову вартість.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с. 
2. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528 с.
3. Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478 
4. Гош О. П. Політична економія. – К.: “Преса України”, 1999 р.
5. Енгельс Ф., Маркс К. Твори. – Т. 23.4.
6. Маркс К. Капітал. – Т. 1.5.
7. Нордгауз Вільям Д., Семюельсон Пол А. Макроекономіка. – К.: “Основи”, 1995 р.

¹ Смит А. Исследование о природе и причине богатств народов. – С. 205;

² Риккардо Д. Сочинения. Том 1. – М., 1941. – С. 9 – 10;

³ Милль Дж. С. Основы политической экономии. – М., 1980. – Т. 1. – С. 148;

⁴ Маршалл А. Принципы политической экономии. – М., 1984. – Т. 3. – С. 234.