Проблема капіталізації банків на шляху інтеграції фінансово-кредитної системи України

По-третє, капіталізація  банків, що складається на підставі ринкової вартості їх акцій не відображає їх реального фінансового стану,оскільки ці акції не обертаються на ринку. Акції банків, що «котуються» на фондовій біржі, - «Райффайзенбанку Аваль» і «Укрсоцбанку», перебувають у складі т. зв. «блакитних фішок» вітчизняного фондового ринку, які є об'єктами спекуляцій на ринку, що призводить до фіктивного завищення їх ринкової вартості. Факторами зростання капіталізації банків за період 2005-2008 роки стали такі:

1. Політика НБУ, спрямована  на підвищення вимог до статутних  капіталів банків. Це зумовлено  змінами у Законі України «Про  банки і банківську діяльність»,  якими передбачено створення  нових банків лише у формі  відкритих акціонерних товариств  та кооперативних банків і  підвищення вимог щодо мінімальних  розмірів їх статутного капіталу  до 10 млн євро [55, с. 28].

2. Підвищення інвестиційної  привабливості комерційних банків. Великі угоди з купівлі контрольних  пакетів акцій іноземними інвесторами  продемонстрували власникам банківських  установ залежність між величиною  капіталу і кінцевою ціною  продажу. Так, за підсумками 2007 р. частина іноземного капіталу  в статутному фонді українських  банків досягла35 %. Статутний фонд банків із часткою зарубіжного капіталу досяг 10 млрд грн, що складає 38 % від загального статутного капіталу національної банківської системи.

3. Зростання ринку рітейлових  банківських послуг. У 2004 році  основним продуктом банків було  автокредитування, хоча ця послуга  була в числі провідних і  в 2007-2008роках, в 2005-2006 роках  провідне місце зайняло іпотечне  кредитування, а в 2007році банки  активно пропонували кредитування  за допомогою кредитних карток.

4. Дозвіл на утворення  субординованого боргу, шляхом  емісії облігацій. Проте, в  умовах кризи ці фактори перестають  діяти, оскільки загальне падіння  купівельної та плато спроможності  економіки України нівелює використання  подібних важелів для підвищення  капіталізації. Тож постає завдання  пошуку інших методів та шляхів  стабілізації та зростання капіталізації  українських банків. Взагалі, фахівці  виділяють такі основні шляхи  підвищення капіталізації банків  України: 1) збільшення капіталу за  рахунок розміщення акцій власної  емісії; 2) збільшення показника адекватності  капіталу через консолідацію  банківської системи (консорціум  не кредитування, створення банківських  об'єднань, злиття банків, реорганізація  банків); 3) збільшення капіталу за  рахунок субординованого боргу  (шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських обліґацій та єврообліґацій); 4) збільшення капіталу за рахунок  прибутку;5) зменшення обсягів ризикових  активів [56].

Пропозиції до розв'язання проблеми капіталізації

Для розв'язання наведених  проблем необхідно здійснити  такі заходи:

- звузити процентну маржу  комерційних банків;

- розробити механізм розмежування  банківських фінансів і урядових  фінансів;

- позбавити уряд можливості  брати у Національного банку  України та комерційних банків  гроші в кредит чи то у  прямій, чи то у завуальованій  формах, під виглядом первинної  емісії облігацій внутрішньої  державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

- Кабінет Міністрів повинен  здійснювати фінансово-економічну  політику, спрямовану на підвищення  ефективності державних підприємств;

- удосконалити податкову  систему країни;

- ввести спрощену процедуру  банкрутства підприємств;

- розвивати та стимулювати  приватну власність;

- оптимізувати ризик-менеджмент;

- розвивати спеціалізований  сегмент у структурі банківських  установ країни шляхом створення  належного правового поля діяльності  відповідних банків, нормативного  диференціювання їхніх функцій  та створення у разі потреби  належних стимулів для розвитку  з метою забезпечення ефективного  функціонування різних сфер фінансового  ринку;

- швидкими темпами проводити  реорганізацію, об'єднання або  ліквідацію проблемних банків;

- налагодити роботу Фонду  гарантування вкладів населення  та зробити її ефективною;

- розвинути мережу різноманітних  навчальних закладів, центрів підготовки  та перепідготовки фахівців для  роботи у банківських установах;

- створити сприятливий  інвестиційний клімат, атмосферу  масового інвестування в українську  економіку;

- збільшити кількість  та підвищити якість банківських  послуг на основі використання  сучасних технологій і обладнання;

- впроваджувати нові банківські  продукти;

- розвивати кредитування  малого бізнесу;

- зміцнювати фінансовий  потенціал шляхом залучення нових  акціонерів та збільшувати капітал  за рахунок розширення клієнтської  бази;

- розробити довгострокові  стратегії із застосуванням міжнародного  досвіду та національних особливостей  і специфічних характеристик  кожного банку.

Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які  існують сьогодні у банківському секторі України та впливають  на його глобальну та регіональну  конкурентоздатність.

Дуже важливим для підвищення конкурентоздатності банківських  установ є розвиток реального  сектору економіки шляхом підвищення ефективності підприємств, застосування інституту банкрутства, стимулювання інвестицій, сприяння конкуренції.

Особливо гострим у  банківській системі є питання  неплатежів державних підприємств, які сьогодні функціонують переважно  на основі натурального обміну. Якщо державні підприємства не спроможні сприйняти  ринкові умови і стати ефективно  діючими, то від них слід звільнятися, застосовуючи механізм банкрутства  та санації. Урядові необхідно самому вживати заходів і вишукувати внутрішні резерви для реструктурування державного сектора економіки, трансформації  його у приватний.

Сьогодні державна економіка  України утримується за рахунок  посиленої експлуатації приватної  банківської системи, приватних  підприємств і фізичних осіб. Розвиток та стимулювання приватної власності  і її носіїв не стали пріоритетними, хоча така мета повинна стати основою, наріжним каменем економічних реформ в Україні. Реституція приватної  власності, поглиблення земельної  реформи, введення інституту іпотеки, формування інвестиційних банків мають  оздоровити економічну ситуацію, полегшити  тягар банківської системи, яка  вирішує, окрім власних проблем, ще й урядові, виконуючи чимало непритаманних  їй функцій. Розвиток приватної власності - це найважливіший об'єктивний чинник стабільності банківської системи  ринкової економіки, основними клієнтами  якої є приватні підприємці. В Україні  ж сьогодні реально функціонує дуже незначна кількість малих підприємств. Зрозуміло, що така їх мізерна кількість не здатна забезпечити формування потужного ринкового середовища.

Для підвищення конкурентоспроможності банківського сектору необхідно  вирішити деякі інфраструктурні  питання. Мова іде про те, що на сьогоднішній день в Україні відсутні єдині  загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна, корпоративних  прав та іншої власності, яка може бути прийняття банком в якості застави. Нерозв'язаність цієї колосальної проблеми призводить до виникнення численних  факторів шахрайства із заставами при  отриманні банківського кредиту. Хоча за такі дії українське законодавство  передбачає відповідальність, банкам це мало допомагає, оскільки повернути  кредит у даній ситуації практично  неможливо. Таким чином, тільки створення  на державному рівні єдиних реєстрів рухомого, нерухомого та іншого майна  дозволить здійснювати централізовану реєстрацію застави, перевівши ці взаємовідносини  у цивілізоване русло.

Для вирішення гострої  проблеми недовіри населення до банків та гарантування його вкладів важливим є підвищення ефективності роботи Фонду  гарантування вкладів населення, яка  залежить насамперед від того, наскільки  швидко він зможе виплатити гроші  після настання факту недоступності  внесків. Якщо ця можливість буде забезпечуватись  лише цінними паперами уряду, терміни  отримання готівки для здійснення виплат явно перевищать один місяць і  можуть розтягнутись на півроку й  більше. А найважливіше у діяльності Фонду є саме забезпечення населення  відповідними гарантіями, а не голими деклараціями.

Що ж до удосконалення  законодавства, то у нинішній його системі  не врегульовано досить багато аспектів банківської діяльності. Сукупність чинних законодавчих актів має регулювати не лише загальні моменти діяльності кредитних установ (Закон України  “Про банки і банківську діяльність”), а й окремі аспекти банківської  справи в країні (наприклад, кредитної, депозитної, інвестиційної) та основ  діяльності різних елементів банківської системи (зокрема центрального банку, спеціалізованих комерційних банків різних видів). Тільки за таких обставин може бути створено належний механізм регулювання діяльності банків з боку держави, а отже, відповідно, закладено підвалини ефективного обслуговування банківською системою усіх секторів економіки.

 

 

 

Висновки

Дослідження проблем капіталізації  банківської системи України  дало змогу отримати низку висновків  та узагальнень, розробити рекомендації науково-теоретичного та прикладного характеру.

1. Для збільшення обсягів капіталізації банкам потрібно використовувати як внутрішні, так і зовнішні джерела, а для підтримки рівня адекватності власного капіталу - вести пошук різних способів, які дадуть змогу знизити ризики, підвищити ліквідність та конкурентоспроможність на ринку.

2. Складність та неоднозначність трактування поняття “капіталізація банку” зумовлені можливістю його дослідження і як процесу використання прибутку банків для нарощення капіталізації, і як методу визначення ринкової вартості банківських акцій. Основу капіталізації банку формують фінансово-економічні відносини між різними суб'єктами ринку щодо створення, оцінювання власного капіталу та його використання. Визначення рівня капіталізації банків має базуватись на врахуванні кількісних (обсягів власного й статутного капіталу) і якісних (структури власного капіталу та достовірної оцінки окремих його складових) показників.

3. Успішній консолідації українських банків сприяє активізація процесів проникнення іноземного капіталу на вітчизняний ринок банківських послуг, що потребує чіткого законодавчого визначення статусу банку за участю іноземного капіталу, а також раціонального обмеження та регулювання з боку НБУ присутності останнього у банківському секторі нашої держави. Злиття вітчизняного й іноземного банківських капіталів може відбуватися такими шляхами: поступове проникнення іноземних інвесторів; вихід українських банків-емітентів на відкритий первинний ринок публічного розміщення акцій (ІРО); приватне розміщення акцій банками серед потенційних іноземних інвесторів.

Розгляд та аналіз викладених вище питань зумовив необхідність пошуку шляхів удосконалення досліджуваного процесу. Автором проаналізовано існуючі  пропозиції щодо цього питання та систематизовано у наступних  напрямках.

По-перше низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки  настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому  ринку, а й всередині країни. Діяльність же інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким  обігом коштів. Звісно, за таких обставин питанню нарощування власних  капіталів приділялося вочевидь мало уваги.

По-друге вирішення проблеми капіталізації тільки шляхом адміністративного  тиску неможливо.

По-третє проблеми низького рівня капіталізації комерційних  банків, то вирішити цю проблему можливо  лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки (наприклад, стимулювання конкуренції, прискорення  приватизації, що призведе до пожвавлення  банківської діяльності на ринку  цінних паперів), зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і  підвищення прибутковості банків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Закон України /"Про  банки і банківську діяльність".//- К.: Ін Юре, 2006.- 520 c.

2..Аванесова І.А. Інструментарій регулювання кредитної діяльності комерційного банку // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС,2004.- C.316-329.

3. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики. Київ: КНЕУ, 2002, 276 с.

4. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права "Крок"; /Грушко В.І.;Лаптєв С.М.; Любунь О.С.;Раєвський К.Є./- К.: ЦНЛ, 2004.- 264 с.

5. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Міщенко В.І.;Яценюк А.П.;Коваленко В.В.;Коренєва О.Г./- К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття)

6. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання, 2004, 324 с.

7. Воробієнко А. Банківські кредити // Все про бухгалтерський облік. №100/2003р.- с. 11.

8. Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Під ред. М.І.Савлука./ - К.:"Лі6раМ998.-344с.

9. Гладких Д. /Ціноутворюючі фактори на ринку кредитних ресурсів // Вісник НБУ - 1999.- №2-с. 35.

10. Гриньова В.М., Колодізєв О.М. / Проблеми та перспективи структурної перебудови банківської системи України // Фінанси України.- 2006.- № 1.-C.94-101.