Роль валютно-фінансових ресурсів у регулюванні світової та національної економік

Міжнародний валютний фонд було створено з метою  регулювання валютно-кредитних відносин держав-членів і подання їм фінансової допомоги у вигляді коротко- та середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Мета  МВФ полягає в такому:

• сприяти міжнародному валютному співробітництву;

• створити сприятливі умови для розширення і збалансованого розширення міжнародної  торгівлі;

• узгоджувати та координувати валютну  політику, підтримувати валютні курси  і конвертованість валют країн-членів, сприяти упорядкуванню валютних відносин країн-членів;

• надавати у тимчасове користування фінансові кошти країнам-членам для коригування їх платіжних  балансів;

• надавати країнам-членам консультативну допомогу з фінансових і валютних питань;

• здійснювати контроль за дотриманням  країнами-членами кодексу поведінки  в міжнародних валютних відносинах.

У січні 1999 р. кількість країн —  членів МВФ становила 182. Для кожної з них встановлюється квота в  СДР, що дорівнює її внеску в капітал. Квота визначає кількість голосів  держави в МВФ і максимальний розмір допомоги, яку держава за звичайних умов може отримати від  МВФ на врегулювання платіжного балансу. Крім того, квота визначає частку держави-члена  в розподілі СДР.

До  організаційної структури МВФ входять:

Рада  керівників;

Тимчасовий  комітет;

Комітет з розвитку;

Рада, виконавчі директори (Виконавча  рада); Комітет МВФ із статистики платіжних балансів; Директор-розпорядник.

Фонд  забезпечує фінансову підтримку  державам-членам, використовуючи такі стратегії й механізми. Звичайні механізми:

• політика траншів — надання кредитів у вигляді траншів або часток, що становлять 25 % квоти країни-члена;

• розширене фінансування — подання  допомоги країнам — членам МВФ  у реалізації макроекономічних стабілізаційних  програм або структурних реформ. Надається переважно на 3 роки.

Спеціальні  механізми:

• Фонд компенсаційного фінансування і фінансування — у разі непередбачених обставин надає кошти державам-членам для компенсації нестачі надходжень від експорту, збитків внаслідок  стихійних лих, непередбаченого  падіння світових цін, уведення протекціоністських обмежень у країнах-імпортерах, промислового спаду;

• механізм фінансування буферних запасів  — подання допомоги країнам-членам у фінансуванні поповнення запасів;

• механізм фінансування системних (структурних) перетворень — тимчасовий спеціальний  механізм для підтримки країн, що здійснюють перехід до ринкової економіки  шляхом радикальних економічних  реформ (запроваджений у 1993 р.);

• додатковий резервний механізм —  надання коштів державам-членам, у  яких виникають виняткові проблеми з платіжним балансом і які гостро потребують коштів;

• надзвичайні кредитні лінії —  надання коштів у вигляді закупівель товарів для того, щоб допомогти  країнам-членам розв'язати проблеми платіжного балансу, спричинені стихійними лихами.

 

Механізми допомоги країнам з низьким рівнем доходів:

• довірчий (трастовий) фонд — допомагає  найменш розвиненим країнам;

• механізм фінансування структурної  перебудови — надання ресурсів на пільгових умовах країнам з низьким  рівнем доходу, що мають тривалі  проблеми з платіжним балансом, з  метою здійснення макроекономічних і структурних реформ;

• механізм розширеного фінансування структурної перебудови — надання  коштів на пільгових умовах найменш  розвиненим країнам, підтримка реалізації комплексних і радикальних стабілізаційних  програм.

Джерелами фінансування МВФ окрім квот держав-членів є позики МВФ в урядів держав-членів для здійснення конкретних програм  його членів.

Міжнародними  валютно-фінансовими організаціями  є також Банк міжнародних розрахунків, Ісламський банк розвитку, регіональні  банки, Європейський інвестиційний банк, Азіатський банк розвитку, Арабо-Африканський міжнародний банк, Арабський банк економічного розвитку Африки, Африканський банк розвитку, Банк розвитку держав Центральної Африки, Західноафриканський банк розвитку, Карибський банк розвитку, Латиноамериканський експортний банк, Міжамериканський банк розвитку, Центральноамериканський банк економічної інтеграції, Арабо-латиноамерикансь-кий банк.

2.3 Банк  міжнародних розрахунків

Найстарішою кредитною інституцією регіонального  типу є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Банк було засновано у ході реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США на чолі з Банкірським домом Моргана. За згодою сторін Банк був розташований у Швейцарії, яка надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюється міжнародним правом. БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелі. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.

   Банк міжнародних розрахунків  незмінно залишається центральною  банківською установою на світовій  арені. Він належить центральним  банкам країн-членів, контролюється  ними, надає чимало суто спеціалізованих  послуг центральним банкам як  членам БМР, так і іншим центральним банкам.

   Одна з основних цілей міжнародної  діяльності Банку полягає в  зміцненні міжнародної фінансової  стабільності. Особливої актуальності  така діяльність набуває в  сучасних умовах інтеграції світових  фінансових ринків. Це визначає  місце і роль банку в системі  міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків — зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій основі; є агентом або довіреною особою з різноманітних міжнародних фінансових домовленостей.

     На капітал Банку кожна країна-учасниця  в межах свого пайового внеску  може здійснити або пряму підписку  на акції або продаж їх на  відкритому валютному ринку. Перший  шлях передбачає, що центральні  банки самі підписуються на  акції, а другий — що вони  можуть організувати публічну  підписку на акції у своїх  країнах. Відповідно до другого  підходу частина випуску акцій  у Бельгії, Франції і повний  випуск у США належить приватним  акціонерам. Частка цих держателів  у капіталі Банку становить  14%, і близько 86% випущеного акціонерного  капіталу зареєстровано на ім’я  центральних банків. Усі акції  мають рівні права на отримання  щорічних дивідендів, разом з  тим право голосу (присутності)  належить виключно центральним  банкам тієї країни, у якій  відбувалась первісна підписка  на національний випуск акцій.

   Адміністративна структура БМР має три органи: загальні збори акціонерів, рада директорів і правління.

   Загальні збори скликаються щороку, як правило, у другий понеділок  червня з представників центральних  банків-акціонерів, голоси яких розподіляються  пропорційно до кількості їх  акцій.

   До складу Ради директорів  входять шість керуючих центральних банків. Сьогодні членами ради директорів є керуючі центральних банків Бельгії, Німеччини, Італії, Великобританії, Франції і голова Ради керуючих ФРС США. Положення Статуту передбачає вибір у Раду ще не більше дев’яти керуючих інших центральних банків-членів. Зараз вибраними членами є Канада, Нідерланди, Швейцарія, Швеція та Японія. Із числа членів Ради директорів обирається голова і призначається президент банку (з 1948 р. ці дві посади виконує одна особа). З 30 червня 1997 р. ці посади обіймає керуючий Національним банком Бельгії Альфонс Верплатсе.

   БМР виконує цілий ряд функцій. Зокрема він:

- здійснює  широке коло банківських операцій  з метою сприяння центральним  банкам в управлінні їх валютними  резервами, тобто БМР є банком центральних банків;

- слугує  форумом (організатором) міжнародного  грошово-кредитного і валютного  співробітництва, у рамках якого  періодично зустрічаються керівники  центральних банків;

- виступає  інформаційно-дослідним центром  з питань грошово-кредитних та  валютно-фінансових відносин;

- виконує  функції агента та довіреної  особи з виконання міжнародних  фінансових угод, у тому числі  до 1994 р. у рамках ЄС.

     Крім того, БМР приймає від центральних банків короткострокові вклади (до трьох місяців) в іноземній валюті або золоті. На кінець березня 1997 р. загальна сума депозитів у БМР становила близько 113,1 млрд дол. США, що становить близько 7% світових валютних запасів. Із цими коштами БМР виконує такі операції:

- операції  з валютою і цінними паперами (в основному короткострокові  державні цінні папери);

- депозитно-позичкові  операції;

- приймання  урядових вкладів за особливими  угодами;

- інвестиційні  послуги управління портфелем  цінних паперів;

- операції  з купівлі-продажу і зберігання  золота;

- інші  послуги на світових ринках  як агента або кореспондента  центральних банків (проміжне фінансування).

   Під егідою БМР і за його підтримки працюють три комітети з розроблення та погодження нормативних банківських стандартів:

   1. Базельський комітет з банківського  нагляду — розробляє мінімальні  принципи ефективного банківського  нагляду;

   2. Базельський комітет з систем  платежів і розрахунків — здійснює  нагляд за міжнародними розрахунками  і розробляє нові механізми  міжнародних розрахунків. Найбільш  значущими є його рекомендації  щодо розрахунків за фінансовими  деривативами, урахування системних  ризиків тощо;

   3. Постійний комітет з євровалют  — вивчає і надає рекомендації  щодо удосконалення банківського  регулювання ринку євровалют.

   За роки свого існування БМР перетворився на провідний інформаційно-дослідницький центр з монетарних і фінансових проблем. Він збирає і публікує інформацію про стан на міжнародному ринку банківських і фінансових послуг. Дослідження банку мають прикладний характер. БМР готує міжбанківську базу даних, доступ до якої мають центральні банки. Вона містить інформацію про діяльність центральних банків на зовнішніх валютних ринках та про стан цих ринків.

   БМР своєю діяльністю сприяє виконанню міжнародних фінансових угод, надаючи з цією метою посередницькі і довірчі послуги. Нині він є агентом щодо клірингових платежів у євро. Крім того, Банк може виконувати інші різноманітні функції, наприклад агента з гарантування повернення боргу.

   Україна не є учасником БМР. Але Національний банк України розглядає можливості щодо організації співробітництва з БМР. Адже Банк міжнародних розрахунків є великою світовою організацією, яка сприяє міжнародному валютно-кредитному співробітництву, є банком центральних банків.

 

Розділ  III. Оцінка фінансової підтримки України Світовим банком

3.1 Принципи співпраці України із Світовим банком

Світовий  банк (The World Bank), багатостороння кредитна установа, що об’єднує п’ять інституцій, діяльність яких спрямована на підвищення рівня життя у країнах, що розвиваються, за рахунок фінансової допомоги розвинених країн.

Країни-члени  здійснюють керівництво групою Світового  банку за допомогою Ради керуючих на чолі з Президентом та Виконавчими  директорами. Сьогодні Президентом  Світового банку є Роберт Зеллік (Robert Zoellick) (обійняв посаду в липні 2007 року).

Після прийняття Верховною Радою України 3 червня 1992 року Закону України „Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій” Україна у вересні 1992 року стала 167 членом МБРР, здійснивши підписку на 908 акцій (1315,9 млн. дол. США акціонерного капіталу), або 0,77% акцій. Україна також вступила до Міжнародної фінансової корпорації та Багатостороннього агентства з питань гарантування інвестицій. Угоди, які є типовими для МБРР, розраховані на строк до 30  років, з яких перші 3-5 років становлять пільговий період (grace period). Ставка відсотків встановлюється, як правило, базова ставка LIBOR (ставка пропозиції на Лондонському міжбанківському ринку депозитів для піврічних депозитів у доларах США) плюс сумарний спред LIBOR.

7 лютого 2003 року відбулася офіційна церемонія  відкриття Регіонального офісу  Світового банку по Україні,  Білорусі та Молдові. Представництво  Світового банку в Україні  знаходиться за адресою: м.Київ,  Дніпровський узвіз, буд. 1, 2 поверх.

Директором  Банку по Україні, Білорусі та Молдові  регіону Європи та Середньої Азії з жовтня 2004 року є Пол Бермінгем.

В 1996 році була затверджена перша Стратегія  допомоги Світового банку Україні, яка передбачала надання протягом 1996-1998 років кредитних коштів на загальну суму до 3,1 млрд. дол. США.

У вересні 2000 року була схвалена друга  Стратегія допомоги Світового банку  Україні на 2001-2003 роки (обсяг кредитування за базовим сценарієм міг скласти  1,4 млрд. дол. США).

Перша і друга Стратегії не були повністю реалізовані і фактичні обсяги отриманих  кредитів за період з 1993 року по лютий 2005 року складають 2471,98 млн. дол. США  та 7,67 млн. євро. Із 3721 млн. дол. США, виділених  МБРР, було анульовано 374,38 млн. дол. США. Стратегія допомоги Банку Україні  на 2004-2007 роки була схвалено Радою Директорів Світового банку 23 жовтня 2003 року. Базовий  сценарій реалізації зазначеної Стратегії  передбачав виділення для України  фінансових ресурсів в обсязі біля 2,4 млрд. дол. США.