Середній клас в Україні

2)соціально-політичні процеси,що полягає в діяльності державних інститутів як одного з найважливіших механізмів збалансування, узгодження і гармонізації інтересів різних соціальних груп і верств, соціальної політики;

3)соціокультурні і соціально-психологічні процеси, традииції, ціннісні орієнтації та установки індивідів і соціальних груп, їхньої готовності до сприйняття змін та діяльності за нових умов. 

3. Становлення середнього класу в Україні

У більшості країн з розвиненою економікою чисельність середнього класу дорівнює близько 60 % населення. Як основний платник податків середній клас формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення і параметри внутрішнього ринку, через накопичення та участь у різноманітних системах страхування забезпечує інвестиційний потенціал, завдяки домінуванню в громадських і політичних організаціях визначає поведінку електорату та моральні стандарти суспільства, через участь у виборчому процесі виконує функції носія демократії та політичних свобод.

На середній клас припадає основна частка доходів країни.

Згідно з даними Світового банку за майновим станом до середнього класу у країнах, що розвиваються, зараховують громадян, дохід яких становить від 4 до 17 тисяч доларів на рік. Ці громадяни, як правило, заробляють на життя власною працею, вони є найбільш активними суб’єктами на ринках праці, товарів та послуг.

Традиційними індикаторами, які беруться за основу для аналізу характеристик середнього класу є: матеріально-майновий стан, професійний статус, рівень освіти. Результуючим чинником ідентифікації представника середнього класу є активна громадянська позиція. Одним з головних стратифікаційних критеріїв належності до середнього класу виступає рівень доходу (в розрахунку на душу населення), достатній не тільки для  задоволення першочергових життєвих потреб (в їжі, одязі, необхідних товарах споживання, житлі), але й для реалізації зростаючих потреб.

Серед них, в першу чергу, слід виділити:

- придбання престижних та коштовних товарів тривалого користування (сучасної побутової техніки, комп’ютерів, засобів масової комунікації (мобільних телефонів, супутникових антен), нових автомобілів;

- поліпшення житлових умов, придбання житла більш високої якості, наближеної до світових стандартів;

- можливості відкладення частини отриманих грошових доходів для інвестування в розвиток власного бізнесу (для підприємців), власну освіту або освіту своїх дітей;

- заощадження коштів на майбутнє (купівля іноземної валюти, коштовностей);

- турбота про власне здоров’я та здоров’я членів своєї сім’ї, можливість отримання повноцінного курортно-санаторного лікування, відпочинку за кордоном.

Другим критеріальним показником належності до середнього класу є професійний статус громадянина – це, передусім, кваліфіковані працівники, так звані „білі” та „сині” „комірці”. Нарешті, окремим критерієм ідентифікації представника середнього класу є рівень освіти, що формує відповідну політичну та правову культуру особистості.

Результуючим чинником ідентифікації представника середнього класу є його активна громадянська позиція, готовність до активних форм захисту прав та свобод, обізнаність позаелекторальними засобами суспільно-політичної участі. Разом з тим, соціально-політична поведінка представників середнього класу є найбільш раціональною та найбільш прогнозованою.

В Україні процес формування середнього класу, що відповідав би за майновим статусом та рівнем особистих доходів критеріям розвинених країн, перебуває на початковому етапі. Це пояснюється насамперед низьким рівнем життя населення. Крім того, велика кількість людей, які наближаються до статусу середнього класу, отримують значну частину доходів без реєстрації і не сплачуючи податків. Це зумовлює певну суперечливість їхніх відносин з державою, а отже, й труднощі на шляху реалізації своєї суспільної функції – бути основою соціально-політичної стабільності.

Отже, у структурі населення України є певна частина людей з високою професійно-освітньою підготовкою, яка отримує достатньо високі (вищі за середні) доходи, однак не може бути віднесена до середнього класу, оскільки їх діяльність пов'язана з тіньовим капіталом та бізнесом, а відтак – з корупцією та криміналом.

Іншою особливістю формування середнього класу в Україні є те, що його соціальною основою, на відміну від західноєвропейських країн, є не власники, а фахівці – наймані працівники, попит на яких є найбільшим в умовах інноваційної моделі економічного розвитку. На думку вітчизняних експертів, через різні причини протягом тривалого періоду в Україні сформувалася експортоорієнтована економіка, що здатна бути конкурентоспроможною на зовнішніх ринках лише переважно за рахунок дешевої робочої сили. Відтак маємо унікальну ситуацію, коли більша частина висококваліфікованих працюючих, які б мали становити ядро середнього класу, за рівнем доходів перебувають на межі або за межею бідності.

Поширення „тіньової” моделі суспільно-економічних відносин обумовило обмеженість легальних можливостей зайнятості та доходів, ускладнило розвиток малого та середнього бізнесу. Як наслідок, вітчизняний середній клас фактично позбавлений однієї з головних статусних характеристик – готовності (можливості) захисту демократичних прав і свобод, що спричинило звуження каналів реалізації публічної політики.

На думку фахівців, феномен „середнього класу” в Україні позбавлений базових матеріальних ознак: переважну більшість населення (95 %) за оцінками соціологів можна кваліфікувати як малозабезпечені або такі, що перебувають за межею бідності. Відтак, єдиним критерієм, що можна застосовувати при аналізі стану та рівня середнього класу у вітчизняних умовах, є самоідентифікація громадян з точки зору власної приналежності до середнього класу. Згідно з даними різних соціологічних опитувань, кількість громадян, які відносять себе до середнього класу коливається в межах 50 %.

Важливим емпіричним індикатором становлення середнього класу є ступінь розвитку “культури власників” – формування чисельної соціальної верстви власників. Певних позитивних результатів у створенні класу власників вдалося досягти  завдяки послідовному здійсненню політики приватизації житла.

За даними Асоціації фахівців з нерухомості України, щорічно реєструється понад 500 тис. угод купівлі-продажу нерухомості. На сьогодні приватизовано близько 70 % сукупного житлового фонду країни, власниками нерухомості стали 13 млн осіб.

Водночас якість житла здебільшого дуже низька, а забезпеченість ним населення не відповідає стандартам навіть східноєвропейських країн (в Україні в середньому на 1 особу припадає 17 кв. м, тоді як у Польщі – близько 27). Майже третина людей мешкає в гуртожитках, комунальних квартирах та непридатних для житла приміщеннях. Проте низький рівень платоспроможного попиту більшості населення перешкоджає прискоренню розвитку житлового будівництва за рахунок коштів населення і формуванню вторинного ринку житла.

Постійно зростає кількість підприємців-фізичних осіб та власників малих підприємств. Втім, через відсутність сприятливого підприємницького клімату значна частина малих підприємств вимушено переходить у тінь.

Це підтверджується і громадською думкою, що ототожнює діяльність власників малих підприємств із систематичним порушенням законодавства: 61,3 % громадян переконана, що малий та середній бізнес в Україні розвивається переважно у тіньовій сфері. На думку переважної більшості опитуваних, причиною цього є корупція.

Приватні підприємці, які перебувають у конфлікті із законодавством, не можуть підтримувати соціальну стабільність, тобто не повною мірою відповідають критеріям середнього класу.

Важливу роль у створенні класу власників покликана була відіграти політика приватизації, яка в країнах Центральної та Східної Європи стала рушійною силою ринкових перетворень.

Нині в Україні налічується близько 20 млн акціонерів, однак здебільшого вони не є реальними власниками.  Значну частину населення, яка взяла участь у безоплатній приватизації, досить швидко відсторонили від володіння майном шляхом скуповування сертифікатів, їх знецінення та незаконного привласнення адміністрацією підприємств, тіньовими і кримінальними структурами.

Однією з атрибутивних ознак середнього класу є високий рівень громадянської активності, яка отримує свій вияв у різноманітних формах – від участі у виборах представницьких органів влади та органів місцевого самоврядування до самодіяльного об’єднання з метою досягнення тих чи інших суспільно значимих цілей або захисту (через протестні акції) порушених прав і свобод людини і громадянина. Саме в якості суб’єкта громадянської активності середній клас може розглядатися як соціальна основа громадянського суспільства.

Важливість окреслених якостей, за оцінками соціологічних досліджень порівняно з 2009 р. дещо зросла: громадянську активність як таку, що обов’язково має бути притаманна представнику середнього класу, у 2009 р. відзначили 61,1 % опитаних проти 50,7 % у 2008 р.; прихильність до демократичних цінностей – 57,2 % проти 49,6 % відповідно. Втім, за досить високої оцінки важливості громадянської активності, власну участь в активній громадській діяльності засвідчили лише 11,6 %. Примітною особливістю є те, що в середовищі громадян, які „не мають потреби” у громадській діяльності (44,8 %), відсутнє розуміння суспільно-корисної та значимої суті такої діяльності, усвідомлення того, що захистити інтереси і права, „життя, здоров’я і добробут” власні та своїх близьких можна лише в суспільстві, де ці інтереси і права захищені загалом.

Протягом останніх років помітною тенденцією є зростання протестних настроїв громадян стосовно погіршення умов життя.

Протестні настрої більшою мірою притаманні саме середньому класу – майже 26,8 %. Характерними є причини зростання протестної активності: так, „протестом проти влади” переймаються 42 % громадян, „сподіваннями на поліпшення матеріального становища” – 31 %, в той час як для 62 % громадян головним мотивом готовності до протестних акцій є „порушення прав людини”. Разом з тим, попри те, що більша частина респондентів усвідомлює наявність окреслених проблем, протестувати проти них готові лише 24,1 % респондентів.

Важливим індикатором при аналізі стану розвитку середнього класу є показники членства громадян в політичних партіях та громадських організаціях. Разом з тим, ці показники в Україні не відповідають відповідним стандартам країн Європейського Союзу: якщо в Україні на 10 тис. населення існує 11 зареєстрованих організацій, то в Естонії – 201 організація, а в Хорватії – 85.

4. Економічний розвиток середнього класу в Україні

Важливою ознакою, яка дозволяє говорити про існування середнього класу в суспільстві, є рівень доходів. Розглядаючи цю ознаку середнього класу в Україні, слід зазначити, що на думку багатьох вчених він підданий коливанням і залежить від стану економіки, темпів інфляції тощо. Також варто зауважити, що визначення середнього класу за матеріальною ознакою характеризується такою проблемою як визначення мінімальних та максимальних меж доходів громадян. Так, дослідження, проведені В. Каспруком, визначають приблизний розмір доходу середнього класу в 1997 р. у 300-600 гривень, якому відповідають 12% населення. Вчені з ДПАУ під керівництвом чл.-кор. НАНУ М. Азарова вважають, що у 2008 р. дохід українського середнього класу складав від 900 до 2000 гривень на місяць(частку цих осіб, віднесених авторами до середнього класу, визначено в 55% «усіх фізичних осіб» і точно обчислено -10.174.740). У посланні парламенту «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2008 р.» Президент України представив соціальну структуру українського суспільства більш рельєфно, але, через безліч перехідних за різними параметрами груп, запропонував висновок про наявність у країні ядра вже сформованого середнього класу у кількості 12,3% населення та групи, що має потенційні можливості ввійти до нього - 40-45%. Рівень доходів обчислювався не за номінальними доходами, а за реальними витратами у межах від 335 до 1500 грн. Тобто порівняно з даними за 1997 та 2008 роки кількість середнього класу не тільки не зросла, а й зменшилася(тому що у посланні до парламенту межі доходів представників середнього класу були нижчими, ніж за даними В. Каспрука).

«Пошуком» середнього класу в Україні також зайнялися Міжнародний центр перспективних досліджень, компанія Gfk-USM і журнал «Новий маркетинг». Виходячи з кількісних показників доходів (до атрибутів середнього класу дослідники віднесли щомісячний дохід у сумі 600-1700 грн. на людину) у результаті кількість представників середнього класу склало 19% населення. На 2008 - 2009 рр. на думку українських вчених кількість середнього класу в Україні коливається у межах 10 - 15%, рівень доходів яких складає приблизно 1500 - 3000 грн. Щодо освітньо - кваліфікаційного критерію варто констатувати, що для України характерна розірваність ланцюга «освіта - професія - дохід». Кваліфікована й фахова праця може оплачуватися і найчастіше оплачується нижче за встановлені державою норми, а найвищі доходи отримують люди, які не тільки не вчилися, а й не особливо трудилися.

Лише 26,7% представників середнього класу вдоволені своїм соціальним статусом (а вдоволеність власним статусом - це, одна з основних ознак справжнього середнього класу); 64,7% - не вдоволені; 8,6% - не визначилися. Як можна побачити із кількісних даних український середній клас є трохи дивним, адже більшість його складають у 2009р.: 15,9% кваліфіковані робітники, 14,8% - пенсіонери, 11% - непрацюючі, 9% - фахівці гуманітарного профілю, 8,8% - службовці, 7,8 - домогосподарки, 7% - учні, 5,7% - фахівці технічного профілю, 4,6% - некваліфіковані робітники, 3,4% - підприємці, 3,1% - офіційно зареєстровані безробітні, 2,4% - сільськогосподарські робітники, 1,1% - керівники підрозділів, 0,7% - керівники підприємств, 0,4% - фермери. Більшість середнього класу склали особи із середньою освітою (64,1%), вищу освіту мають 26,3%, а майже кожний десятий (9,6%) має лише незакінчену середню освіту. А представники цілого ряду фахових груп (лікарі, вчителі, вчені, інженери), які ще на початку перехідного періоду мали середні за національними стандартами доходи й відігравали стабілізуючу роль у суспільстві, нині здебільшого опинилися серед «нових бідних». А перехід значної частини високоосвічених людей з високими соціальними орієнтирами до групи, доходи котрої нижчі (чи трохи вищі) за межу бідності, може мати серйозні ускладнення. Маючи високий інтелектуальний рівень, такі люди істотно (хоча й не завжди очевидно) впливають на суспільну психологію, і їхня незадоволеність характером соціально-економічного розвитку, неминуча в умовах різкого падіння особистого рівня життя й соціального статусу, неодмінно позначається на соціальній ситуації. Проте аналіз розподілу населення за рівнем освіти дає можливість віднести 44,8% населення до потенційних представників середнього класу.Психологічний критерій є не менш важливим для визначення кількості середнього класу в державі. Насамперед цей критерій визначається через самоідентифікацією особи із цим класом. Порівнюючи дані різноманітних опитувань належності до середнього класу можна прослідкувати тенденцію до збільшення кількості громадян, які ідентифікують себе із цим прошарком населення (окрім даних за 2006 - 2010 роки). Так в грудні 2010 р. до середнього класу відносили себе 47% опитаних, а серпні 2007 р - 45,6%. Проте у червні 2009 р. 56,2% опитаних віднесли себе до середнього прошарку. У 2010 році ця кількість зросла до 58%, а  у 2010 - 62%.