Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Октября 2013 в 13:07, курсовая работа
Сутнісною рисою ринкової економіки є вільна конкуренція суб’єктів господарювання, їх суперництво в процесі купівлі-продажу товарів та забезпечення вигідних умов виробництва. Проблема конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників – відносно нова для перехідної економіки України. В умовах перехідної економіки успіх товаровиробника не гарантований без уміння задовольняти ймовірний попит на товар з визначеними технічними та економічними параметрами, без додержання при цьому стабільної ефективності виробничо-господарської діяльності. У зв’язку з тим, що конкурентне становище українських товаровиробників на світових ринках досить слабке і нестійке, актуальними стають завдання формування організаційно-економічних умов, які б сприяли підвищенню їх конкурентоспроможності на макро- і мезорівнях.
Студент денної форми навчання інституту економіки і управління спеціальність 8.050103
"МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА"
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
"Система забезпечення конкурентоспроможності національних товаровиробників в умовах глобалізації"
Магістр ___________________ (підпис) |
Керівник Бочарова Ю.Г. (П.І.Б.) __________________________ (підпис) |
Донецьк - 2010
реферат
Сторінок 58 |
Рисунків 8 |
Таблиць 9 |
Додатків 1 |
Об'єкт дослідження: |
діяльність щодо управління конкурентоспроможністю товаровиробників |
Ціль: |
розробка теоретичних основ і обґрунтування практичних рекомендацій щодо забезпечення конкурентоспроможності товаровиробників в умовах глобалізації |
Методи: |
діалектичний метод, системний метод, метод структурно-логічного аналізу, метод угрупувань, метод рейтингування. |
Результати: |
проаналізовані концептуальні підходи до визначення конкурентоспроможності як економічної категорії; обґрунтована роль конкурентоспроможності товаровиробників у формуванні конкурентоспроможності національної економіки; визначені чинники та методи оцінки конкурентоспроможності товаровиробників; оцінено вплив глобалізаційних процесів на економіку України; проаналізовано місце України у рейтингу за Індексом конкурентоспроможності бізнесу; досліджено практичний досвід управління конкурентоспроможністю товаровиробників в умовах глобалізації; визначені особливості розвитку підприємств та формування їхньої конкурентоспроможності в умовах глобалізації; обґрунтовані напрямки підвищення конкурентоспроможності підприємств вітчизняної експортоорієнтованої промисловості; розроблені заходи щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в контексті інноваційної стратегії розвитку |
Конкурентоспроможність товаровиробників, конкурентні переваги, глобалізація, інтернаціоналізація виробництва, конкурентне середовище
зміст
Сутнісною рисою ринкової економіки є вільна конкуренція суб’єктів господарювання, їх суперництво в процесі купівлі-продажу товарів та забезпечення вигідних умов виробництва. Проблема конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників – відносно нова для перехідної економіки України. В умовах перехідної економіки успіх товаровиробника не гарантований без уміння задовольняти ймовірний попит на товар з визначеними технічними та економічними параметрами, без додержання при цьому стабільної ефективності виробничо-господарської діяльності. У зв’язку з тим, що конкурентне становище українських товаровиробників на світових ринках досить слабке і нестійке, актуальними стають завдання формування організаційно-економічних умов, які б сприяли підвищенню їх конкурентоспроможності на макро- і мезорівнях.
Питання ринкової конкуренції досить інтенсивно досліджуються економічною наукой, зокрема у працях М. Портера, Р. Фатхутдінова, О. Чернеги, Т. Желюк, О. Гогулі, С. Філіппової, Н. Амеліної тощо. Однак проблеми управління конкурентоспроможністю товаровиробників чекають на подальше наукове дослідження: потребує поглибленої розробки поняття “конкурентоспроможність товаровиробника”; недостатньо обгрунтовані шляхи підвищення конкурентоспроможності українських підприємств.
Мета роботи полягає у розробці теоретичних основ і обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо забезпечення конкурентоспроможності товаровиробників в умовах глобалізації. Для її досягнення було вирішено низку завдань:
Предмет дослідження - організаційно-економічні умови забезпечення конкурентоспроможності товаровиробників.
Об’єктом дослідження стала діяльність щодо управління конкурентоспроможністю товаровиробників.
Методологічну основу дослідження склали: діалектичний підхід до аналізу економічних явищ і протиріч; системний розгляд господарського управління; досягнення економічної теорії в галузі управління, ефективності виробництва, конкуренції; законодавчі та нормативні документи України щодо ринкових відносин, форм господарювання, обмеження монополізму. В ході дослідження було використано методи угрупувань, логічного аналізу, структуризації цілей. Інформаційною базою дослідження стали статистичні дані, матеріали ринкових оглядів, законодавчі акти Верховної Ради, постанови Кабінету Міністрів України, довідкові та інструктивні матеріали, матеріали науково-практичних конференцій, спеціальна література та інші джерела.
Структурно дана робота
складається зі вступу, трьох розділів,
які містять дев'ять
Відштовхуючись від етимологічного походження терміну «конкуренція» (від лат. concurrere – зіштовхуватися), вважається, що в основі конкуренції як економічної категорії закладено економічну конфронтацію, економічний конфлікт, розбіжність інтересів суб’єктів господарювання у ринковій економіці, спонукаючими мотивами якого є з прагнення оволодіти якомога більшою часткою виробничих ресурсів та створених доходів. Однак, більшість економістів сьогодення схильні вважати, що саме антагонізм заставляє людей співпрацювати і цим самим підкреслює економічну ефективність конкуренції, яка в сучасному світовому господарстві набирає форми виробничої, динамічної ефективності.
Еволюція теоретичних засад конкуренції у різні періоди розвитку суспільства та продуктивних сил визначала різні домінанти конкурентоспроможності країни. Систематизація наукової літератури в еволюційному контексті дозволяє виділити такі наукові концепції, що характеризують суть конкуренції:
1. Раціональну ринкову концепцію (поведінковий підхід), в основі якої закладено принцип «невидимої руки» шотландського економіста Адама Сміта [1], згідно з яким конкуренція є механізмом забезпечення саморегулювання ринкової економіки. На такому підході базуються моделі класичної та неокласичної школи. Однак, дана концепція конкуренції не враховує можливості монополізації ринків збуту, джерел сировини, результатів науково-технічного прогресу, вигідних умов отримання кредиту, кваліфікованої робочої сили тощо, що також є наслідком конкурентної боротьби.
2. Структурну концепцію конкуренції, яка по суті обґрунтована в працях Ф. Еджуорта, А. Курно, Дж. Робінсона, Е. Чемберлена та передбачає існуванням чотирьох типів ринків: досконалої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та монополії [2]. Позиції цієї концепції у західній економічній думці є настільки впливовими, що сам термін «конкуренція» найчастіше застосовується саме у структурному розумінні. Ринок називається конкурентним, коли кількість фірм, що реалізують однорідний продукт, настільки велика, а частка конкретної фірми настільки мала, що жодна фірма і самостійно не може істотно вплинути на ціну товару шляхом зміни обсягу продажів.
3. Концепцію спів-конкуренції, в основі якої закладено співробітництво та конкуренцію. Авторами даної концепції є А. М. Брандербургер та Б. Дж. Нейлбафф. У бізнесі, вважають вони, немає фатальної не відворотності виграшу одних та програшу інших; отримати вигоду може багато учасників. Вчені запропонували застосувати теорію ігор, яка, на їхню думку, дає змогу проводити гнучкі комбінації: змінювати за вибором склад гравців, варіювати цінностями, що вносяться учасниками бізнесу, визначати правила і тактику гри, її масштаби та рамки. В рамках даної теорії психолог Дж. Ф. Мур розвинув теорію підприємницьких екосистем [3]. Він порівняв середовище бізнесу із живим природним середовищем (екологічною системою), в якій мають місце не тільки боротьба, але й еволюція, співробітництво та взаємозалежність. У бізнесі успіх фірми також залежить від навколишнього середовища, тому менеджерам треба думати про компанію як про елемент екосистеми, де пов’язані інтереси усіх учасників бізнесу та членів суспільства. Замість стратегії, спрямованої на створення однобічних переваг, «фірмі слід стати дещо подібною до садівника або лісника, що вирощує та підтримує екосистему». У ній поєднуються вплив зовнішнього середовища, конкуренція та еволюція, і цей феномен Дж. Ф. Мур назвав «коеволюцією».
4. Концепцію конкурентних переваг країни М. Портера, яку багато хто вважає новою парадигмою в економічній науці. Згідно з вченням Портера на створення конкурентної переваги впливає чотири фактори:
1) факторні умови – позиція країни у факторах виробництва, таких як кваліфікована робоча сила або інфраструктура, необхідна для конкуренції в даній сфері промисловості;
2) умови для ефективного попиту;
3) пов’язані та підтримуючі галузі. (Наявність або відсутність у країні постачальників та інших пов’язаних галузей, які конкурують на міжнародному рівні);
4) стратегія фірм, структура та конкуренція в галузі (мова йде про ділове і правове середовище в країні, яке визначає порядок створення, організацію та управління компаній, а також характер конкуренції в галузі).
В своїй концепції Портер розкриває маркетинговий вектор державного регулювання економіки, суть якого полягає у цілеспрямованому впливі на «конкурентний ромб» (виробники, постачальники, продавці, споживачі) через інвестування у створення факторів виробництва, передусім – в освіту, інфраструктуру, науку; поліпшення якості внутрішнього попиту шляхом використання державного замовлення, забезпечення процедур закупівель, які полегшують інновації [4]. Першочерговими маркетинговими функціями держави М. Портер також вважає функцію підтримки і посилення кластерів (зокрема регіональних), заохочення внутрішньої диверсифікованості, а не поглинань, сприяння зовнішньоекономічній активності товаровиробників. Головна теза, яка покладена М. Портером в основу концепції державного маркетингу, полягає в тому, що перспективні конкурентні переваги створюються не ззовні, а на внутрішніх ринках. М. Портер аналізував чотири види конкурентних стратегій – на основі «чинників» (природних ресурсів, дешевої робочої сили тощо), інвестицій, інновацій і багатства (накопичених ресурсів), показавши, що економічного домінування домагаються країни, що конкурують на основі інновацій. Майкл Портер прийшов до висновку, що подолання природних труднощів (наприклад, викликаних несприятливими природними умовами) при ефективній стратегії призводить до зростання конкурентних переваг. Тобто в процесі подолання труднощів виробляється певний механізм, за допомогою якого подібні проблеми можна долати і в інших країнах, де вони менше виражені.
5. Інноваційна концепція інтелектуального лідерства. ЇЇ автори, Г. Хемел і К. К. Прахалад, найважливішою умовою інтелектуального лідерства визначили вміле використання потенційних можливостей, нового продукту, ключових компетенцій, стратегічних намірів ведення бізнесу з елементами проектування для отримання конкурентних переваг. Конкуренція згідно даної концепції – це вже не «продукт проти продукту», «ефективність проти неефективності», а «нелінійна» інновація проти «лінійної» [5]. Виклики глобалізованого розвитку актуалізують розвиток «нової економіки», в рамках якої найголовнішими чинниками конкурентоспроможності країни стає гуманітарний або людський капітал. Зарубіжні вчені (М. Грановетер, М. Кастельє, Р. Сведберг і інші) підтвердили у своїх дослідженнях залежність розвитку національної економіки від правових норм, адміністративних рішень, пануючої в суспільстві системи цінностей, пріоритетів, традицій, моралі, етики [6, c.198].
Якщо характеризувати конкурентоспроможність, як комплексну категорію, базис якої формується поетапно на всіх ланках суспільного від- творення, то доцільно виділити кілька рівнів, які її ідентифікують: факторний, локальний, мікроекономічний, мезоекономічний, макроструктурний, макроекономічний, мегаекономічний.