Специфіка інфляційних процесів в Україні та на-прямки антиінфляційної політики

1. Уряд  може використовувати додаткові  кошти для погашення боргу. Цей захід може знизити антиінфляційний вплив бюджетного надлишку. Викуповуючи свої боргові зобов'язання у населення, уряд передає свої надлишкові податкові надходження назад на грошовий ринок, викликаючи падіння ставки процента і стимулюючи таким чином інвестиції та споживання.

2. З  іншого боку, уряд може добитись  більшого антиінфляційного впливу  свого бюджетного надлишку просто  за рахунок вилучення цих надлишкових сум, призупинивши їх наступне використання. Вилучення надлишку означає, що уряд вилучає купівельну спроможність деяких розмірів із загального потоку доходів та витрат і утримує її. Якщо надлишкові податкові доходи не вливаються знову в економіку, то відсутня можливість витрачання навіть деякої частини бюджетного надлишку, тобто ці кошти не створюють інфляційного впливу, який протидіє дефляційному впливу надлишку. Кейнсіанці вважають, що для корекції інфляції або спаду значних масштабів необхідні дискреційні фіскальні заходи з боку конгресу, тобто зміна податкових ставок, податкової структури і величини витрат.

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів  у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання  економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей

Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні  надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiсю цi методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощі, припадаючи на долю економіки країни.

Кабінет Міністрів  України розробив программу «Український прорив: для людей, а не політиків», в якій міститься пункт про соціальні та економічні пріоритети, в тому числі й антиінфляційнф політика.

Низький рівень інфляції є однією з ключових передумов макроекономічної стабільності. Стабільність та передбачуваність динаміки інфляції сприятиме не лише стабілізації купівельної спроможності населення, насамперед малозабезпечених громадян, а і зниженню відсоткових ставок та залученню інвестицій.

Ефективність антиінфляційної політики значною мірою залежить від узгодженості дій Кабінету Міністрів України та Національного банку України, виконавчої та законодавчої гілок влади і переорієнтації використання обмежувальних монетарних заходів на ринкові методи управління сукупними пропозицією і пропонуванням, пріоритетного подолання немонетарних чинників інфляції.

Завданнями  Кабінету Міністрів України та Національного  банку України є укладення Меморандуму між Кабінетом Міністрів України та Національним банком України щодо узгодження дій у сфері економічної, грошово-кредитної та валютної політики.

Завданнями  Кабінету Міністрів України є:

– запровадження  активного моніторингу добросовісності  конкуренції на внутрішньому ринку  та оперативне запобігання проявам  монопольної поведінки як українських  товаровиробників, так і компаній-імпортерів;

– розроблення та здійснення (з метою зменшення собівартості продукції шляхом скорочення числа посередницьких ланок та спрощення доступу виробників на вітчизняний ринок) комплексу заходів щодо поліпшення інфраструктурного забезпечення ринків, сприяння розвитку системи оптової торгівлі та товарних біржових ринків;

– вжиття заходів  до посилення державного та громадського контролю за якістю послуг житлово-комунального господарства, розроблення порядку  диверсифікації надавачів таких  послуг та забезпечення конкуренції  у цій сфері;

– запровадження (з метою забезпечення захисту  від непередбачуваних цінових коливань) укладення довгострокових контрактів і формування державних товарних резервів для інтервенцій на проблемних ринках соціально значущих товарів (м'яса, цукру, зерна і нафтопродуктів).

Уряд зобов'язується забезпечити:

– розроблення  проекту нової редакції Закону України "Про ціни і ціноутворення", в якому встановлюватимуться  обмеження прямого втручання держави у ціноутворення, визначатимуться критерії та умови припустимого адміністративного регулювання ціноутворення на обмежений перелік соціально та економічно значущих товарів і послуг;

– розроблення  проектів законів про Державний  бюджет України на відповідний рік  з урахуванням наявних обмежень; недопущення прийняття законодавчих актів, відповідно до яких збільшується сума бюджетних видатків понад норму, передбачену Декларацією цілей та завдань бюджету на наступний бюджетний період.

Успіх проведення державної антиінфляційної політики безпосередньо пов'язаний з підвищенням ефективності управління грошовою пропозицією, коректним вибором цільових орієнтирів монетарної та курсової політики.                                                                                                                                                   Уряд визнає, що завданнями Кабінету Міністрів України та Національного банку України є:

– зменшення  питомої ваги готівки у грошовій масі за рахунок поширення безготівкових розрахунків населення;

– розвиток систем довгострокового інвестиційного кредитування із застосуванням механізмів інвестиційного кредитування, а також впровадження диференційованих регуляторних вимог до комерційних банків, які здійснюють таке кредитування;

– стимулювання розвитку іпотечного кредитування шляхом удосконалення нормативної бази з його регулювання та спеціальних механізмів довгострокового рефінансування іпотечних кредитів;

– удосконалення  інструментів страхування валютних ризиків та валютного контролю з метою запобігання спекулятивним валютним атакам, посилення ринкових засад процесу курсоутворення, формування відповідного біржового ринку;

– зв'язування надлишкової ліквідності шляхом випуску Національним банком України  цінних паперів з привабливим  рівнем прибутковості;

– регулярне  звітування та публічне роз'яснення  Національним банком України рішень у сфері монетарної та валютної політики;

– створення  інформаційної бази для здійснення моніторингу та звітування про обсяг, строк та напрям валютних операцій, що проводяться суб'єктами валютно-фінансових відносин, насамперед фінансовими посередниками;

– удосконалення  державного регулювання діяльності бюро кредитних історій.

 

ВИСНОВКИ

За своїм  характером, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна, хоч і позначається одним терміном. Інфляційні процеси  не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням і т.д. В результаті процес інфляції - в різних його виявах - носить не випадковий характер, а досить стійкий.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних прибутків населення, обезцінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування, погіршення умов життя.

Антиінфляційна  політика – це комплекс відповідних  заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси

оптових цін  та ін.), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються  впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон'юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об'єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції - сферу грошового обігу.

Слід звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів антиінфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процеів – внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринковоїекономіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, пердусім, динамічний макроекономічний процес.  
 
          Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними зміеами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. Інакше, якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються частково, то результат нагадуватиме лище тимчасову “косметичну” операцію.             Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грощової системи дають утворити передумови для проведення комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної національної валюти України – гривні.

Саме від  реалізації стабілізуючих та інших  заходів залежить успішний розвиток України та її інтеграції в світове суспільство в якості рівноправного члена.

Нормалізація  грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, що цілеспрямовано повинні вводитись  у життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Макроекономіка: конспект лекцій /Авт. кол. Н.С. Горбач (кер.) та інші. – Д.: «Днепррост». – 2006. – 108с.
2. Панчишин С., Макроекономіка. – К.: «Либідь». – 2002. – 614с.
3. Базилевич В., Базилевич К., Баластрик Л. Макроекономіка. – К.: «Знання». – 2007. – 678с.
4. Ковальчук Т., Коваль М. Основні чинники та фактори інфляції в Україні// Фінанси України. – 1998. - №10. – С.10-12.
5. Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи її подолання// Економіка України. – 1994. - №1. – С.3.
6. www.ukrstat.gov.ua.
7. Для приборкання цін та інфляції достатньо засобів/Інформаційні агентства «УК»// Урядовий кур’єр. – 2007. - №206. – С.1, 4-5.
8. Індекс інфляції/ Держкомстат України// Урядовий кур’єр. – 2009. – №3. – С.4.
9. Анатолій Щербак, Як приборкати інфляцію в Україні// Економіст. – 2008. - №9. – С.43-45.
10. Карпенко Г.В., Башко В.Й. Аналіз основних факторів інфляції в Україні// Фінанси України. – 2009. - №11. – С.29-40.
11. В.Литвицький Аналітичний огляд «Інфляції року» (2007)// Финансовые риски. – 2007. – №4 (49)ю – С.19-37.
12. Думич Н. Проблеми подолання інфляйії у країнах з перехідною економікою// Фінансова система України: Зб. наук. праць. – с. 272-280.