Сутність НТР і її вплив на економічний розвиток суспільства

Особливість сучасної ситуації не в наявності змін техніки, а  в їх якості, у тому способі зміни  техніки, що відбувається: по-перше, постійне прискорення змін, скорочення часу практичної реалізації ідей та відкрить: якщо ідея фотознімку реалізувалася лише через 100 років (1839), телефону - через 56, радіо - 35, то у 40-х роках XX ст. ідея атомної бомби - через 6 років, лазера -5, транзистора - на протязі року. Які тут швидкі та значні зміни, видно з того, що сучасники протягом одного покоління пережили такі нововведення, як радіо, автомобіль, літак, телевізор, атомна техніка, космонавтика; по-друге, розповсюдження сучасної техніки в усьому світі нівелює особливості культур та способів життя; по-третє, сучасна наука, техніка, людина, суспільство, природа, культура опинилися в такому тісному сплетінні, що визначити кожне з них можливо лише у їх взаємовідносинах. Із такого сплетіння сформувалися гібридні утворення інформаційно-теоретичного типу - біотехнологія, молекулярна біологія, виникла віртуальна реальність. Інформаційно-комп'ютерна революція характеризується такою технологією, що дозволяє створити комп'ютери, що вміщуватимуть у кожному мікропроцесорі до 100 мільйонів транзисторів і виконуватимуть до 2 мільярдів команд за секунду; по-четверте, техніка - особливо знаряддя праці - перетворила докорінно всі сфери життя. Техніка, зазначав Ернст Кант, антропологічна, складова частина людини, продовження її біологічних органів, примножує її здібності накопичувати досвід і втручатися в дійсність; вся історія людства, зрештою, є історією винаходів прогресивніших, раціональних знарядь праці. Знаряддя ж праці складають м'язову систему виробництва і є важливішим показником ставлення людини до природи. Суспільні епохи розрізнюються не тим, що виробляють, а тим, як виробляють, якими знаряддями праці. Але знаряддя виробництва - лише частина всієї техніки, підрозділами якої є побудова, транспортна, інформаційна.

За умов науково-технічної революції наука стає матір’ю провідних галузей виробництва, що складають основні напрямки розвитку: енергетика, біонізація технічних процесів (електроніки, хімії), радіотехніка, ракетобудування, космізація різних видів виробництва, комп'ютеризація, генна інженерія, нові технології, пов'язані зі створенням автоматичних систем управління тощо. Генеральний напрямок науково-технічної революції – комп’ютеризація та інформатизація всього життя суспільства як системи. Розвиток основних напрямків науково-технічної революції впливає на всі сфери суспільного життя - економічну, соціальну, політичну, побутову, духовно-практичну, викликаючи соціальні наслідки.

Отже, революція в науці  та техніці і в технології суспільного виробництва - особливо їх комп’ютеризація і інформатизація, як ядро автоматизації, що уможливлює управління виробничими процесами закритого типу, а також обробка величезного масиву інформації для прийняття оптимальних рішень, - складають технологічну суть науково-технічної революції.

За умов науково-технічної  революції творча діяльність людини докорінно змінює не лише суспільне  виробництво, але й саму людину: має можливості стати багатшою інтелектуально, естетично, духовно-практично, світоглядне. Соціальна суть науково-технічної революції зв'язана з істотними змінами учасника суспільного виробництва - робітника, техніка, інженера, організатора виробництва, управляючого, - його виробничої діяльності. Під впливом науково-технічних змін визначились нові особливості суспільного виробництва, що істотно вплинули на виробника: насиченість процесом і результатом науково-технічних досліджень - кібернетичними устаткуваннями, біотехнологією, інформатикою, що змінюють місце і роль людини у виробництві; новий характер і зміст праці - що є дедалі більш творчим, спирається на сучасну науку; якісно нова - наукова організація праці, автоматизована система управління. Сучасне виробництво - це новий, науково-технологічний процес, де діють науково-технічні знання, психологічні, моральні та світоглядні якості виробників. Усе це докорінно змінило відносини між людиною та природою, сформувало нову систему: суспільство - Людина - техніка - навколишнє середовище, яка вимагає глибокого філософського осмислення. Отже, соціальна суть науково-технічної революції - це кардинальні зміни місця і ролі людини в системі суспільного виробництва, характеру і змісту його праці. Людина - головний вимір науково-технічної революції, її інтересами і життєдіяльністю вимірюються соціальні зміни, що вимагають свого філософського осмислення.

3. Поняття економічного  розвитку та причини його циклічності.

Економічний розвиток країни відноситься до найважливіших понять макроекономічної науки. У навчальній літературі нерідко використовують термін “соціально-економічний розвиток”, підкреслюючи тим самим тісний зв'язок між рівнем економічного розвитку і вирішенням соціальних проблем країни. Соціально-економічний розвиток – це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб'єктами, соціальними групами населення.       Соціально-економічний розвиток – складний суперечливий процес, у якому взаємодіють позитивні і негативні фактори, а періоди прогресу змінюються періодами регресу. Політичні і військові потрясіння, соціальні конфлікти, екологічні катастрофи можуть призупинити розвиток економіки будь-якої країни, відкинути її на кілька десятиліть назад, а іноді привести і до остаточної загибелі, як це було з древніми цивілізаціями. Однак у планетарному масштабі відбувається безупинний позитивний розвиток економіки. У його основі – досягнення науки, технічного прогресу, розширення їхнього технологічного застосування, що дозволяє обновляти асортимент продукції і послуг, частково заміщати гостродефіцитні ресурси, знижувати загальну ресурсоємність виробництва, витримувати екологічні вимоги й обмеження, які диктує суспільство. Усе це впливає на обсяги і структуру ВВП, а отже, на рівень сукупної пропозиції. З іншого боку, змінюються соціальні стандарти рівня життя, освіти, культури, охорони здоров'я, інформаційного забезпечення населення і бізнесу. Формуються нові і розвиваються традиційні потреби суспільства. Зростає роль міжнародного наукового співробітництва, наприклад, в освоєнні космічного простору, в області генетики й енергетики майбутнього. Це породжує принципово нові суспільні потреби. У результаті сукупний попит стає більш динамічним, а його імпульси виробництву – усе більш відчутними. Отже, соціально-економічний розвиток на тривалих тимчасових інтервалах і в масштабах, що перевершують одну країну, є прогресивним, поступальним процесом.

Причини циклічності  економічного розвитку

Існує значна кількість  теорій, які пояснюють причини  циклічності економічного розвитку у вигляді середніх економічних циклів. Серед них слід виокремити групу теорій, які пояснюють циклічний характер розвитку економіки причинами, які не мають відношення до характерних рис ринкових відносин (натуралістичні теорії). Цю групу теорій можна поділити на дві підгрупи:

1) теорії, які головну  причину криз вбачають у природних  явищах (натуралістичні);

2) теорії, які пояснюють  походження криз причинами, породженими  природою або психологією людини.

Серед представників  натуралістичних теорій, що пояснюють циклічність соціально-економічного розвитку впливом природних явищ, які не мають ніякого відношення до конкретної системи виробництва, слід назвати двох англійських економістів: С. Джевонса і Його сина Є. Джевонса. Вони пояснювали кризи впливом плям на сонці, які ніби мають десятирічний цикл. Різна інтенсивність сонячної радіації, на їхню думку, визначала відповідні цикли у врожайності сільськогосподарських культур, що потім впливало на всю економічну діяльність людей. Деякі економісти пояснювали наявність циклічності впливом інших факторів на врожай (В. Беверідж, Мур) або на їх діяльність (Хантінгтон). Існували і теорії, які пояснювали циклічність відмінностями в ритмі виробництва органічної і неорганічної матерії (В. Зомбарт).

У поясненнях циклічного характеру розвитку економіки психологічні теорії виходили з песимістичних або оптимістичних дій людей. До цієї підгрупи зараховують погляди В. Парето і А. Пігу.

Друга група теоретиків пояснює причини циклічності  економічного розвитку, з огляду на економічні явища. Представники цієї групи особливої уваги надавали певним аспектам порушення рівноваги, притаманним розвитку ринкової економіки. Так, деякі з них пояснюють циклічні коливання специфікою сфери обігу - неспівпадінням у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина).

К. Маркс, Ф. Енгельс та їхні послідовники головну причину спаду вбачали у наявності суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів. Близькими до цієї позиції є погляди і таких теоретиків, як Дж. Гобсон, Г. Мальтус, які економічний спад пояснювали недоспоживанням значної маси людей, що було викликане недоліками розподілу. М. І. Туган-Барановський і Шпітгоф причини циклічності пояснювали переважанням виробництва засобів виробництва над виробництвом споживчих товарів. И. Шумпетер вважав циклічність результатом технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, які й спричиняють піднесення виробництва. Дж. Кейнс виходив з того, що циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництві. А. І. Фішер причину циклів пояснював невідповідністю між грошовим капіталом і пропозицією.

Згадані економічні теорії, які пояснюють економічні цикли  такими зовнішніми причинами як природні явища, війни та інші потрясіння, належать до екстернальних. Ті ж з них, що розглядають економічний цикл як породження внутрішніх, економічних причин, утворюють групу інтернальних теорій.

Серед видів економічних  циклів найбільш яскраво виражений характер мають середні економічні цикли, які справляють особливий вплив на розвиток ринкової економіки. Перший економічний цикл почався в 1825 р. у Великобританії з економічної кризи надвиробництва. Він тривав 12 років і завершився кризою 1836 p., яка вразила Великобританію і США. Наступна економічна криза розпочалася в 1847 р. і охопила Великобританію, США, Францію і Німеччину. В 1857 р. вибухнула перша світова економічна криза, чим був започаткований світовий характер цього явища. Серед світових економічних криз слід назвати кризи 1866, 1873, 1882, 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938 pp. Після Другої світової війни відбулися економічні кризи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958, 1960-1961, 1969-1970, 1974-1975, 1980-1982, 1992-1993 pp. Новий спад в економічному розвитку відбувся на початку 1996 р. Восени 1997 р. у цьому циклі поглибився і почав розгортатися з більшою силою новий спад, охопивши світове господарство. В найгостріших формах у вигляді валютно-фінансової кризи він чітко окреслився спочатку в Південно-Східній Азії та на Далекому Сході, а потім втягнув у сферу свого впливу і розвинені країни (США, Німеччину, Францію та ін.). Ця криза тільки рикошетом зачепила Україну і більш суттєво вразила країни, які є складовою частиною світового ринку. Охарактеризовані кризи відрізняються одна від одної значною кількістю ознак. Це пов'язане з тим, що кожна з них є історично неповторною. Так, у 20-70 pp. XIX ст. середня тривалість циклу серед цих економічних циклів складала 10 років. З 70-х років XIX ст. вона скоротилась до 7-8 років.

Після Другої світової війни  середні економічні цикли набули цілого ряду специфічних рис. Серед  них слід виокремити декілька особливостей: 1)відбулося скорочення їх тривалості, що об'єктивно пов'язано зі зменшенням часу, необхідного для оновлення основного капіталу в умовах НТР; 2) стало необов'язковим послідовне проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Відбувалися цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза; 3) після Другої світової війни зменшився руйнівний характер криз. Цьому сприяє набутий досвід державного анти циклічного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою.

На відміну від циклів середньої тривалості, що відтворюють  спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою коротких циклів є процеси, які відбуваються у сфері грошових відносин. їх характерними рисами є особлива інтенсивність та гострота. Вони можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або розвиватись за їх відсутності.

Відповідно до теорії довгих хвиль М. Д. Кондратьева, науково-технічний  прогрес розвивається хвилеподібно з циклами 50-60 років. Упродовж останніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції відбулося 5 хвиль, внаслідок  чого утворилося 5 технологічних укладів.

Перший  уклад (1780-1830 pp.) базувався на нових технологіях у текстильній промисловості.

Другий (1830-1890 pp.) пов'язаний з розвитком залізничного транспорту та механізацією виробництва практично усіх видів продукції на базі парового двигуна.

Третій (1880-1930 pp.) грунтувався на використанні у промисловості електроенергії, розвитку важкого машинобудування і електротехнічної промисловості на базі використання прокату, досліджень у галузі хімії.

Четвертий (1930-1990 pp.) передбачав подальший розвиток енергетики, яка грунтується в основному на використанні нафти та нафтопродуктів, газу, засобів зв'язку, нових синтетичних матеріалів. Галузеві лідери четвертого укладу: масове виробництво автомобілів, тракторо- і літакобудування, виробництво зброї.

П'ятий, започаткований у середині 80-х років, передбачає використання досягнень у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій, генної інженерії, нових видів енергії, освоєнні космічного простору, супут-никових технологій.

Одже, теорія довгих циклів зосереджується на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності та її згасання. При цьому загальна тенденція економічного зростання може співпадати з протилежною за змістом у вигляді спадів у межах середніх циклів, в тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на спадному етапі довгих циклів не включала піднесення у період середніх циклів.

Відомості про рух  циклів, їх характер і вплив не соціально-економічні процеси є науковою основою довгострокового прогнозування економічних процесів, розробки економічної політики держави і макроекономічного регулювання.

Щодо нашої країни, то її економіка протягом 90-х років  перебувала і перебуває у глибокій економічній кризі, яка не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Відбувається спад, породжений рядом причин. Серед них слід назвати руйнування однієї соціально-економічної системи (адміністративно-командної) і перехід до іншої (ринкової); по-друге, сталося порушення колишнього єдиного народногосподарського комплексу в рамках СРСР (хоч і не досконалого за структурою та технічно неякісного); по-третє, на жаль перетворення здійснюються в умовах некерованості трансформаційних процесів на макро- і мікрорівнях, коли національна економіка тільки трансформується у ринкову і одночасно здійснюється процес державотворення.