Сутність доходів населення: економічні, соціальні та правові аспекти

Якраз через це джерело  доходів реалізується стимулювальне призначення всього механізму формування грошових доходів населення.

2.   Доходи від активів, що перебувають у власності сімейних господарств. Це джерело, на відміну від доходів зароблених живою працею, можна назвати доходом від уречевленої праці.

3.   Доходи від трансфертних платежів з державного бюджету та різних позабюджетних цільових фондів: пенсії, стипендії, допомого по безробіттю, у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, з народженням і вихованням дітей та ін. Це джерело доходів може провокувати відчутні суперечності в суспільстві: що вищі трансфертні доходи однієї групи населення, то більшими будуть вилучення доходів у іншої групи населення, насамперед, доходів від живої праці та від продажу активів.

4.   Інші доходи, як самостійне джерело, включає надходження коштів сімейним господарствам, що не віднесені до жодного з попередніх джерел. Це одержання позичок (у банках та ін. кредитних установах), страхові виплати, виграші в лотереї тощо.

Сукупний дохід охоплює  всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім того, в сукупний дохід входить вартість безплатних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров'я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо).

Грошові і сукупні  доходи поділяються на загальні і  чисті. Загальні містять усі надходження, і розраховуються до сплати податків і обов'язкових платежів. Чисті доходи населення — це результат перерозподільних процесів. Це ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів.

Кінцеві доходи включають  скориговані чисті доходи і чисті  борги населенню. Відношення суми кінцевих доходів до чисельності населення являє собою середньодушовий грошовий дохід.

Оплата праці є первинним  доходом домашніх господарств та являє собою винагороду у грошовій або натуральній формі, яка повинна  бути виплачена роботодавцем найманому  працівнику за роботу, виконану в звітному періоді. До оплати праці також належить оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначає рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати — один із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.

У сучасних умовах в нашій  країні виникає додаткове джерело  доходів працівників, зайнятих у  суспільному виробництві, це — прибуток. За рахунок чистого прибутку здійснюються такі види доходів, як доходи від інвестицій, інновацій, дивіденди, доходи монополій, соціальні виплати і пільги тощо.

Зазначимо, що рівень доходів і заробітної плати осіб найманої праці, пов'язаних з малим бізнесом, традиційно вищий, ніж у середньому по народному господарству або промисловості.

Недержавні організації, особливо малі і середні, самостійно працюють на ринку, забезпечуючи зайнятість громадян без фінансової участі держави. Проте виникають певні проблеми, пов'язані з формуванням доходів, оплатою праці, розвитком соціально-трудових відносин.

Особливостями формування доходів осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю і малим бізнесом, є:

• нестійкість отримуваного доходу, оскільки справа ведеться на свій ризик;
• частина прибутку використовується на особисте споживання, частина може бути використана на інвестиції і розширення справи, якщо є можливість збуту продукції або наданих послуг;
• часто відсутній соціальний захист населення (не оплачується лікар-няний лист, відпустка, не здійснюється оформлення на роботу, не робляться відрахування до небюджетних фондів);
• проблеми умов праці, її інтенсивності вирішуються, як правило, без урахування чинних норм.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові і нетрудові. За визначенням МОП, трудовий дохід — це дохід, який отримує працівник у результаті своєї економічної діяльності як наймана робоча сила або у разі самостійної зайнятості. Слід розрізняти також трудові доходи від основної роботи за наймом і доходи від вторинної зайнятості. Нетрудові доходи являють собою надходження від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм, норм моралі та поведінки громадян.

У сучасних умовах значна частина доходів є прихованими.

Вони пов'язані з тіньовою економікою, що являє собою приховану економічну діяльність. До неї відносять:

•  види економічної  діяльності, що не є незаконним бізнесом, проте в них приховуються або  зменшуються доходи, тобто не відображаються певні виконані роботи, здійснюється недокументоване наймання працівників, знижується величина заробітної плати з метою ухилення від податків, податків за соціальним забезпеченням та інших зобов'язань;

• неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформлюються як особи, що ведуть економічну діяльність;

• нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види виробництва  та послуг і підпадає під кримінальну відповідальність (виробництво і продаж наркотиків, контрабанда).

Для характеристики рівня  життя у вітчизняній і зарубіжній практиці використовуються показники  бідності: абсолютної і відносної.

За абсолютної бідності, бідними є частина домогосподарств, які не можуть забезпечити себе необхідною сумою благ, абсолютно необхідних для збереження здоров'я і ведення помірно активного трудового життя. За відносної бідності, бідними є частина домогосподарств, які мають низькі доходи.

Рівень бідності і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно установленої державою, яка, у свою чергу, залежить від її фінансових можливостей, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних программ.

Нині факторами бідності в Україні є такі:

• місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);
• висока частка дітей;
• досягнення пенсійного віку;
• безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати заробітної плати, її затримки, вимушені відпустки з ініціативи наймачів без збереження утримання тощо);
• висока частка утриманців у отримувача доходів [20, с.303].

Зазначимо, що суттєвим джерелом доходів для значної частини українців є грошові перекази в Україну з-за кордону від родичів, що виїхали на заробітки (за деяким даними за кордоном працює (легально чи нелегально) до 7 млн. українців).

Так за підсумками першого кварталу 2011 року обсяг приватних грошових переказів в Україну з-за кордону досяг $ 1,49 млрд. Це на 22,2% більше, ніж за аналогічний період 2010-г.