Суть поняття зовнішньоекономічної політики

• складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок для одного товару чи товарної групи  в залежності від країни походження.

Митні ставки поділяють на:

• максимальні - діють по відношенню до товару з країн, з якими відсутні торгові угоди;

• мінімальні — встановлюються по відношенню до товару з країн, з якими  є торгові угоди щодо надання  режиму найбільшого сприяння, або  з країн, які входять до Загальної  системи преференцій.

Митні ставки класифікують: а) за методом  нарахування на:

• адвалерні — нараховуються  у відсотках до митної вартості товару, послуг;

• специфічні - нараховуються у  твердій сумі від одиниці виміру ваги, площі, об'єму і тощо;

• комбіновані - об'єднують адвалерні  і специфічні.

б) за характером походження на:

• автономні - вводяться тією чи іншою  державою в односторонньому порядку  без згоди з іншою країною;

• конвенційні - встановлюються на підставі міжнародних договорів (угод) між  державами.

в) за специфікою застосування розрізняють  такі види мита: антидемпінгове, компенсаційне  та спеціальне мито.

Основу ставок ввізного мита складають  адвалерні ставки. Комбіновані та специфічні ставки ввізного мита запроваджуються  на товари агропромислового комплексу, легкої промисловості, легкові автомобілі, відеотехніку та інші високоліквідні товари, під час імпорту яких спостерігається  навмисне заниження митної вартості товару з метою уникнення від  повної сплати мита.

Антидемпінгове мито застосовується з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників, при ввезені  на митну територію країни або  вивезенні за межі митної території  країни товарів за ціною, значно нижчою від цін інших експортерів  подібних або безпосередньо конкуруючих  товарів, тобто товарів, які є  об'єктом демпінгу.

Компенсаційне мито встановлюється у  випадку ввозу на територію України  товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії.

Спеціальне мито використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної  конкуренції; у відповідь на дискримінаційні  дії з боку інших держав. Ставки спеціального мита встановлюються в  кожному окремому випадку.

Особливі види мита рекомендовано  до застосування ГАТТСОТ. В Україні  застосування особливих видів мита здійснюється на підставі рішень про  застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, що приймаються  відповідно до законів України "Про  захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" (1998 р.) та "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" (1998 р.). Особливі види мита вводяться тільки після спеціального розслідування на замовлення українських і іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені. В тому разі, коли імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються, призупиняються або припиняються органом, що їх встановив.

В світовій практиці та в Україні  використовується також сезонне  мито, яке встановлюється на окремі товари на певний період. До таких товарів  відносять в т.ч. і продукцію  сільського господарства, імпорт якої в Україну обмежується в осінні місяці, коли обсяги такої продукції  є достатніми для споживання населенням.

Згідно Закону України "Про Митний тариф України" (2001 р.) окремі види товарів (послуг) звільняються від накладення мита, серед них: валюта України, іноземна валюта, цінні папери, товари, які  вироблені в Україні та ввозяться  без переробки на її територію  в режимі реімпорту, а також товари іноземного походження, які вивозяться з території України без переробки  в режимі реекспорту; транспортні  засоби, які здійснюють міжнародні перевезення; товари, які імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об'єднаннями громадян, що постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються за рахунок  коштів державного валютного фонду  України та іноземних кредитів, котрі  надаються під гарантію Кабінету Міністрів України; групи товарів  згідно з різноманітними державними договорами, угодами і законами України.

Тарифні методи неспроможні повністю захистити внутрішній ринок країн  від зовнішньоекономічної експансії, все більше активізуються тенденції  до заміни митних тарифів заходами нетарифного протекціонізму в зовнішньоекономічній сфері.

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів обмежено заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок країни. Нетарифні обмеження являють собою заходи прихованого протекціонізму, мають характер адміністративного (силового) регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Метою нетарифного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності є:

• покращення (погіршення) конкурентних умов в імпортуючій країні;

• захист національної економіки, охорона  навколишнього середовища, здоров'я  населення, моралі, релігії і національної безпеки.

Нетарифне регулювання об'єднує  в одну групу різнорідні заходи адміністративного, фінансового, кредитного, торгово-економічного та іншого характерів. Вони є інструментами  оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і можуть впроваджуватись  рішеннями різних гілок влади, в  тому числі регіональними органами державної влади та місцевого  самоврядування. Галузями, що традиційно регулюються нетарифними обмеженнями, є сільське господарство, енергетика, текстильна, металургійна, суднобудівна, автомобільна промисловості. Нетарифні  обмеження - основне гальмо на шляху  зовнішньої торгівлі, яке зачіпає  економічні інтереси країн, що розвиваються, оскільки багато нетарифних обмежень стосується товарів із цих держав. Всі вони згруповані класифікацією  ГАТТ/СОТ у п'ять основних груп:

• участь держави у зовнішньоторговельних  операціях;

• технічні бар'єри;

• кількісні та валютні обмеження  вивезення чи ввезення товарів;

• обмеження, пов'язані з механізмом платежів;

• митні та адміністративні формальності.

До адміністративних методів  регулювання зовнішньо-економічної діяльності відноситься квотування, ліцензування експорту та імпорту. Перше означає дозвіл на ввіз іноземних товарів лише певної кількості на певний період часу. При ліцензуванні імпортер або експортер має одержати від державного органу спеціальний дозвіл - ліцензію на ввіз або вивіз товарів.

Квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг) вводяться  з метою встановлення раціональної структури експорту та захисту внутрішнього ринку.За поданням Міністерства економіки України Кабінет Міністрів України визначає список конкретних товарів, які підпадають під режим ліцензування та квотування, та строки дії цього режиму. Квоти на експорт товарів (робіт, послуг) затверджує Кабінет Міністрів України. Реалізація квот і ліцензування експорту товарів і послуг здійснюються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків України.

 

3. Державний протекціонізм та лібералізація як основні форми ЗЕП

 

У торгово-політичній практиці широко використовуються обидва напрямки зовнішньоекономічної політики – як протекціонізм, так і свобода  торгівлі. При цьому в "чистому  вигляді" вони практично ніколи не використовуються. Проте можна дуже грубо сформулювати причини, які  визначають позицію держави в  проведенні тієї чи іншої політики, тобто які впливають на вирішення  питання "протекціонізм чи свобода  торгівлі?"

Політика протекціонізму проводилася державою в ті періоди, коли внутрішня економіка даної  країни чи її окремі галузі були не достатньо  конкурентноздатні на світовому ринку, а тому потребували допомоги держави, яка й створювала систему захисту слабких галузей, використовуючи для цього певний набір торгово-політичних засобів.

Навпаки, коли економіка  однієї з країн виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з  іншими державами, її представники виступали  з вимогою усунути перешкоди  на шляху руху товарів, у першу  чергу мита і кількісні обмеження, тобто виступали під гаслом свободи торгівлі.

І все-таки, як свідчить історія, до останнього часу основним напрямком  зовнішньоекономічної політики був  протекціонізм. Вільна торгівля була усього лише окремим епізодом, винятком на тлі протекціонізму.

Утворення великих монополістичних  об'єднань (концернів, трестів і т.д.) призвело до серйозних змін у політиці протекціонізму, які проявились у  появі нового його напрямку, так  званого надпротекціонізму. Його відмінність від протекціонізму вільної конкуренції полягає в тому, що якщо на домонополістичній стадії протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної конкуренції найслабших, неконкурентоспроможних галузей економіки, то монополістичний надпротекціонізм став захищати саме найбільш розвинені, потужні, монополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб економіки, які знаходяться під посиленим захистом сектору, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно високий прибуток, спираючись на який вести наступ (за допомогою низьких цін) на світовому ринку з метою витіснення конкурентів. У зв'язку з цим такого роду політика одержала також назву наступального або агресивного надпротекціонізму.

В зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних  та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна  політика – це складна система, що формується під впливом національних, економічних і політичних факторів, під впливом процесів, які відбуваються у всій системі міжнародних економічних  відносин, у першу чергу науково-технічної  революції, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих держав. Об'єктивні  вимоги інтернаціоналізації економіки  мали як наслідок триваючі зараз у  світі інтеграційні процеси, що роблять  величезний вплив на формування сучасної зовнішньоторговельної політики. У  результаті діяльності інтеграційних  угруповань відбувається формування єдиної для них системи регулювання  зовнішньоекономічних зв'язків, яка  отримала назву колективного протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодженої єдиної протекціоністської політики відносно країн, які не беруть участь. Найбільш характерним прикладом цього є Європейський Союз (Європейські Співтовариства, Спільний ринок).

Сучасна зовнішньоекономічна  політика здійснюється за допомогою  цілого ряду контролюючих засобів, які  регулюють і стимулюють зовнішньоекономічні  зв'язки. До них належать митні тарифи, кількісні обмеження, різного роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера. Одночасно за допомогою експортних кредитів і державних гарантій по них, кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій, товарного  і валютного демпінгу, умовно безмитного ввезення і вивезення, повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється стимулювання експорту товарів. Важливу роль як засіб розширення експорту відіграє також вивезення капіталу.

У складному комплексі  торгово-політичних методів в останні  роки проглядається тенденція до розширення форм державного регулювання  зовнішньої торгівлі за допомогою засобів, які впливають на функціонування внутрішньої економіки. Внутрішні  економічні й адміністративні важелі використовуються все ширше з  метою регулювання ввезення і  вивезення і таким чином доповнюють традиційні методи прикордонного контролю.

Таким чином, для регулювання  своєї зовнішньої торгівлі кожна  держава законодавче встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної  політики. Ними держава намагається  забезпечити найсприятливіші умови  національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивезення  національних товарів на ринки інших  країн та обмежити ввезення іноземних  товарів в свою країну. Так держава  відчутно впливає на загальний стан експортно-імпортних відносин.

 

4. Особливості сучасного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

 

Головними особливостями  зовнішньоекономічної діяльності є  її правове забезпечення,уніфікація правил та комплексний характер.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в Україні ґрунтується на використанні положень законодавчих актів та декретів Кабінету Міністрів України, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність. До них відносяться: Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Закон України "Про державне мито", декрети "Про оподаткування бартерних (товарообмінних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності", "Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів", "Про акцизний збір", "Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну", "Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт і послуг)", "Про єдиний митний тариф України".

Зовнішньоекономічна діяльність - це заснована на взаємовигідних економічних  відносинах діяльність у галузі міжнародної  торгівлі, руху капіталів, міграції робочої  сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація  зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів  країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі  види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і  здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції  та ліквідацію монополізму.