Суть поняття зовнішньоекономічної політики

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

• забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;
• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
• створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;
• наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів  України, актів тарифного та нетарифного  регулювання, економічних заходів  оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних  органів управління економікою, які  ухвалюються відповідно до їхніх  статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних  послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі  її органів, а з іншого - недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.

Державне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів. Саме у використанні різноманітних інструментів регулювання і полягає комплексний характер зовнішньоекономічної діяльності.

Адміністративні методи безпосередньо  впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше  застосовувати за умов економічної  нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з  метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію  та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні методи діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних  методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або  отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження  охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ  прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні  обмеження вважають опосередкованим  фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних  товарів дозволяється лише після  отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується  на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З  одного боку, державне регулювання  сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних  гарантій та надання пільг, а з  іншого - обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка  залучає такі кошти.

Висновок

Стан зовнішньої торгівлі України  зумовлюється впливом цілого комплексу  економічних, політичних, соціальних, технологічних, структурних, екологічних  та інших чинників. Вони розрізняються  за природою походження, за часом, об'єктивним чи суб'єктивним характером виникнення, за тривалістю дії та обумовлюються  залежністю від циклічності економічного розвитку, галузевою специфікою та іншими класифікаційними ознаками.

Кожна країна для регулювання  зовнішньої торгівлі, а саме експортних та імпортних потоків товарів  і послуг, застосовує певну кількість  торговельних обмежень, як тарифних, так  і нетарифних. Ці обмеження, в свою чергу, характеризуються ся певним рівнем (розміром) — мінімальним, середнім або максимальним. Оскільки в світі  немає жодної країни, яка б не використовувала протекціоністські  інструменти в торгівлі, то прийнято вважати, що для кожної національної економіки існує рівень обґрунтованого протекціонізму (оптимальна кількість  обмежень торгівлі у поєднанні з  прийнятним їх рівнем). Таким чином, обґрунтованим можна вважати  такий рівень захисту внутрішнього ринку, який, з одного боку, не входить  у протиріччя з національними  інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого — забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок  даної країни. Зменшення кількості  та рівня обмежень у зовнішній  торгівлі, як порівняно початковою точкою обґрунтованого протекціонізму, так і в цілому прийнято називати процесом лібералізації зовнішньої торгівлі. І навпаки, їх збільшення, як до межі обґрунтованого протекціонізму, так і вище неї, свідчить про посилення  протекціоністських тенденцій у  зовнішньоторговельній політиці держави.

Безсистемне нагромадження  цих чинників призвело до вибору нинішньої  моделі ринкового реформування, впровадження якої загострило системну трансформаційну  кризу і посилило несприятливий  розвиток зовнішньої торгівлі, що погіршує позиції нашої держави на світогосподарській арені.

Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній  торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася  створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи. Міжнародна торгівля несе з собою  безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони можуть імпортувати ту продукцію, яку вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє поширенню нових  ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять  його по цілому світі.

Таким чином, зовнішньоекономічна політика держави для здійснення своїх функцій використовує методи тарифного і нетарифного регулювання, а її основними формами є протекціонізм та політик «вільної торгівлі».

Особливістю сучасних національних систем регулювання зовнішньоекономічної діяльності є їхній комплексний  характер. Це виявляється у використанні різноманітних інструментів регулювання, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, а саме: економічного і  адміністративного регулювання, а  також валютно-фінансових заходів.

Список використаної літератури

1. Андрійчук В. На півдорозі до СОТ. Актуальні проблеми вдосконалення механізму регулювання зовнішньої торгівлі України // Політика і час. – 2001.
2. Байда Н.В. Ризики зовнішньоторговельної діяльності // Фінанси України. – 2002.
3. Вплив глобалізації на формування та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України. – К.: Знання-Прес, 2002.
4. Онищенко В.Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України // Економіка України. – 2006
5. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. ред. А.І. Кредисова. – К., 1998.
6. Кур'янович Ю. Протекціонізм чи свобода торгівлі // Діло. – 1998.
7. Пилипенко С. Основні напрями вдосконалення зовнішньоекономічної політики України // Вісник КНТЕУ. – 2004
8. Закон України “Про зовнішьоекономічну діяльність”.
9. Закон України “Про єдиний митний тариф”.
10. Закон України “Про режим іноземного інвестування”
11. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
12. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000.
13. http://www.eximbase.com.ua.