Управління трудовим потенціалом

                                      Зміст

1.Вступ.....................................................................................................................3

2.  Суспільна  праця: її структура та функції.....................................................4

3. Організація  та управління суспільною працею...............................................8

4.Висновки............................................................................................................12

Список використаної літератури....................................................................13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ 

Управління працею — управління соціально-трудовою сферою. Соціально-трудова  сфера — це сфера соціально-економічних  процесів і відносин, у якій переважають  відносини з приводу суспільних і виробничих умов праці, їх здійснення, організації, оплати, дисципліни, етики  праці, формування та функціонування трудових відносин. Отже, соціально-трудова сфера  — це сукупність конкретних суспільних форм, у яких формується, здійснюється, змінюється соціальне становище  працівників.

Суть управління працею полягає  в необхідності забезпечити нормальну  виробничу діяльність працівників, які мають інтереси, що виходять за межі виробництва. Отже, управляти  працею у суспільстві означає  управляти відтворенням нормального  суспільного становища працівників, а також членів їхніх сімей. Управління працею не обмежується лише управлінням  факторами виробництва, а й охоплює  працю як соціальний процес.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Суспільна праця: її структура та функції

Значну роль в ефективному  використанні трудового потенціалу відіграє суспільна організація  праці. Праця — це свідома, організована і цілеспрямована діяльність людини, спрямована на перетворення предметів природи і пристосовування їх для задоволення власних потреб. Нас цікавить головним чином суспільна праця.

Суспільна праця — це цілеспрямоване функціонування сукупності окремих індивідуумів, взаємопов’язаних розподілом, обміном, спеціалізацією та кооперацією праці, спрямоване на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення корисних людині потреб. Її необхідно вивчати і розглядати як процес взаємодії двох складових:

• матеріально-речова складова відображає ставлення людини до природи, характеризує її як елемент продуктивних сил;
• соціально-економічна складова відображає ставлення людей один до одного з приводу створення товару, формування та розвитку працівника.

Взаємозв’язок цих аспектів передусім у тому, що соціально-економічні відносини створюють відповідні стимули для розвитку елементів  праці і самої людини, працівника.

Функції суспільної праці:

• праця як засіб життя, як спосіб і міра задоволення потреб людини;
• праця як основа існування суспільства, джерело багатства, фактор суспільного процесу;
• праця як чинник розвитку самої людини, як сфера формування особистості.

Перша функція є основною для всіх наступних функцій. Головним напрямом трудової діяльності є обмін  речами між людиною і природою. У міру задоволення потреб людини праця стає джерелом багатства, фактором суспільного прогресу. Праця також  сприяє розвитку людини. Структура  та функції суспільної праці —  поняття, що характеризують загальні властивості  праці як умови життя.

 

Суспільна праця — то праця людей один на одного, тобто праця на суспільство. Отже, працюючи, люди задовольняють власні і суспільні потреби (рис. 1).

Рис. 1. Форми суспільної праці

 

Приватна праця — особлива праця, що характеризує незалежність товаровиробників, відсутність зв’язків між ними у процесі виробництва. У цьому полягає суперечність між приватною та суспільною працею, яка може в певних умовах призвести до негативних наслідків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творча

Керуюча

Виконавча

 

Праця яка потребує попередньої  підготовки

Праця,яка потребує великої  підготовки

Праця,яка не потребує підготовки взагалі

Наймана. Індивідуальна,колективна.За бажанням.За необхідністю.За примусом.Фізична.Розумова. Репродуктивна.Творча.Різного ступеня  складності.

 

За професійними ознаками:наукова. Інженерна,управлінська,виробнича,педагогічна.

За функціональними  ознаками:праця виробництва,праця розподілу,праця споживання.

За галузевими ознаками:промислова праця,сільськогосподарська праця.

 

Ручна

Механізована

Автоматизована

Низько – середньо –  і високотехнологічна

 

 

Стаціонарна,нерухома

Наземна,підземна

Легкої,середньої  і тяжкої складності

Регламентована,нерегламентована

 

Рис. 2. Види праці  та їх характеристики

 

Конкретна праця — доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживчої вартості.

 

Абстрактна праця — витрати людської енергії, частка суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-економічним змістом, тобто ступенем і способом витрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких відбувається процес праці.

Проста праця — робота некваліфікованого працівника.

Складна кваліфікована  праця — праця спеціально-підготовленого працівника, який має досвід і кваліфікацію. Відмінність між простою і складною роботою полягає в тому, що складна праця має більш високу оцінку на ринку праці, тобто працівники з вищою освітою і більшим стажем роботи отримують вищу заробітну плату. Складна праця зумовлена високим попитом на таких працівників, які забезпечують високу продуктивність праці та якість продукції інші класифікаційні ознаки та види праці подано на

 рис. 2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Організація та управління суспільною працею

Суспільно-організована праця — це робота, що охоплює суспільний поділ праці і суспільну кооперацію праці (СОП). Тобто СОП — це суспільна форма прояву праці, властивості пристосування до діяльності у суспільстві; це така форма життєдіяльності, яка передбачає найбільш стійкі, тривалі дієві фактори відмінностей суспільного становища.

Можна виділити такі структурні елементи СОП:

«Здорові» соціальні групи, класи і «нездорові» соціальні  групи. У структурі суспільної праці  даному розподілу відповідає суспільно  корисна праця та суспільно шкідлива праця. Розподіл на корисну і шкідливу працю можливо провести, виходячи з критеріїв суспільного прогресу. Інтереси, яким підпорядкована та чи інша діяльність, можуть збігатися з інтересами суспільства, а можуть бути спрямовані і проти інтересів суспільства. Усупереч інтересам суспільства  спрямована злочинна діяльність.

Соціальні класи (групи), які  перебувають при владі, та соціальні  групи, які такої можливості не мають. У структурі СОП такому розподілу  відповідає праця, яка забезпечує експлуатацію, та експлуатована праця.

Відмінності соціального  становища соціальних груп відображають і відмінності у технологічних  та організаційних складових виробництва. У структурі СОП цим відмінностям відповідають такі типи праці, як індустріальна, постіндустріальна, патріархальна, мануфактурна, кустарно-реміснича, мале підприємство у вигляді самозайнятості тощо. Особливість  даного типу праці в тому, що працівник  повинен протягом трудового життя  оволодівати низкою професій.

Суспільний розвиток підкоряється приватним інтересам, тоді як виробництво  існує як сукупне робоче місце  усього населення кожної країни.

Світові зв’язки та глобалізація господарства подовжує нові межі ринків праці. У структурі СОП це відображається у виникненні проблем іноземної  робочої сили в даній країні, проблеми трудової еміграції і міграції.

Розглянемо СОП і сферу  СОП з погляду включення до неї людини. Суспільне становище — це комплекс взаємозв’язків суспільних відносин людини і соціальних груп із суспільством. Для того щоб правильно визначити становище людини у СОП, необхідно виконати низку вимог — важливо визначити, наскільки сфера СОП є необхідною умовою і основою суспільного становища людини; також важливо визначити основні суспільні форми, в яких людям доводиться працювати. Встановити, на які цінності орієнтована трудова діяльність і які мотиви є для працівника вирішальними. Слід також виявити, якими є основні ризики порушення нормального становища у сфері трудової діяльності. Ризики можуть бути пов’язані з поведінкою самої людини, із суспільними умовами, процесами та обставинами, незалежними від людини.

Управління працею — управління соціально-трудовою сферою. Соціально-трудова сфера — це сфера соціально-економічних процесів і відносин, у якій переважають відносини з приводу суспільних і виробничих умов праці, їх здійснення, організації, оплати, дисципліни, етики праці, формування та функціонування трудових відносин. Отже, соціально-трудова сфера — це сукупність конкретних суспільних форм, у яких формується, здійснюється, змінюється соціальне становище працівників.

Суть управління працею полягає  в необхідності забезпечити нормальну  виробничу діяльність працівників, які мають інтереси, що виходять за межі виробництва. Отже, управляти  працею у суспільстві означає  управляти відтворенням нормального  суспільного становища працівників, а також членів їхніх сімей. Управління працею не обмежується лише управлінням  факторами виробництва, а й охоплює  працю як соціальний процес.

Розглянемо типи та методи управління працею (рис. 5.2.2). Між типами управління працею та методами управління існує тісний взаємозв’язок. Полягає  він у тому, що авторитарний тип  управління використовує лише директивні методи; демократичний — базується  на ініціативі та активності. Різні  методи використовуються за будь-яких типів управління.

 

 

Прикладами директивних  методів управління є різні заборонні  норми в законах про працю (забороняється  платити менше мінімальної заробітної плати, а більше — на власний розсуд).

Побічні методи використовуються тоді, коли працівник має право (не має права) вибору з різних варіантів. Стимул — універсальна формула даного методу управління.

Особливість методу самоуправління у тому, що у процесі управління відсутній керівник. Працівник самостійно керує процесами праці, своєю  поведінкою, виходячи із суспільних законів, з власних відносин із суспільством. У формах управління працею відображається природа суб’єктів і об’єктів даного процесу, характер їх взаємовідносин. Управління працею відображене на рис. 4

Рис. 4. Форми управління працею

Різке падіння виробництва  у 90-х роках минулого століття змінило  характер трудової діяльності. Зі сфери  побудови життєвих планів, з головного  фактора життєвого успіху праця  перетворилася на засіб виживання. Виник тіньовий ринок праці. Він  охоплює заборонену законом економічну діяльність активних громадян. Крім цього, поширилися найм і використання робочої  сили з порушенням встановлених законом  трудових прав і свобод. Одним із наслідків цього є недобросовісна конкуренція між самими роботодавцями  і між самими працівниками. Кризове  становище економіки зумовило відтік працездатного населення, зокрема  висококваліфікованих кадрів із ряду галузей до галузей, що потребують менш кваліфікованої та менш ефективної праці, з країни в цілому. Внаслідок цього  трудовий потенціал на сучасному  етапі не довикористовується. Так постало завдання відновлення якості робочої сили. Продовжує залишатися актуальною проблема прогресу, оскільки науково-технічна революція у сфері праці не відбувається належним чином.

Важливою обставиною є  і те, що багато працюючих втратили гідне становище у сфері праці. Мінімальна міра гідного становища  — це захищеність законодавством. Нерідко у сфері праці відсутній  елементарний правопорядок не з причини  відсутності відповідних законів, а з причини їх невиконання  чи неправильного застосування. Праця  дедалі більше потрапляє до сфери  незаконних занять. Унаслідок цього  формуються два типи управління працею — управління працею у законному  секторі та в тіньовому.

 

4.Висновки

Отже,

 Основні елементи організації  суспільної праці зводяться до  наступного:

1. Організоване залучення  працездатного населення до праці.

2. Суспільний поділ і  кооперація праці в масштабі  держави.

3. Загальнодержавна система  регулювання заробітної плати.