Фінансові ресурси підприємства та шляхи їх поповнення

Початковий розмір статутного фонду підприємства фіксується у  статуті або в установчому  договорі, які в обов'язковому порядку  подаються до органів влади при  державній реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки контролюють розмір статутного фонду кожного підприємства і те, щоб він був відповідно оплачений. Недостатньо лише задекларувати у статуті певний розмір статутного фонду. Необхідно вжити заходів для того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) реально надійшли в розпорядження підприємства від усіх юридичних та фізичних осіб, що мають частки у статутному фонді та є його власниками.

Поряд з коштами, які  надходять у розпорядження підприємства з різних джерел (від акціонерів, пайовиків та інших засновників), статутний фонд формується з вартості майна (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінних паперів, а також нематеріальних активів.

До нематеріальних активів належить вартість права користуватись:

• результатами інтелектуальної діяльності у вигляді винаходів, відкриттів, промислових зразків, технологій, гудвілів, ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідну діяльність та інших об'єктів інтелектуальної власності;
• землею, водою або іншими природними ресурсами;
• будівлями, обладнанням.

Порядок формування, використання і збільшення коштів статутного фонду  як джерела виконання фінансових зобов'язань юридичних осіб перед  кредиторами залежить від форми власності підприємства і його організаційно-правової форми.

Статутний фонд державного підприємства — це сума коштів і вартість майна, безоплатно наданих державою в постійне розпорядження підприємства на праві господарського відання або оперативного управління (для казенних підприємств). Чинним законодавством України встановлено, що, здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається цими ресурсами, чинить щодо них будь-які дії, що не суперечать закону і меті його діяльності.

У разі створення нового підприємства статутний фонд розраховують виходячи з кошторису будівництва, вартості необхідного технологічного устаткування, а також розміру  мінімальних нормативних запасів  сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива, тари, інших виробничих запасів, незавершеного будівництва, видатків майбутніх періодів, готової продукції, товарів.

Статутний фонд комунального підприємства формується з внесків  коштів і майна органом місцевого  самоврядування, який є представником відповідної територіальної громади-власника. Майно комунального підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (для комунального комерційного підприємства) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

У господарських товариствах (акціонерних, з обмеженою і додатковою відповідальністю, повних, командитних) статутний фонд складається із внесків  засновників і учасників. Внески можуть бути у вигляді майна, матеріальних цінностей, майнових прав, грошових коштів. Усі види внесків оцінюються в грошовій формі та становлять частку співвласників (засновників і учасників) у статутному фонді товариства.

Законодавством України  передбачаються для господарських товариств мінімальні розміри статутного фонду, нижче яких державна реєстрація підприємства забороняється. Ці мінімальні розміри через інфляційні явища в економіці можуть час від часу змінюватися в законодавчому порядку.

Розмір статутного фонду  підприємства у процесі його господарської діяльності може збільшуватись за рахунок додаткових внесків власників або отриманого прибутку, чи зменшуватись.

Державним підприємствам  можуть бути надані додаткові кошти  за рахунок бюджету з метою  здійснення єдиної державної технічної політики, створення фінансових передумов для регулювання структури суспільного виробництва, розвитку пріоритетних галузей економіки. Статутні фонди комунальних підприємств можуть бути збільшені за рахунок додаткових внесків відповідних органів місцевого самоврядування. Акціонерні товариства можуть додатково випустити акції, інші господарські товариства — збільшити суму внесків учасників до статутного фонду підприємства. [16, 390]

Прибуток підприємства є основним внутрішнім джерелом збільшення власних фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стійким, якщо воно не одержує прибуток, який забезпечує необхідний приріст грошових ресурсів, насамперед для фінансування заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази виробництва і соціальної сфери. Якщо підприємство збиткове, це призводить до зменшення, "проїдання" фінансових ресурсів, передусім статутного фонду.

Позикові фінансові  ресурси. Особливості й умови  кругообігу основних і оборотних  засобів зумовлюють потребу у  формуванні певної частини фінансових ресурсів за рахунок позикових коштів. Для поповнення оборотних засобів підприємства залучають короткострокові кредити (з терміном погашення до одного року), для фінансування капіталовкладень — середньострокові (від одного до трьох років) і довгострокові кредити (від трьох років).

Банківський кредит надається  суб'єктам господарювання всіх форм власності в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним  договором. Основними з них є  забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

Забезпеченість кредиту  означає наявність у банку  права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність  позичальника.

Кредити можуть бути забезпечені  заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантованими (банками, фінансами чи майном третьої особи) або мати інше забезпечення (поручництво, свідоцтво страхової організації).

Повернення, строковість  і платність означають, що кредит має бути повернутий позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною оплатою за його користування. Цільова спрямованість передбачає використання позикових коштів на конкретні цілі згідно з кредитним договором.

Кредитні взаємовідносини  регламентуються кредитними договорами, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, який підписують кредитор і позичальник, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам  господарської діяльності незалежно від галузевої належності, статуту, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування ним. Для отримання кредиту позичальник подає в банк звернення у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначаються необхідний розмір кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він подає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, і довідку банку про залишки коштів на рахунках й наявність заборгованості за позиками.

Розмір відсоткових  ставок і порядок їх сплати встановлюються банком та визначаються у кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників.

У разі зміни облікової  ставки умови договору можуть переглядатись і змінюватися тільки за взаємної згоди кредитора і позичальника.

Для кредитів, що надаються  в іноземній валюті, необхідно  враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, який отримує  одноразовий кредит на придбання товарів або оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами та угодами, подає в банк їх копії та інші документи, що стосуються заходу, за рахунок якого передбачається погасити кредит.

Позичальник, що звертається  в банк за кредитом на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання тощо, подає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші необхідні для кредитування документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обґрунтування, графіки виконання робіт).

Позичальник, який отримує  кредит на витрати, що не перекриваються надходженнями протягом календарного року, подає прогнозні розрахунки потреби в короткостроковому  кредиті на рік з поквартальним  розбиттям.

Комерційний банк аналізує й вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує  ризик неповернення кредиту і  приймає рішення про надання  кредиту або про відмову його видати.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника за Положенням НБУ про кредитування можуть бути:

• забезпеченість власними коштами не менш як 50 % загального обсягу його видатків;

• репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

• оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію і характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

• економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень).

Необхідні відомості  про позичальника та інформація, яку  отримує банк при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються так:

• матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);

• фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

• матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листи, звіти аудиторських фірм тощо).

Забороняється надавати кредити з такою метою:

• покриття збитків господарської діяльності позичальника;

• формування і збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств;

• придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Крім банківського кредиту  до складу позичених фінансових ресурсів підприємств входить кредиторська заборгованість усіх видів, що виникає  в розрахунках з іншими фізичними та юридичними особами — постачальниками, покупцями, бюджетом, органами соціального страхування, позабюджетними фондами, з робітниками і службовцями підприємства.

Комерційний кредит надається  одним підприємством іншому у  вигляді відстрочення платежу за продані товари, виконані роботи, надані послуги або у вигляді авансових платежів підприємству-постачальнику за договорами поставки продукції, виконання робіт або надання послуг.

Комерційні кредити  в товарній формі виникають у  розрахунках за матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Вони передаються у власність підприємства-боржника на умовах угоди, в якій припускається відстрочення остаточного розрахунку на визначений термін і під проценти.

Товарний кредит передбачає передання права на товари (результати виконаних робіт, наданих послуг) покупцеві в момент підписання договору або фактичного отримання товарів (виконаних робіт, наданих послуг) незалежно від часу погашення заборгованості. У відносинах, пов'язаних з наданням комерційного кредиту, кож-

ний суб'єкт підприємницької  діяльності має право бути кредитором або одержувачем кредитів. Поширеною  формою оформлення товарного кредиту  є видання підприємством векселів своїм постачальникам.

Формування частини  фінансових ресурсів за рахунок нормальної (непростроченої) кредиторської заборгованості, використання банківського та комерційного кредиту — це закономірне явище ринкової економіки, притаманне суб'єктам господарювання, які нормально і ефективно функціонують. [15,221, 546]

 

 

1.2. Джерела формування фінансових ресурсів.

 

В умовах ринку джерела  фінансування підприємства відрізняються  від традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, терміни  надання кредиту різко скорочуються. Ці процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.