Экономика интеллектуальной собственности

Зміст 

Економіка інтелектуальної власності

      1 Поняття інтелектуального капіталу, його структура.

      2 Інтелектуальна власність як  товар.

      3 Оборотоздатність об`єктів інтелектуальної  власності.

      4 Термін служби об`єктів інтелектуальної  власності.

      5 Інтелектуальна власність як  нематеріальний актив.

      6 Необхідність визначення вартості  прав на об`єкти 

        інтелектуальної власності.

     7 Підходи до визначення вартості  прав інтелектуальної 

         власності.

     8 Методи оцінки прав на об`єкти  інтелектуальної власності.

     Перелік посиланнь 

 

ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 
 

      1 Поняття інтелектуального капіталу, його структура. 

      Інтелектуальна  економіка — це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладення угод.

      Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас відтворює властиві лише йому (інтелектуальному капіталу) особливості,. До інтелектуального капіталу належать продукт розумової, інтелектуальної праці та продукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені. 

 

Класифікація  видів інтелектуального капіталу

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2 Інтелектуальна власність як товар. 

     Інтелектуальна власність є складовою інтелектуального капіталу і набуває всіх притаманних йому ознак.

     Використання  інтелектуальної власності в  господарській діяльності з економіко-фінансових позицій —- це її комерціалізація, що виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її як товар і як капітал.

     Як  товар інтелектуальна власність  розглядається як нематеріальний актив, що використовується в будь-яких господарських операціях.

     Як  капітал інтелектуальна власність  розглядається з точки зору витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем нематеріальних активів з метою його приросту.

     Інтелектуальна  власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачають внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

     Трансформація інтелектуальної власності в  інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, є самим важким етапом у ланцюгу, що зв'язує науку, винахідника зі споживачем. При цьому потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і мати досвід технологічного підприємництва.

     Як  відомо, інноваційний процес проходить 4 основних етапи: 1) аналіз конкуренції нового продукту; 2) лабораторну перевірку здійснення ідеї; 3) створення дослідного зразка продукції; 4) підготування виробництва дослідної партії і її реалізація.

     Досвід  показує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку проходить 3 - 4 роки. Це період інноваційного проекту. Для того, щоб довести розробку від лабораторного прототипу до стадії продажу дослідної партії, а потім і невеличкої серії, потрібно, які правило, близько 1 - 2 млн. доларів. Такі інвестиції вкладаються не відразу, а невеличкими порціями за кожний окремий крок у реалізацію інноваційного проекту.

     З розвитком ринкових відносин розширюється перелік результатів інтелектуальної власності, а також формується новий, суто економіко-фінансовий підхід до цього виду продукту, який в умовах товарно-грошових відносин набуває ознаки товару або капіталу. Активізація в цьому напрямку є важливим чинником економічного розвитку.

     В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступає як виробничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продані продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу - грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу. 
 

     3 Оборотоздатність об`єктів інтелектуальної  власності. 

     Згідно  з чинним законодавством України про охорону прав інтелектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення ліцензійного договору.

     За  ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцензіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патенту в зазначених межах своїх прав. Залежно від обсягу переданих прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії.

     При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей - володіння, користування і розпорядження. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на об'єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностях: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде присутня правочинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну власність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

     До  правочинностей власників виключних  прав щодо промислової власності з позиції юриста можна віднести:

     правочинності володіння:

     - визначення власника патенту;

     - хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту

       (питання вирішують спільно або за більшістю голосів - якщо

        співвласників декілька);

     - порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово);

     правочинності користування:

     - право використання винаходу за патентом у власному виробництві;

     - право використання на інших підприємствах;

     - право рекламно-комерційної розробки винаходу;

     - право використання винаходу за патентом при створенні підприємств

       будь-якої організаційно-правової форми, а також спільних підприємств;

     - правочинності виплати винагороди авторам і особам, які сприяють

       створенню, правовій охороні і використанню об'єктів промислової

       власності;

     правочинності розпорядження:

     - право надання дозволу на використання іншим особам, що містить:

     - право укладати договори про передачу права власності на патент;

     - право продажу патенту;

     - право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав;

     - право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заставу, в

       кредит і т. д.

     Коли  укладається договір невиключної  ліцензії, ліцензіату передаються права в обмежених рамках і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше право в повному обсязі на тій самій території.

     Виходячи  з цих правових позицій щодо використання інтелектуальної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність проблеми комерціалізації на рівні правових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, що мають місце при розробці договірних документів між суб'єктами договірних відносин.

     З економіко-фінансової точки зору інтелектуальна власність в умовах господарської  діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки — це спроможність за рахунок її отримати дохід, приносити відповідний ефект при її використаній.

     Ця  ознака логічно пов'язується з вимогами економічного змісту господарської  діяльності, яка згідно зі ст. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) розглядається  як «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої  особи в організації діяльності є регулярною, постійною та суттєвою».

     Господарська  діяльність пов'язана з підприємницькою  діяльністю, тому нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися ним на свій розсуд.

     В усіх випадках така діяльність можлива  за умов укладення різного роду договірних відносин, що передбачено ст. 41 ЦК України. Виникнення зобов'язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, стає чинним (статті 4, 151, 164 ЦК України). У цьому випадку проблема комерціалізації інтелектуальної власності розглядається у правовій площині, а розгляду мають передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими пов'язане визначення вартості переданих (реалізованих) прав, визначення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбання або продаж.

     Вартість  інтелектуальної власності враховує сукупність витрат, пов'язаних з розробкою, адаптацією та підтримуванням на відповідному рівні об'єктів власності.