Экономика интеллектуальной собственности

     Вартість  прав на придбання або продаж інтелектуальної  власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань. Обмежуючим чинником тут може стати розмір амортизаційних відрахувань покупця при використанні об'єктів інтелектуальної власності, що збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можливості покупця. 
 

     4 Термін служби об`єктів інтелектуальної  власності. 

     За  терміном знаходження у розпорядженні суб'єкта господарювання інтелектуальний капітал поділяється на власний або такий що не має терміну знаходження у розпорядженні суб'єкта господарювання, та строковий інтелектуальний капітал.

     Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб'єкта, господарювання, наприклад, у формі капітальних  інвестицій, тобто на стадії створення (розробки) нематеріальних активів. Що стосується строкового інтелектуального капіталу, то на балансі суб'єкта господарювання такий капітал дістає відображення у вигляді нематеріальних активів, які залежно від виду мають термін знаходження у розпорядженні суб'єкта відповідно до законодавства України про охорону інтелектуальної власності. Так, наприклад, правова охорона суб'єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений строк: винахід - на 20 років, корисна модель - на 5 років, промисловий зразок - на 10 років; тощо.

     Означеними  законами також передбачено здійснення, наприклад, щорічної (для винаходів) підтримки їх дії, шляхом сплати зборів за дії, що пов'язані з охороною права на об'єкти інтелектуальної власності. 
 

     5 Інтелектуальна власність як  нематеріальний актив. 

     Нематеріальні активи як об'єкт бухгалтерського обліку та фінансової звітності в умовах трансформованого бухгалтерського обліку нині мають відповідати таким ознакам:

     1) об'єкт не повинен мати грошової форми за всіма її еквівалентами;

     2) об'єкт не повинен мати матеріальної  форми;

     3) об'єкт не повинен бути дебіторською  заборгованістю;

     4) об'єкт повинен мати термін  використання більше одного року (або

        одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік);

     5) об'єкт може бути відокремлений від підприємства (крім гудвілу, який

         не може бути відокремлений від підприємства);

     6) має існувати імовірне одержання  майбутніх економічних вигід, 

         пов'язаних з використанням об'єкта;

     7) може бути достовірно визначена  вартість об'єкта.

     Перші п'ять наведених ознак визначення об'єкта бухгалтерського обліку та фінансової звітності є обов'язковими. Решта ознак визначення застосовуються лише за умови можливості імовірного одержання економічних вигод, коли є можливість здійснити розрахунок розміру майбутніх економічних вигод у грошовому вимірі, та коли є можливість достовірно підтвердити визначення вартості нематеріального активу в грошовій одиниці. Наведені вимоги до решти ознак визначення об'єкта бухгалтерського обліку є розрахунковими при розробці бізнес-планів (бізнес-проектів), у яких використовуються нематеріальні активи.

     Указані ознаки також поширюються на придбані нематеріальні активи за ліцензійним  договором на передачу прав використання предмета ліцензії. Щодо ознаки «термін  використання», то такий термін може бути і меншим одного року, але не меншим одного операційного циклу, що є проміжком часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

     Нематеріальний  актив, отриманий внаслідок розробки, слід відображати в балансі за умов, що підприємство має:

     - намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального

       активу до стану, в якому він придатний для реалізації або використання;

     - можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або

       використання нематеріального активу;

     - інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з

       розробкою нематеріального активу.

     Розробка - це застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва чи використання.

     Якщо  нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визначення, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створенням, визначаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визначення таких витрат у майбутньому нематеріальним активом. 
 

     6 Необхідність визначення вартості  прав на об`єкти інтелектуальної 

        власності. 

     Потреба в оцінці вартості інтелектуальної  власності виникає у зв'язку з:

     - визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу

       об'єктів інтелектуальної власності;

     - здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісією (ремісією)

       статутних фондів господарських товариств;

     - визначенням вартості виключних прав, що передаються на підставі

       договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності чи

       ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів;

     - визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку

       потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства власнику

       інтелектуальної власності за порушення його виключних прав;

     - внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні

       інноваційних чи інвестиційних проектів;

     - поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі відхилення

       кількості поставленого товару від зазначеного у договорі) та ін.);

     - організацією страхування;

     - передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання

       кредитів;

     - визначенням збитків, отриманих неправомірнім використанням об'єктів інтелектуальної власності;

     - банкрутством підприємства у процесі його ліквідації з метою задоволення позивів кредиторів;

     - проведенням приватизації (відчуження) державного майна.

     За  своєю сутністю об'єкти інтелектуальної  власності не мають неуречевленої форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних показників, що застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об'єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як практично, так і теоретично, Ймовірність та суб'єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об'єктів більш удосконаленого методичного інструментарію. 
 
 
 
 

     7 Підходи до визначення вартості  прав інтелектуальної власності. 

     При здійснені розрахунків вартості об'єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий. Кожний з них має свої методи та методологію.

     Доходний  підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта нематеріального характеру, якщо такий самий доход можна отримати будь-яким іншим способом.

     Методологія цього підходу базується на встановленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та ін.) властивостями об'єкта інтелектуальної власності, що використовується у конкретному об'єкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об'єкта в даний момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання.

     На  практиці в кожному об'єкті техніки (технології), як правило, одночасно  використовується декілька об'єктів  інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення). На кожний об'єкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь об'єкт техніки (технології) в цілому. Тому, використовуючи доходний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб'єкта інтелектуальної вартості в загальному прибутку (доході).

     Основними методами, що реалізують цей методологічний напрям, є методи дисконтування та капіталізації.

     В основу методу дисконтування покладено  один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішні  гроші коштують дорожче, ніж завтрашні.

     Співвідношення  між поточною та майбутньою вартістю об'єкта інтелектуальної вартості описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, внаслідок чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків.

     Під капіталізацією розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна у його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

     Метод прямої капіталізації використовується в основному як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об'єкта (іноді для оцінки об'єктів, термін життя яких практично необмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об'єкта як частки від ділення щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), отриманого від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації.

     Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт у складі неї матеріальних активів тієї самої корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об'єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальших поліпшень чи його заміни  вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об'єкта з метою встановлення його реальної вартості. Для об'єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.

     Основними методами, що реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновлюваної вартості. Вартість інтелектуальної власності, що визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за кілька років.

     При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

     Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об'єкти інтелектуальної власності. Відновлювана вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо.