Моделі рівноважного зростання та прогнозні моделі розвитку економіки

2) фактори витрат усіх суб'єктів  - податки на доходи, відсоткові  ставки, ціни, виробничі потужності;

3) фактори ефективності - виробнича  (економне використання ресурсів) та розподільна (виробництво найцінніших  для суспільства товарів та  послуг).

Є два способи впливу на економічне зростання:

- екстенсивний - через нарощування  кількості виробничих ресурсів;

- інтенсивний - шляхом підвищення  ефективності використання ресурсів.

Ці способи співіснують у  конкретній національній економіці. Якщо домінує інтенсивний, відбувається:

- використання новітніх технологій;

- розвиток наукомістких галузей  і виробництв;

- удосконалення засобів праці  та підвищення кваліфікації робочої  сили;

- прискорення науково-технічного  прогресу. При домінуванні екстенсивного  типу:

- застосовують традиційні управлінські  методи;

- активно розвиваються галузі, які використовують традиційні  технології та механізми організації  виробництва;

- відбувається кількісне нарощування  виробничих факторів і тільки  епізодичне впровадження сучасних  технологій[8].

 

1.3. Основні показники  економічного росту, їх характеристика.

У світовій практиці економічне зростання визначається і вимірюється  двома способами: річними темпами зростання у відсотках реального внутрішнього валового продукту за певний період часу та річними темпами зростання внутрішнього валового продукту на душу населення у відсотках.

Економічне зростання  країни визначають чотири групи факторів:

1. Фактори пропозиції.
2. Фактори попиту.
3. Фактори ефективності.
4. Соціокультурні, інституційні та інші фактори.

 

Фактори пропозиції забезпечують фізичну здатність економіки до збільшення обсягу виробництва. Тільки наявність більшої кількості ресурсів, їх висока якість сприяють нарощуванню потенціалу країни. Фактори пропозиції включають природні ресурси (землі, корисні копалини, водні ресурси, енергоносії, клімат, лісові ресурси тощо), трудові ресурси, капітал (будівлі, устаткування, дороги тощо), технологію та інновації[15].

Фактори попиту проявляються через макроекономічне середовище, яке забезпечує рівень споживання, рівний та адекватний наявним ресурсам (оптимальні ціни, податки, процентні ставки тощо).

Фактори ефективності забезпечують оптимальну структуру виробництва та економне використання всіх наявних ресурсів.

Існує чимало й інших факторів, які впливають на економічне зростання, однак вони не підлягають кількісному  вимірюванню. Це соціокультурні та інституційні фактори - сприятлива політична, соціальна, культурна атмосфера, повага до підприємництва, впорядкованість відносин власності тощо.

Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни. Для визначення рівня економічного розвитку країни використовують систему показників:

— валовий внутрішній продукт  на душу населення;

— виробництво і споживання основних видів продукції на душу населення;

— показники ефективності економіки (які обчислюються на основі ВВП);

— національний дохід на душу населення;

— рівень та якість життя  населення.

Основним показником економічного розвитку країни є ВВП на душу населення. За цим показником усі країни поділяються на розвинуті (з ВВП понад 12 тис. дол. на рік) та країни, що розвиваються[16].

Про рівень економічного розвитку країни свідчать показники виробництва і споживання ключових (базових) видів продукції на душу населення - енергоспоживання, автомобілі, мінеральні добрива, папір, зерно, м´ясо, молоко, цукор тощо.

Показники ефективності економіки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку, оскільки характеризують результативність використання основних факторів виробництва - матеріаломісткість виробництва, фондовіддачу, фондомісткість, продуктивність праці тощо.

Національний дохід на душу населення - узагальнений показник економічного розвитку країни та ефективності національної економіки.

До показників рівня та якості життя населення відносять: середню тривалість життя, рівень освіти, тривалість робочого дня, забезпеченість житлом, лікарями, вчителями на 1000 осіб, величину денного бюджету особи тощо.

Про рівень економічного розвитку країни судять на підставі галузевої  структури економіки. Висока частка обробних галузей є ознакою високого рівня економіки[8].

Показники ефективності функціонування національної економіки найбільшою мірою характеризують рівень економічного розвитку, бо відбивають результативність використання основних факторів виробництва. Серед численної групи цих показників найважливішими є:

-      Продуктивність    праці,    яка    характеризує    ефективність 
використання фактора "праця". Цей показник у національній 
економіці обчислюють як відношення валового внутрішнього 
продукту до чисельності зайнятих. Нерідко його називають 
виробітком на одного зайнятого.

-      Капіталовіддача   як   відношення   валового   внутрішнього 
продукту   (національного   доходу)   до   вартості   основних 
виробничих фондів.

-     Капіталомісткість в національній економіці обчислюють як 
відношення вартості основних виробничих фондів до валового 
внутрішнього продукту або національного доходу.

-      Матеріаломісткість   виробництва   як   відношення   витрат 
матеріальних ресурсів до виготовленої продукції (ВВП).

Для порівняння ефективності національних економік Міжнародний  валютний фонд розробив показники порівняльної конкурентоспроможності. Для їх обчислення порівнюють ціни і витрати виробництва в обробній промисловості з відповідними середньозваженими показниками розвинутих країн. Серед цих показників найважливішими є:

• порівняльний рівень гуртових цін промисловості;
• порівняльний рівень експортних цін промислових товарів;
• питомі витрати на оплату праці (в розрахунку на одиницю продукції);
• випуск продукції на відпрацьовану людино-годину та ін[21].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ  РІВНОВАЖНОГО ЗРОСТАННЯ

 

2.1. Загальні особливості побудови рівноважних макроекономічних моделей

Економіко-математичні моделі — моделі економічних об'єктів або процесів, при описі яких використовуються математичні засоби. Цілі створення економіко-математичних моделей різноманітні: вони будуються для аналізу тих чи інших передумов і положень економічної теорії, логічного обгрунтування економічних закономірностей, обробки і приведення в систему емпіричних даних.

Економіко-математичні моделі створюються  і вивчаються оскільки проводити  експерименти з економікою дуже складно, а часто і просто неможливо. При  відсутності попереднього аналізу  економічної ситуації такі експерименти можуть призвести до негативних наслідків (як економічних, так і соціальних).

Головною метою при розробці та дослідженні моделей економічного зростання є з’ясування і послідовне обґрунтування основних, найсуттєвіших  факторів, які визначають процес удосконалення  будь-якої економічної системи. Для  досягнення цієї мети до моделі необхідно  ввести цілу низку факторів, від  яких залежить зростання потенційних  можливостей економіки, дослідити  їх з точки зору результативності, відкинути другорядні та вирізнити  найголовніші (або один-єдиний основний фактор). Подібно до інших моделей, моделі зростання є абстрактним, спрощеним відображенням реального  економічного процесу вигляді рівнянь  та графіків. Зрозуміло, що припущення та певні умови, за яких будується  модель, спричиняють відхилення розв’язку  моделі реальної дійсності, проте це дає можливість проаналізувати окремі сторони й закономірності такого складного явища, як економічне зростання.

У загальному вигляді модель економічного зростання  складається із системи п’яти рівнянь [3]:

1) формула  виробничої функції, якою передається  обсяг потенційного випуску, тобто  випуску продукції за умов  повної зайнятості;

2) основна  макроекономічна тотожність Y_t=C_t+I_t показує, що вимірник випуску (доходу) Y поділяється в теорії зростання на споживання С та інвестиції І; вимірники державних витрат G і чистого експорту NX окремо в таких моделях не вирізняються, а розподіляються на споживання та інвестиції держави й інших країн світу (тобто вводяться в компоненти С та І);

3) формула  розрахунку динаміки обсягу капіталу  з урахуванням інвестицій та  амортизації основного капіталу (за умови нульового інвестиційного  лагу) має вигляд:

K_t=K_t-1 +I_t - W_t,

де K_t — запас капіталу наприкінці періоду t;

 І_t — інвестиції за весь період t;

W_t, — амортизація капіталу за період t.

Наведена  формула вказує на те, що кількість  капіталу зростає на величину інвестицій та зменшується на величину амортизаційних відрахувань;

4) формула  для розрахунку вибуття капіталу (амортизації) має вигляд:

де  — постійна (незмінна) норма амортизації, яка задається екзогенно отже, вважається, що вибуття капіталу є пропорційним до величини його запасу;

5) щодо  інвестицій, то передбачається, що  вони складають постійний процент  від випуску I_t= s_* Y_t, де s — норма інвестицій (частка інвестицій у сукупному продукті (доході). Норма інвестицій s збігається з нормою заощадження, оскільки сукупні заощадження S_t дорівнюють сукупним інвестиціям І_t. Відповідно, Y_t=C_t+S_t=C_t+I_t,.

Таким чином, модель економічного зростання у  загальному вигляді складається  із системи п’яти наведених рівнянь, які містять сім змінних (Y, K, L, C, I, , s), три із яких задаються екзогенно:

• затрати праці L (зростають із постійним темпом n);
• норма амортизації основного капіталу ;
• норма заощадження s (задається безпосередньо або ж у вигляді певних умов, наприклад, максимізація споживання).

Мета  дослідників — з’ясувати питання  про те, як змінюються ендогенні  змінні в моделі економічного зростання (Y, C та І) і який із чинників є визначальним фактором довгострокового економічного зростання[17].

Варто підкреслити, що моделювання економічної динаміки пов’язане з багатьма складнощами. Із всієї різноманітності факторів, які впливають на економічне зростання, до теоретичних моделей вдалося  ввести лише три основні змінні:

1. робочу силу;
2. капітал;
3. технічний прогрес.

Ці фактори  називаються факторами пропозиції. На жаль, фактори попиту (рівень державних  витрат, експорт тощо) не розглядаються  в теоретичних моделях зростання. Окрім цього, не всі фактори, які  були розглянуті вище, можна виміряти (оцінити) кількісно, а без такої  оцінки їх неможливо ввести до моделі.

Саме  ця однобокість і є головним недоліком  найвідоміших теоретичних моделей  зростання Харода-Домара і Роберта  Солоу, які ми розглянемо далі.

 

2.2. Неокласична модель росту  Солоу та модель економічного зростання Харода—Домара

 

Неокласичні моделі росту переборювали ряд обмежень кейнсіанських моделей і дозволяли  більш точно описати особливості  макроекономічних процесів. Р. Солоу  показав, що нестабільність динамічної рівноваги в кейнсіанських моделях  була наслідком невзаємозамінності факторів виробництва. Замість функції  Леонтьева він використовував у  своїй моделі виробничу функцію  Кобба-Дугласа, у якій праця і  капітал є субститутами. Іншими передумовами аналізу в моделі Солоу є: гранична продуктивність капіталу, що убуває, постійна віддача від масштабу, постійна норма вибуття, відсутність інвестиційних лагів[11].

Взаємозамінність  факторів (зміна капіталоозброєності) порозумівається не тільки технологічними умовами, але і неокласичною передумовою  про зроблену конкуренцію на ринках факторів.

Необхідною  умовою рівноваги економічної системи  є рівність сукупного попиту та пропозиції. Пропозиція описується виробничою функцією з постійною віддачею від масштабу: Y=F(K,L) і для будь-якого позитивного z вірно: z(K,L)= F(z, z). Тоді якщо z=1/L, то Y/L=F(K/L,1). Позначимо (Y/L) через у, а (K/L) через k і перепишемо вихідну функцію у формі взаємозв'язку між продуктивністю і фондоозброєністю (капіталоозброєністю): у=ƒ(k). Тангенс кута нахилу даної виробничої функції відповідає граничному продукту капіталу (МРК).

Сукупний  попит у моделі Солоу визначається інвестиціями і споживанням: у = і + с, де і та с — інвестиції і споживання в розрахунку на одного зайнятого працівника. Доход поділяється між споживанням і заощадженнями відповідно до норми заощадження, так що споживання можна представити як с = (1 — s)y, де s — норма заощадження (заощадження), тоді у = с + i = (1 — s)y + i, звідси і = sy. В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і пропорційні доходу.

Умови рівності попиту та пропозиції можуть бути представлені як ƒ(k)= с + i чи ƒ(k)= і/s. Виробнича функція визначає пропозицію на ринку товарів, а заощадження капіталу — попит на зроблений продукт.