Організація та планування основного виробництва на підприємстві ПАТ «Мелітопольський компресор»

— узгодження процесів у просторі й часі;

— раціональне сполучення регламентування, нормування й інструктування;

— відповідність організаційних форм використання технічних систем організації процесу управління;

— використання стандартизації в управлінні.

Системна концепція організації виробництва дає змогу підвищувати якість і ефективність управління на підприємстві, адаптувати параметри функціонування організації до зовнішнього або внутрішнього середовища, підтримувати стійкість організації, забезпечувати упорядкованість параметрів структури організації.

 

1.2. Планування основного виробництва

Найважливішим об’єктом  планування основного виробництва є виробнича програма. 

На підставі прогнозованого обсягу продажу і випуску продукції підприємства формують виробничу програму (план виробництва і реалізації продукції) з урахуванням замовлень споживачем виявлених у процесі вивчення ринку споживчого попиту і державного замовлення.

Державне замовлення доводиться підприємствам, які виробляють продукцію, що має важливе народногосподарське значення або призначену для споживання малозабезпеченими верствами населення. Система державних замовлень застосовується у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою. Їх розміщення проводиться на конкурсній основі. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.

Виробнича програма складається з трьох розділів: план виробництва продукції в натуральному вираженні, план виробництва продукції у вартісному вираженні, план продажу продукції в натуральному та вартісному вираженні.

План виробництва продукції в натуральному виразі містить завдання за обсягом випуску продукції по номенклатурі, асортименту та якості виробів у фізичних одиницях.

Номенклатура – це укрупнений перелік продукції, що випускається підприємством, а асортимент - характеризує її склад за видами, типами, сортами, фасонам, малюнкам і іншими ознаками.

Планування виробництва і продажу продукції в натуральному вираженні дає можливість визначити випуск конкретних видів продукції відповідно до потреб ринку.

У плані виробництва і продажу продукції у вартісному вираженні розробляються наступні показники: валовий дохід (реалізована продукція), товарна і валова продукція. Основним вартісним показником цього розділу плану є валовий дохід підприємства.

Товарна продукція являє собою вартість усіх видів готової продукції, робіт промислового характеру і послуг призначених для відпустки на сторону, напівфабрикатів, деталей і вузлів, що підлягають поставці по коопераційним зв'язкам, вартість капітального ремонту, виробів і запасних частин для свого капітального будівництва та капітального ремонту, інструментів і пристосувань для власного виробництва.

Валова продукція характеризує загальний обсяг робіт підприємства. Вона включає в себе товарну продукцію, зміна залишків інструментів і пристосувань власного виготовлення. Обсяг валової продукції визначається в незмінних цінах.

Складовою частиною виробничої програми є обсяг реалізації продукції. Він складається, виходячи з укладених договорів на постачання готової продукції, а також напівфабрикатів, вузлів і деталей за договорами кооперації з іншими підприємствами, а також власної оцінки місткості ринку.

Обсяг виробництва та реалізації промислової продукції може виражатися в натуральних, умовно-натуральних, трудових і вартісних вимірниках. Узагальнюючі показники обсягу виробництва продукції отримують за допомогою вартісної оцінки. Основними показниками обсягу виробництва є товарна і валова продукція.

Валова продукція – це вартість всієї виробленої продукції і виконаних робіт, включаючи незавершене виробництво. Виражається в порівнянних і діючих цінах.

Товарна продукція відрізняється від валової тим, що в неї не включають залишки незавершеного виробництва і внутрішньогосподарський оборот. За своїм складом на багатьох підприємствах валова продукція збігається з товарною, якщо немає внутрішньогосподарського обороту і незавершеного виробництва.

Обсяг реалізації продукції визначається або по відвантаженню продукції покупцям, або по оплаті (виручці). Може виражатися в порівнянних, планових і діючих цінах. В умовах ринкової економіки цей показник набуває першочергового значення. Реалізація продукції є сполучною ланкою між виробництвом і споживачем. Від того, як продається продукція, який попит на неї на ринку, залежить і обсяг її виробництва.

Важливе значення для оцінки виконання виробничої програми мають і натуральні показники обсягів виробництва і реалізації продукції (штуки, метри, тонни і т.д.). Їх використовують при аналізі обсягів виробництва і реалізації продукції за окремими видами і групами однорідної продукції.

Умовно-натуральні показники, як і вартісні, застосовуються для узагальненої характеристики обсягів виробництва продукції, наприклад, на консервних заводах використовується такий показник, як тисячі умовних банок, на ремонтних підприємствах - кількість умовних ремонтів, у взуттєвій промисловості – умовні пари взуття, обчислені на основі коефіцієнтів їх трудомісткості і т.д.

Нормативні трудовитрати використовуються також для узагальненої оцінки обсягів випуску продукції в тих випадках, коли в умовах багатономенклатурного виробництва не представляється можливим використовувати натуральні або умовно-натуральні вимірники.

Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, відповідний по номенклатурі, асортименту і якості вимогам плану продажу. Програма обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально - сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті.

Основна мета планування полягає в тому, щоб збалансувати намічені витрати підприємства з фінансовими можливостями.

Найближчий рік здійснення довгострокової програми визначається і найбільш докладно описується в оперативному плані, в якому відображаються очікувані дії і результати по кварталах і навіть по місяцях.

Оперативно-виробничі плани розробляються для повсякденного управління виробництвом, для безумовного виконання річного плану. У цьому випадку відбувається детальне планування роботи цехів, дільниць, бригад. Оперативні плани забезпечують випуск продукції по номенклатурі і розробляються на місяць, декаду, добу.

Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів, або фінансових планів, які складаються звичайно на рік або на більш короткий термін по кожному підрозділу – центру прибутку, а потім консолідуються в єдиний бюджет, або фінансовий план.

Кінцевим результатом оперативного планування є місячні, квартальні та річні фінансові плани та бюджети підприємства.

Розробку планів на підприємствах виробничого призначення виконує зазвичай плановий відділ. Плановий відділ розробляє для підприємства всю сукупність планів і стежить за впровадженням їх у виробництво. У складі цього відділу найчастіше: начальник відділу, економіст по собівартості і ціноутворення, економіст по праці і заробітній платі. У своїй роботі плановий відділ тісно пов'язаний з усіма підрозділами і бухгалтерією.

Безпосереднє керівництво плановою роботою на підприємстві здійснює головний економіст, який під загальним керівництвом директора встановлює:

характер участі і взаємний зв'язок усіх підрозділів апарату управління підприємства і цехів в аналізі роботи підприємства і розробці перспективного та поточних планів;

методику, форми і термін проведення роботи по аналізу і плануванню підприємства, тобто методи проведення аналізу звітних даних і встановлення (обгрунтування) планових показників, форми узагальнення результатів аналізу і планових розрахунків по відповідних розділах плану і підрозділам підприємства та строки їх передачі для подальшої обробки або включення в зведений план підприємства;

спільно з філіями підприємства форми і терміни їх участі у проведенні роботи з аналізу та планування роботи підприємства;

форми і терміни доведення затвердженого плану до виконавців - цехів, дільниць, робочих місць і відділів заводоуправління;

методику, форми і терміни оперативного контролю ходу виконання плану;

спільно з головною бухгалтерією на підставі діючих положень з обліку та звітності методику, форми і терміни оперативного обліку результатів роботи підприємства

 

1.3 Методи організації виробничих процесів на підприємстві

Методи організації виробництва становлять сукупність способів, прийомів і правил раціонального поєднання основних елементів виробничого процесу в просторі і часі на стадіях функціонування, проектування й удосконалення організації виробництва.

Метод організації індивідуального виробництва.

Цей метод використовується в умовах одиничного випуску продукції або виробництва її малими серіями і передбачає:

— відсутність спеціалізації на робочих місцях;

— застосування універсального устаткування, розташування його групами за функціональним призначенням;

— послідовне переміщення деталей з операції на операцію партіями.

Умови обслуговування робочих місць відрізняються тим, що працівники майже весь час користуються одним набором інструментів і невеликою кількістю універсальних пристосувань, потрібна лише періодична заміна інструмента, що затупився або зносився. На противагу цьому підвезення деталей до робочих місць і відправлення деталей за умов нового завдання або під час приймання закінченої роботи відбувається кілька разів протягом зміни. Тому виникає необхідність у гнучкій організації транспортного обслуговування робочих місць.

Розглянемо основні етапи організації індивідуального виробництва.

Перший етап. Визначення типів і кількості верстатів, необхідних для виконання заданої виробничої програми. Під час організації індивідуального виробництва точно встановити номенклатуру продукції, що випускається, важко, тому допустимі наближені розрахунки необхідної кількості верстатів. В основу розрахунку беруть такі показники, як знімання продукції з одиниці устаткування; кількість станко-годин, необхідна для обробки комплексу деталей на один виріб. Точність укрупнених розрахунків залежить від того, наскільки правильні значення фіксованих показників. Розрахункова кількість верстатів визначається за формулою 1.1:

 , де           (1.1)

N – річний обсяг випуску продукції, шт.;

 – знімання  продукції з одиниці устаткування,шт.;

K – коефіцієнт змінності роботи з розглянутої групи устаткування.

Номінальний фонд часу роботи устаткування залежить від кількості календарних і неробочих днів у році, прийнятого режиму змінності в добу і визначається за формулою 1.2

Ф=(Дк-Дн)*Тч, де         (1.2)

Дк – кількість календарних днів у році;

Дн – кількість неробочих днів у році;

Тч – середня кількість годин роботи верстата на добу за прийнятого режиму змінності.

Прийнята кількість верстатів для кожної групи устаткування встановлюється шляхом округлення отриманого значення до цілого так, щоб загальна кількість верстатів не виходила за межі прийнятого їх числа.

Коефіцієнт завантаження устаткування визначається відношенням розрахункової кількості верстатів до прийнятого.

Другий етап. Узгодження пропускної здатності окремих ділянок потужності. Виробнича потужність ділянки Му, оснащеної однотипним устаткуванням, визначається за такою формулою 1.3:

Му=Спр*Кзм*Фн*К+Зтр, де       (1.3)

Спр – прийнята кількість верстатів, шт.;

Кзм – нормативний коефіцієнт змінності роботи устаткування;

Фн – номінальний фонд часу роботи устаткування, год;