Формування та використання прибутку підприємства на прикладі ПАТ "Луцькпластмас"

 

 

ВСТУП

 

На сьогоднішній день Україна зазнає все більшого розвитку ринкової економіки та її впливу на трактування тих чи інших економічних понять, їхньої сутності та особливостей функціонування. Змін у своєму трактуванні зазнало і поняття прибутку. Його обґрунтування та осмислення є одним із ключових завдань, що постають перед дослідниками функціонування суб’єктів господарювання. Саме прибуток в умовах сьогодення є показником ефективності діяльності підприємств, показує фінансовий результат та слугує одним із основних показників, які беруть до уваги кредитори при оцінці інвестиційної привабливості того чи іншого підприємства. Через це перед суб’єктами господарювання постає питання оптимізації та зростання прибутку, зокрема шляхом покращення політики його формування, розподілу та використання.

Слід зазначити, що процес максимізації прибутку господарюючих суб’єктів є пріоритетним завданням не тільки для їхніх власників, а й для працівників та держави. Це зумовлено тим, що від обсягу сформованого прибутку залежить як розмір заробітних плат, так і надходження в державний бюджет за допомогою системи справляння податків на доходи таких підприємств. Тобто, в умовах функціонування ринкової економіки зростає роль прибутку як джерела доходів суспільства та держави, а ефективність його максимізації є запорукою економічного розвитку як підприємництва, так і країни.

Вивченням даної проблематики займались як вчені сьогодення так і дослідники попередніх століть. Серед них можна виділити А. Сміта, В. Петті, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сея, В. Рошера. До сучасних дослідників, що замались питанням дослідження прибутку можна віднести В. Полторигіна, Г. Башнянина, І. Бланка, І. Бойчик, Н. Колчину, Л. Павлову, Г. Поляк, О. Непочатенко, Л. Коваленко та Л. Реньову. Всі вони займались вивченням сутності поняття прибутку та особливостями його формування, розподілу та використання як на мікро-, так і на макрорівнях.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні основних напрямків удосконалення процесів формування та використання прибутку підприємства на основі вивчення теоретичних та практичних аспектів даної проблематики.

Для досягнення поставленої мети слід виконати ряд завдань:

• визначити сутність поняття прибутку підприємства, його функції та види;
• розкрити механізм формування та використання прибутку підприємства;
• оцінити джерела формування прибутку ПАТ «Луцькпластмас»;
• провести аналіз ефективності формування та використання прибутку на підприємстві, що досліджується;
• дослідити можливості покращення процесів формування та використання прибутку підприємства;
• визначити особливості зарубіжного досвіду у формування та використанні прибутку підприємств та можливості його використання для підприємства.

Об'єктом дослідження є прибуток ПАТ «Луцькпластмас».

Предметом дослідження є практичні та методичні підходи до формування та використання прибутку ПАТ «Луцькпластмас».

В дослідження використовується :

• системний метод, який передбачає розглядання процесів формування та використання прибутку, як певної системи економічних явищ;
• діалектичний метод — передбачає пошук суперечностей, які притаманні трактуванню сутності прибутку, його аналізу;
• економіко-математичний метод — передбачає застосування математичних інструментів для структурування та аналізу показників, що впливають чи характеризують рівень прибутковості підприємства;
• графічний метод, який дає змогу оглядово прослідкувати за розвитком явища чи просто побачити його окрему властивість.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

 

1. Прибуток підприємства: економічна сутність, функції та види

 

Важливою категорією економіки в цілому та головною метою здійснення підприємницької діяльності виступає прибуток. Він відіграє провідну роль, висвітлюючи різнобічні економічні взаємозв’язки у процесі відтворення та забезпечує соціальний розвиток підприємства [2].

На сьогоднішній день існує велика кількість трактувань категорії прибутку. Визначення його природи, його сутності вже протягом більше як трьохсот років тривожить думки багатьох економістів та дослідників, що зумовлено  і, навіть,  впливає на процеси управління економіками країн. Щодо цього питання влучно висловився В.К. Полторигін: «Термін «прибуток» напевно, витримав найбільш запеклу полеміку в політекономії. Спочатку стверджувалось, що прибуток є категорією виключно капіталізму…. Потім економісти поступово стали визнавати необхідність вивчення питання про прибуток при соціалізмі. Нарешті, усі дійшли висновку, що прибуток – необхідна умова успішного ведення господарства» [9, c. 3].

Слід зауважити, що сутність поняття прибутку, його трактування розвивається в ході еволюції знань політекономії, в контексті виокремлення та створення все більш нових шкіл та течій.

На ранніх етапах категорія прибутку розглядалась та досліджувалась як загальна форма доходу на капітал, при  цьому між ним та процентом не проводиться розмежування. Базою для такого визначення капіталу є теорія трьох факторів виробництва – землі, капіталу та праці. Стверджується, що кожен із цих факторів породжує прибуток: ренту, прибуток та заробітну плату [4, c. 251].

B XVII столітті Вільям Петті  заснував класичну школу політекономії, яка відкидає самостійність походження  прибутку. Він вважав, що формою  доданого прибутку слугує рента, а не прибуток, в двох її  формах: рента із землі та рента  як процент із грошей. Обидві ці форми доходу прибічники Петті розглядають як результат відчуження засобів виробництва від виробника.

Меркантилісти трактують прибуток як те явище, яке виникає у сфері обігу внаслідок того, що товари продаються за кордоном за більш високими цінами, ніж у країні виробника. Джерелом багатства за їхніми поглядами є торгівля.

Пізніше, в XVIII столітті в Німеччині та Італії прибуток розглядали як наслідок використання капіталу, його продуктивності. В Англії знайшло місце інше трактування, яке перегукувалось дещо із вчення Петті, вони розуміли прибуток як продукт чистої праці. Фізіократи у тогочасній Франції вважали, що прибуток може створюватись тільки у сільському господарстві тому, що дії сил природи призводять до зростання споживчих вартостей понад витрати на виробництво виготовленої продукції.

Дослідники вважають, що одним із найкращих визначень прибутку дав А.Сміт: «При обміні створеного товару на гроші, працю та інші товари, до оплати сировини і заробітної плати потрібно додати ще дещо, що складає прибуток підприємця, який в цій справі ризикував власним капіталом» [36]. Ставши автором трудової теорії вартості, Сміт стверджував, що прибутком є продукт чужої праці, який привласнюється капіталістом і поділяється на прибуток робітників у формі заробітної плати та прибутку капіталіста.

Д.Рікардо вважав, що вартістю продаваних товарів є кількість часу, затраченого на їх виробництво. До того ж вартість цих товарів повинна покривати витрати на виробництво, а залишок, що остається після сплати усіх цих витрат і є тим самим прибутком [3, c. 37].

Вчення та погляди А.Сміта та Д.Рікардо стали основою для створення концепції продуктивності капіталу, згідно якої прибуток є результатом заміни людської праці капіталом.

У XIX столітті Ж.-Б. Сей розглядає капітал як тотожний засобам виробництва і той, що володіє засобами виробництва, самостійною продуктивністю, не залежить від продуктивності праці. Результатом продуктивності капіталу в свою чергу виступає прибуток.

Дж. Мілль стверджував, що прибуток обчислюється шляхом вирахування з доходу підприємства витрат на придбання необхідних товарів та послуг, а також виплаченої персоналу заробітної плати. В. Рошер визначив прибуток як підприємницьку заробітну плату [27, c. 30].

Спільною ознакою  вищезазначених теорій є визнання прибутку як наслідку творчої діяльності підприємця.  Проте ці визначення прибутку не розкривають його економічної суті. Наприклад, Г.І.Башнянин запропонував сприймати прибуток як додаткову вартість, представлену в формі породження усього авансового капіталу. Поняття додаткової вартості він трактує як ту, яка створює абстрактною працею найманих працівників понад вартість їх робочої сили і яка безоплатно привласнюється капіталістом. Башнянин Г.І. звертає увагу на те, що джерелом прибутку є додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва. Він також стверджує, що прибуток і додаткова вартість у реальному житті не завжди збігаються і робить логічний висновок, що прибуток – це реалізована частина додаткової вартості [3, c. 289].

У свою чергу І.О.Бланк використав співвідношення категорій доходу з ризиком. Він стверджує, що прибуток – це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, який характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, та який являє собою різницю між сукупним доходом та сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності [31, c. 2].

Підсумовуючи все вище сказане, можна стверджувати, що прибуток – це не лише економічне поняття, воно носить політичний та ідеологічний характери. Але, слід зазначити, що всі економічні категорії вважаються абстрактними теоретичними поняттями. Для приведення розуміння поняття в натуральну форму можна використовувати бухгалтерський облік. Він впорядковує дії, що виникають у процесі господарювання, та  систематизує їх. Отримані в результаті  цього знання можуть слугувати основою для формування категорій та визначень, які відображають економічні відносини [6, c. 132].

Отже, прибуток – це загальноекономічна категорія. Він є частиною доходу господарюючого суб’єкта, отриманого під впливом внутрішнього та зовнішнього середовища та рівня розвитку цього суб’єкта, він є різницею між доходами, отриманими від видів діяльності, та витратами суб’єкта господарювання, які він поніс під час отримання цих доходів. Також він використовується для здійснення процесу розширеного відтворення та задоволення інтересів власників суб’єкта господарювання, його працюючих, інвесторів та держави. Прибуток – це позитивний фінансовий результат діяльності підприємства у процесі ведення господарської діяльності понад витрати виробництва та інші відрахування.

Також сутність поняття прибутку можна пояснити через розкриття його функцій. Єдиного підходу до їх виділення немає, проте Н.В.Колчина, Л.П.Павлова та Г.Б.Поляк виокремлюють такі функції прибутку [17, c. 447]: по-перше, прибуток є критерієм та показує ефективність діяльності підприємства, по-друге, він стимулює підприємства до розвитку та покращення своєї діяльності, по-третє, прибуток виступає джерелом формування доходів бюджетів різних рівнів.

І.М. Бойчик у свою чергу пропонує виділяти таких чотири функції прибутку як [4, с. 123]:

1. прибуток є основою для прийняття інноваційних рішень;
2. виступає засобом виміру успіху господарської діяльності;
3. є джерелом розвитку та самофінансування;
4. дає змогу реалізуватись підприємству, досягши своїх цілей.

Своє бачення і трактування функцій прибутку наводить і О.О.Непочатенко, виділяючи три основних: функція ефективності, стимулююча функція та функція доходності. Функція ефективності полягає в тому, що прибуток підприємства виступає критерієм для визначення ефективності виробничої діяльності, і його рівень в порівнянні із середньогалузевим характеризує уміння підприємства та його трудового колективу успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Суть стимулюючої функції полягає в тому, що прибуток використовується в якості умови та джерела формування фінансових ресурсів підприємств, що забезпечують його розвиток. Це означає, що чим краще є ступінь генерування прибутку на підприємстві у процесі здійснення господарської діяльності, тим меншою є його потреба в залученні фінансових засобів із вигідних джерел. Функція доходності полягає в тому, що прибуток виступає економічною категорією, що відображає особливі економічні відносини, завдяки яким інтереси та потреби людей переносяться на речі, предмети, інтелектуальні надбання і мають вартісну оцінку[22].

Л.О.Коваленко та Л.М.Ремньова подають також досить розширену класифікацію видів прибутку зображену на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Класифікація видів прибутку [27]

 

Відповідно також до Національних стандартів бухгалтерського обліку визначають прибуток, який поділяється на [29, c. 69]:

1. Прибуток від звичайної діяльності – це різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку.
2. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається як загальна сума прибутку, отриманого підприємством від усіх видів діяльності.
3. Прибуток від операційної діяльності  дорівнює сумі валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
4. Валовий прибуток – це різниця між чистою виручкою від реалізації продукції та собівартістю цієї продукції (змінними витратами).
5. Чистий прибуток дорівнює сумі, котра залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, надзвичайних збитків і підлягає перерозподілу за напрямами використання.

Виділяють також обліковий та податковий прибутки. Відмінність облікового прибутку полягає у тому , що це та сума прибутку, яка визначена у бухгалтерському обліку та знаходить своє документальне відображення у Звіті про фінансові результати. Податковим прибутком вважається та сума прибутку, що визначається податковим законодавством як та, що є об’єктом оподаткування податком на прибуток за вказаний звітний період.

Отже, прибуток – це економічна категорія, яка характеризує позитивний фінансовий результат діяльності суб’єкта господарювання і формується як позитивне сальдо в різниці між доходами і витратами. Сутність  прибутку розкривається через його функції, класифікація яких має досить суттєві розбіжності у трактування різних вчених. Найвлучніший та достовірний поділ прибутку на його види відображається за допомогою Національних стандартів бухгалтерського обліку, які в точності передають економічну сутність поняття прибутку з огляду на його реальне відображення як результату діяльності підприємства.

 

 

2. Механізм формування та використання прибутку підприємства

 

Важливим є і залишається той факт, що підприємства як суб’єкти господарювання у своїй діяльності зобов’язані постійно співвідносити їхні доходи та витрати при визначенні фінансового результату. Він може бути позитивним (прибутком) та негативним (збитком). Що ж стосується прибутку, то йому властиве перевищення доходів над видатками, що були понесені задля їх отримання. Збитку характерне переважання обсягу видатків над доходами. Тому, заради чіткості та ясності ведення господарської діяльності підприємство користується алгоритмом розрахунку фінансового результату підприємства, що визначається за допомогою форм фінансової звітності.