Формування та використання прибутку підприємства на прикладі ПАТ "Луцькпластмас"

Збільшення прибутку є одним із напрямів підвищення продуктивності праці та економії трудових витрат на виробництво. Ще одним резервом зростання прибутку є підвищення якості виробленої продукції, усунення втрат від браку, впровадження нових технологій. Це впливає на вдосконалення комерційного розрахунку, на розвиток ринкових відносин, сприяє ліквідації кризових явищ в економіці [11, c. 183].

Отже, для того, щоб максимізувати прибуток ПАТ «Луцькпластмас» необхідно виконати комплекс завдань щодо: забезпечення зростання обсягів діяльності; ефективного управління витратами; підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази; оптимізації складу та структури обігових коштів; підвищення продуктивності праці та системи управління підприємства.

 

 

3.2. Вдосконалення  політики розподілу та використання  прибутку підприємства

 

В умовах швидкого зростання ринкової економіки України механізм розподілу прибутку має вагоме значення, адже у ньому відображається ефективність господарської діяльності, від нього залежить дієвість самостійності й самофінансування підприємств. Від удосконалення форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість як самих підприємств, так і окремих працівників. Зростає також потреба у постійному підвищенні ефективності діяльності та покращенні кінцевих фінансових результатів.

Під час розподілу прибутку важливим є виявлення пріоритетів розподілу при заданому рівні ресурсів. Для цього необхідною умовою є визначення конкретних цілей, для досягнення яких повинні мобілізуватися ресурси підприємства. До стратегічних завдань управління підприємством, спираючись на які потрібно формувати та вдосконалювати політику розподілу прибутку є:

− забезпечення досягнення та постійного зростання ефективності господарської діяльності згідно із заданими напрямками;

− забезпечення постійного вдосконалення та розвитку, досягнення максимальної вартості підприємства;

− забезпечення стабільної прибутковості діяльності;

− розвиток існуючих і створення нових напрямків діяльності з метою забезпечення подальшого розвитку;

− виконання поставлених завдань і спрямування на їх досягнення усіх наявних потужностей для створення потенціалу розвитку;

− розвиток підприємства шляхом ефективного використання капіталу;

− зменшення ризиків та підвищення гарантій для розвитку;

− закріплення та підтримання уже наявного стійкого потенціалу розвитку за всіх можливих змін та явищ у майбутньому.

Отже, з огляду на вище зазначену інформацію основними шляхами покращення цільової структури використання прибутку для ПАТ «Луцькпластмас» є:

− визначення пріоритетного напрямку використання прибутку;

формування коштів, спрямованих на подальший розвиток підприємства, покращення фінансових результатів від його діяльності;

− обчислення оптимально можливого розміру резервного фонду, а також спрямування коштів на його зростання;

− формування та оптимізація коштів, котрі б спрямовувались на створені на підприємстві цільові фонди;

 − дотримання такого  рівня управління підприємством, при якому б зберігалось виконання  умов договорів з контрагентами  та уникнення відволікання коштів  на погашення штрафів, пені, неустойок;

− складання плану використання та розподілу прибутку підприємства із якомога детальнішим зазначенням дат і кошторисів;

− організація контролю за виконанням заздалегідь поставлених у плані використання та розподілу прибутку завдань;

− постійне і регулярне проведення аналізу динаміки та чинників впливу на досягнуті фінансові результати у звітному періоді, пошук резервів, що можуть посприяти максимізації прибутку підприємства.

В умовах ринкових відносин велике значення має обґрунтування співвідношень у спрямуванні прибутку на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, формування фінансового резерву, на виплати засновникам (власникам),  на дивіденди акціонерам тощо. Водночас, прибуток є джерелом сплати підприємством штрафних санкцій, здійснення відрахувань на благодійні заходи, а також використовується для погашення кредитів, отриманих на інвестиційні цілі [21, с. 351].

Задля підвищення ефективності процесу формування прибутку підприємства та економічного обґрунтування його потреби доцільним є здійснення планування його розподілу та використання поетапно:

1. Перший етап – формування  інформаційної бази, яка в подальшому  буде використовуватись для аналізу  ефективності використання підприємства.

2. Другий етап – аналіз  попереднього використання прибутку  підприємства.

3. Третій етап – пошук  та виявлення внутрішніх та  зовнішніх чинників, впливу на  досягнення ефективності використання  прибутку підприємства.

4. Четвертий етап –  виокремлення можливих напрямків  розподілу прибутку у звітному  періоді, враховуючи стратегічні  і тактичні цілі підприємства.

5. П'ятий етап – розробка  рішень в управлінській системі  для забезпечення повного та  ефективного використання вже  розподіленого прибутку.

6. Шостий етап – дотримання  контролю при виконанні рішень  щодо розподілу та використання  прибутку підприємства.

7. Сьомий етап – коригування  деяких рішень в управлінні  розподілом та використанням  прибутку згідно із результатами  попереднього контролю в політиці  управління розподілом та використанням  прибутку досліджуваного підприємства.

Слід зазначити, що перспективним є також дослідження аналізу руху грошових коштів та розрахунку показників окупності грошових видатків та впливу на ці чинники діяльності політики розподілу та використання прибутку. Не менш важливим є також побудова багатофакторної моделі, що відображає такий вплив на основні кількісні та якісні показники діяльності досліджуваного підприємства.

Отже,  прибуток є такою економічною категорією, на формування якої впливають об'єктивні процеси, котрі відбуваються в суспільстві, зокрема у сферах виробництва і розподілу суспільного продукту і національного доходу. При  формуванні політики управління підприємством та безпосередньо прибутком важливим є системний підхід. Він має в своїй основі врахування як тактичних, так і стратегічних напрямків управління. Ці напрямки повинні бути спрямовані на максимізацію фінансового результату короткотерміновому та довготерміновому періодах. Необхідним є також дотримуватись та виконувати весь складений план формування, розподілу та використання прибутку підприємства, адже це є запорукою підвищення ефективності процесу максимізації прибутку.

 

 

3.3 Зарубіжний  досвід формування та використання  прибутку та можливості його  застосування на вітчизняних  підприємствах

 

В економіці ХХ століття активним стало використання методів державного регулювання, що справляє вагомий вплив на стимулюючу функцію прибутку. Такі методи діляться на три групи, першою з яких є заходи, зорієнтовані на збереження та посилення конкурентних сил в розвиненій ринковій економіці. До другої групи належать заходи по регулюванню окремих галузей і сфер господарства. Третя група – це державні заходи впливу на стимулюючу функцію прибутку.

Під час формування системи оподаткування прибутку держава повинна забезпечити податковими доходами держбюджету і, в той же час, обмежити податкові вилучення з прибутку компаній з метою не допустити зменшення впливу виробничих стимулів підприємницької діяльності.

В сучасних умовах дія механізму стимулюючої функції прибутку постає в якості взаємодії різних факторів на мікро- і макрорівнях як підтримка та необхідні обмежувачі. Комплексний вплив цих факторів визначає ступінь ефективності функціонування механізму максимізації прибутку з точки зору стимулювання діяльності приватного підприємництва в розвиненій ринковій економіці [1, c. 93].

Податкове законодавство Німеччини задля оподаткування корпораційним та промисловим податками на прибуток юридичних осіб розраховує оподаткований прибуток як різницю в прибутку всього господарського року  та доходів, що не обкладаються податком з виробничими витратами, котрі не віднімаються при оподаткуванні прибутку.

Слід зазначити, що труднощі із чітким визначенням складу прибутку пов'язані з розподілом прибутку між контрагентами з бухгалтерської точки зору. Граничні значення прибутку повинні визначатися способами його використання. Дані, зазначені у балансі відображають величину накопичень, яку суб’єкт господарювання готовий виділити для розподілу між державою та акціонерами, а також на створення резервів та на додаткові інвестиції.

Прикладом може бути те, що у статті «витрати на утримання персоналу" може відображатися вся сума зарплати та відповідних відрахувань в соціальні фонди. Проте, при цьому винагорода, призначена для керівництва акціонерної компанії може включати в себе частину прибутку, яка, повинна бути віднесена до статті витрат. У західноєвропейських країнах з добре розвиненою ринковою економікою таке явище називається «прихованим розподілом прибутку».

Обсяг резервів, що сформувались до оподаткування, справляє значний вплив на величину балансового прибутку. Вони є статтями пасиву балансу та створені під впливом обсягів зобов’язань, ймовірних збитків чи витрат, проте вони не мають зв’язку із конкретними термінами чи розмірами платежів. Ці резерви можуть створюватися, наприклад, за наявності сумнівних боргів, загрози виникнення втрат через ненадійних операцій, майбутнього судового процесу або навіть податкової перевірки [29, c. 67].

Фальсифікація чи завищення резервних фондів, амортизаційних відрахувань на амортизацію – це  типові способи заниження суми прибутку, що є характерним  для великих компаній. Це явище має широке розповсюдження в країнах з континентальною системою бухгалтерського обліку, таких як Німеччина чи Франція. Через це з метою заниження приросту активів підприємства використовують відображення зобов'язань, які є фіктивними, у своїх платежах у формі неправдивих чи навіть занадто великих прибуткових рахунків такої оманливої позики.

Під час перевірки бухгалтерської звітності компанії, що пов'язані одна з одною можуть подати неправдиві дані, котрі дуже важко виявити та довести. Особливо актуальним це є при виявленні ухилення від сплати податку на прибуток чи доходи, коли суб’єкти господарювання можуть вести подвійну чи потрійну бухгалтерію.

Проте, органи податкової інспекції у розвинених країнах мають досить широкі права щодо використання інформації з різних джерел. До одного із таких непрямих методів, що використовується під час перевірок та податкових розслідуваннях, відносять метод аналізу власного капіталу підприємства. В його основі лежить формула визначення чистих активів. Цей метод полягає в тому, що при збільшенні чи зменшенні чистої вартості майна підприємства протягом досліджуваного періоду як оподатковуваний, так і чистий прибутки також відповідно зменшуються чи збільшуються.

Зазначені методи застосовуються у США, Німеччині, а також у Франції. Основна ідея їхнього застосування полягає в тому, що доходи платника податку визначаються на основі його витрат.

При застосуванні методу розрахунку приросту майна податкові інспектори ставлять в основу те, що покращення стану платника податків за певний період часу може статися лише за рахунок зростання доходів, за які сплачено податки, прихованих від оподаткування сум і разових грошових надходжень, наприклад, отриманої спадщини.

Метод аналізу власного капіталу та його різновиди рекомендується для використання при незадовільному стані бухгалтерських документів або їх відсутності,або ж при підставах вважати, що вони недостовірні. Ці документи можуть не відображати всіх операцій платника податку. Вони можуть бути повними в тому значенні, що вони відображають усі здійснені операції, проте статті доходів у них можуть бути приховані чи неправильно розподілені. Застосування таких методів є доцільним в тому випадку, коли протягом всього періоду, що перевіряється спостерігалися значні зміни активів і пасивів платника податків.

Метод аналізу власного капіталу також дає змогу визначити суму оподатковуваного доходу підприємства при будь-якому способі ведення бухгалтерського обліку (касовий, нарахувань, комбінований) [38, c. 54]. Такий спосіб обліку впливає на виключення в розрахунок одних показників та включення інших.

Зміна вартості чистого капіталу підприємства визначається співставленням цієї величини за певний період. Важливим є встановлення суми початкової вартості капіталу, виходячи з якої буде проводитися відлік її приросту. Основні зусилля податкових органів направляються на отримання всіх даних про активи та пасиви платника податків у певному періоді. Це пов'язано із тим що, якщо кінцева вартість майна платника у певному періоді буде занижена, то це призведе до завищення чистого приросту вартості його майна у наступному періоді, і навпаки. Через це повнота і точність відповідної інформації – один із основних факторів, котрі визначають ефективність такого методу.