Шляхи розвитку іноземного інвестування в Україні

• тверда застава – товарна маса заставляється на користь банку;
• під заставу товару в обігу;
• під заставу товару в переробці.

2. б) бланкові – кредити, які видаються під зобов’язання боржника з умовою повернути у встановлений термін.

   Міжнародні відносини запозичення в сучасних умовах опосередковують зовнішньоторговельну сферу, процеси реального інвестування та регулювання платіжних балансів.

   Підприємницькі капітали ведуть до створення нового чи зміцнення діючого об’єкту господарювання, а також спільних підприємств(СП). У свою чергу підприємницькі капітали поділяються на:

• прямі;
• портфельні.

   Відмінність між ними полягає у праві на володіння контрольним пакетом акцій. Прямим капіталовкладенням вважається будь-яке надання кредиту чи придбання власності в закордонному підприємстві, яке значною мірою перебуває у власності резидентів країни-інвестора чи під їх контролем.

   Конкретна цифра частки закордонного інвестора у володінні підприємством, яка дозволяє класифікувати капіталовкладення як прямі чи як портфельні, визначається кожною країною самостійно. У Данії та Туреччині до прямих інвестицій відносять не менш як 10 % участь у статутному фонді підприємства, у Фінляндії, Франції, Іспанії – не менше 20 %, у Німеччині, Австрії, Японії та Великобританії – не менше 25 %. Статистика Світового банку визначає прямим іноземним капіталовкладенням кожен внесок, якщо інвестор має або отримує 10 % і більше власності фірми. В Україні – 10 %.

   Залежно від призначення прямі іноземні капіталовкладення мають таку структуру:

1. спрямовані на створення нового підприємства;
2. на розширення діючих;
3. для придбання раніше створеної та діючої фірми.

   Характер участі іноземних партнерів в інвестиційному проекті, відповідно, організаційно-правовий критерій угоди з іноземним капіталовкладником про співробітництво зумовлюють поділ угод на дві групи. До першої належать активні форми партнерства, а саме:

• самостійні;
• акціонерні.

   Поняття «самостійні» об’єднує філії, відділення, дочірні компанії, які характеризуються повним володінням іноземного власника.

   Акціонерні форми характеризуються змішаним володінням. Капітал таких об'єктів належить не тільки іноземному власнику, але і національному учаснику, в якості якого можуть виступати як приватні підприємства, так і держава. Компанії змішаного володіння мають п’ять характерних ознак:

1. існування угоди про довгострокові завдання співробітництва;
2. об’єднання сторонами активів (грошових та матеріальних ресурсів, досвіду управління);
3. оцінка об’єднаних активів як капіталовкладень сторін;
4. здійснення узгоджених завдань за допомогою спільних органів управління;
5. участь сторін в прибутках та збитках залежно від вкладеного капіталу.

   До другої групи угод з іноземними капіталовкладниками належать так звані пасивні форми співпраці, відомі в економічній літературі під назвою неакціонерні або контрактні операції. Це форма капіталовкладень, яка не пов’язана зі створенням юридичної особи.

   Сфера застосування контрактної форми співробітництва з іноземними капіталовкладниками охоплює різні форми господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну, управлінську, фінансово-кредитну, збутову. До неї належать:

• будівельні роботи за підрядними угодами;
• добування сировини за підрядними угодами;
• субконтракти;
• інжиніринг;
• ліцензійні угоди;
• контракти про управлінську допомогу та експорт гудвіла;
• лізинг;
• франчайзинг;
• факторинг.

   Сутність ліцензійних угод полягає в тому, що компанія надає в користування протягом певного терміну захищену ліцензією технологію без права передачі третім суб’єктам, оскільки юридично залишається власником технології, що унеможливлює подальше її розповсюдження (у випадках наявності в країні відповідних правових засад). Такі угоди, як правило, містять умови додаткових обов’язків компанії, що використовує технологію, а саме: закупівлю обладнання, комплектуючих, напівфабрикатів у компанії, яка є власником технології.

   Інжинірингові контракти, як правило, передбачають надання послуг двох видів:

• інженерно-консультаційних;
• інженерно-будівельних.

   У першому випадку зарубіжна компанія консультує замовника на стадії підготовки будівництва (вибір оптимального проекту, складання кошторисної документації). Цей вид інжинірингових угод широко розповсюджений у практиці міжнародної економічної взаємодії. Другий вид зустрічається не так часто, в основному в нафтопереробній галузі.

   Міжнародні субконтракти пов’язані з наданням місцевому партнеру обладнання чи технології, які орієнтовані на експорт. Найчастіше за субконтрактами в країнах, що розвиваються, виконуються працеємні операції зі збирання продукції, що пов’язано з прагненням мінімізувати витрати на оплату праці, а також виробництво нескладних у технічному плані комплектуючих. Часто продукція, що випускається згідно субконтрактними угодами, настільки вузькоспеціалізована, що підприємство виявляється тісно прив’язаним до виробничої схеми іноземної фірми.

   Експорт гудвіла – це передача невидимих активів: досвіду управління та організації виробництва, управління фінансовими активами, товарного знаку. Розповсюджений у видобувній та переробній галузях, сфері послуг, зокрема, організації морських та авіаперевезень, трастового управління фінансовими активами, експлуатації готелів та ресторанів.

   Франчайзинг є формою співпраці крупного та малого підприємництва. Вона об’єднує елементи оренди, купівлі-продажу, підряду, представництва. Взаємодія крупного підприємства та невеликого підприємства здійснюється на основі угоди франчайзингу, яка укладається між крупним підприємством – франчайзером та малим – франчайзі (оператором). У межах цих угод міжнародні компанії реалізують продукцію та послуги на ринках країн, що розвиваються, використовуючи структури та персонал місцевої фірми. Вони розповсюджені в таких сферах бізнесу, як експлуатація ресторанів і готелів, прокат та обслуговування автомобілів, роздрібна торгівля, будівництво.

   Предмет франчайзингової угоди передбачає надання компанією-франчайзером підприємству-франчайзі в обмін на пряму чи непряму винагороду прав на використання франчизи з метою маркетингу специфічних видів товарів та (або) послуг.

   Факторинг – це здійснення посередницьких послуг у фінансових розрахункових операціях, який передбачає також обов’язки посередника щодо надання деяких інших послуг комерційного характеру. Основним змістом факторингу є задоволення спеціалізованою фірмою вимог кредитора за рахунок стягнення нею з боржника коштів з комерційного рахунку кредитора. Суть факторингу зводиться до того, що зобов’язання боржника, строк виконання якого не настав, може бути реалізовано кредитором шляхом продажу зобов’язань форфейтеру, який купує зобов’язання за умови забезпечення угоди третьою особою. Механізм форсрейтинга використовується щодо двох видів угод: у фінансовій угоді з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань і в експортній угоді – щоб сприяти одержанню грошей експортером, який надав кредит іноземному покупцю.

   Лізинг – це договір на право користування обладнанням та майном на основі орендних відносин;

• це форма фінансування вкладень на придбання обладнання, машин тривалого користування, будівель, споруд та іншого рухомого і нерухомого майна, що можуть бути об’єктами оренди;
• це особливий вид оренди, який передбачає, що лізингодавець за пропозицією майбутнього користувача купує вибране останнім обладнання у власність і потім здає його цьому суб’єкту в оренду;
• це особливий вид інвестиційної діяльності, спрямований на придбання лізингодавцем у власність вибраного лізингоодержувачем майна у певного виробника (продавця) та надання цього майна за певну плату в тимчасове користування для підприємницької діяльності.

                        

                               ТЕХНІКА ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Виробник

Лізингова компанія

                                 
   

 

Орендатор

 

 

1. заявка на обладнання;
2. плата за обладнання;
3. обладнання;
4. орендна плата.

   Лізинг, який виходить за національні межі (тобто якщо будь-хто з учасників угоди є нерезидентом у даній країні), має назву міжнародний.

   Термін лізингової оренди може бути від 3-ох до 20-ти років.

   Залежно від обсягу обов’язків лізингодавця та терміну використання устаткування лізинг поділяється на:

• фінансовий;
• оперативний.

   Оперативний лізинг характеризується невеликим терміном контракту (від 3-ох до 9-ти років) та неповною амортизацією об’єктів лізингу. Після закінчення строку об’єкт лізингу може повертатися орендарем, чи укладається нова угода.

   Фінансовим (капітальним) лізингом вважається оренда, при якій до орендаря переходять усі ризики та переваги, пов’язані з володінням об’єктом оренди. Лізинг вважається фінансовим, якщо договір оренди передбачає наявність хоча б однієї з наступних умов:

1. право власності на орендоване майно повністю переходить до орендаря після закінчення терміну оренди;
2. орендарю надається можливість після закінчення терміну оренди придбати орендоване майно за залишковою вартістю або відновити оренду на умовах символічної орендної плати;
3. термін оренди охоплює більше 75 % строку корисного використання майна;
4. дійсна вартість мінімальних орендних платежів дорівнює або перебільшує 90 % поточної вартості орендованого об’єкту.

   Таким чином, міжнародні потоки капіталу – це міжнародне переміщення фінансових вимог, потоки між кредиторами та позичальниками в різних країнах та (або) фінансові потоки між власниками та підприємствами, якими вони володіють за кордоном.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Теоретичні  дослідження міжнародного руху  капіталу.

   Сучасні теорії міжнародної торгівлі можна згрупувати за двома основними напрямами:

• кейнсіанство (неокейнсіанство);
• монетаризм (неокласицизм).

   Розпочнемо аналіз сучасних теорій міжнародної торгівлі з кейнсіанства.

   В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 763) міститься така інформація про Дж. Кейнса (JohnMaynard Keynes, 1883-1946). Анг­лійський економіст, служив радником казначейства (adviser to theTreasury) протягом обох світових війн і був його представником на Версальській мирній конференції у 1919 р., а згодом став одним з найвпливовіших критиків Версальського договору. Він започаткував сучасний макроекономікс у своїй праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1935 р., General Theory ofEmployment, Interest and Money). Дж. Кейнс аргументував положення про те, що повна зайнятість (fullemployment) не є природною умовою (natural condition), а визначається ефективним попитом (effectivedemand), що потребує державних витрат на суспільні роботи (government spending on public works) для стимулювання попиту. Його теорії, що одержали назву "кейнсіанство" (keynesianism), вплинули на рішення Т. Рузвельта запровадити "новий курс" (new deal).

   Економічні кризи, що періодично відбувалися у капіталістичних країнах, викликали необхідність створення системи оцінки й управління економікою. Велика депресія 1929-1932 рр. змусила правлячі кола країн відмовитися від ліберальних поглядів про невтручання держави в економічні справи суспільства. Зазначена праця Дж. Кейнса стала наріжним каменем теорії і практики державного втручання в економіку. Узгодження національної зовнішньоекономічної політики з процесом інтернаціоналізації господарського життя набули у другій половині ХХ ст. життєво важливого значення для економічного зростання.