Вплив бюджетної політики на економічне зростання

Отже, соціалізація бюджету, що має на меті підвищення рівня життя населення, за певних умов може мати як позитивні, так і негативні наслідки для економічного розвитку країни. З цих позицій можна виокремити три можливих варіанти розвитку подій.

Водночас в умовах зростаючого споживчого попиту, з метою захисту національного виробника, владою із низки ходових споживчих товарів було введено обмеження на імпорт, що в поєднанні з обмеженістю внутрішніх виробничих потужностей стало однією з головних причин виникнення "м'ясної", "цукрової", "бензинової" й інших криз на внутрішньому споживчому ринку країни. Результатом останніх стало стрімке зростання цін на відповідні товари, збільшення контрабанди і тіньового сектору економіки.

Отже, різке посилення ролі соціальних витрат у формуванні видаткової частини бюджету в цих умовах призвело до вкрай негативного варіанта розвитку подій і не дало позитивного ефекту в розвитку економіки. Зміна структури розподілу бюджетних коштів на користь споживання випереджала можливості економіки щодо товарного забезпечення стрімко зростаючих споживчих витрат. Результатом такої різкої зміни спрямованості бюджетної політики стали погіршення зовнішньоторговельного балансу, товарні дефіцити й висока інфляція[13, c. 7-11].

Порівнюючи розміри дохідної частини бюджету України за останні три роки, можна помітити такі особливості, що підтверджують наявність описаного зв'язку:

— з ослабленням податкового навантаження на економіку у 2004 році й зниженням частки дохідної частини бюджету у ВВП порівняно з 2003 роком із 28,2 % до 26,5% відбувалося прискорення темпів зростання ВВП із 9,6% до 12,1 %;

— посилення бюджетного тиску на економіку в 2005 році та зростання частки дохідної частини бюджету до 31,6% негативно позначилися на темпах приросту ВВП, що знизилися у відповідному періоді до 2,6%.

Таким чином, уповільнення темпів зростання ВВП України поряд з іншими причинами політичного, економічного й іншого характеру багато в чому зумовлюється й посиленням фіскального тиску на офіційний сектор економіки.

Підбиваючи підсумки, можна зробити такі висновки:

— підвищення ролі соціальних витрат у бюджеті має здійснюватися поетапно з урахуванням виробничих можливостей економіки;

— різка соціалізація і збільшення розмірів бюджету можуть призвести до негативних наслідків для економічного розвитку;

— проведена різка зміна спрямованості бюджетної політики, яка мала на меті підвищення рівня добробуту населення, у ситуації, що склалася, стала причиною досить негативних наслідків для розвитку економіки України, зокрема погіршення зовнішньоторговельного балансу, товарні дефіцити, висока інфляція і значне уповільнення темпів зростання ВВП;

— задля забезпечення позитивного впливу бюджетної системи на розвиток економіки необхідна оптимізація структури й розмірів бюджету з урахуванням структурних особливостей суспільного виробництва та його наявних потужностей[10, c. 33-37].

    2.2. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації

Проблемам визначення ролі та місця держави у забезпеченні інвестиційного розвитку останнім часом присвячується досить велика кількість теоретичних досліджень та практичних розробок як в Україні, так і в інших, особливо пострадянських, країнах. Проте на сьогодні залишається відкритим питання забезпечення ефективності державних інвестицій. Існують також розбіжності у поглядах щодо механізмів та форм їх застосування.

Виходячи з постулатів економічної теорії і практики, успішний розвиток економіки будь-якої країни завжди ґрунтується на інвестиційній основі. Саме оновлення основного капіталу є запорукою сталого економічного розвитку суспільства.

На мій погляд, основними якісними і співставними характеристиками розвитку інвестиційних процесів в економіці є такі:

— частина валового внутрішнього продукту, яку суспільство спрямовує на забезпечення подальшого відтворення (частка валових капітальних вкладень у виробленому ВВП);

— величина прямих іноземних інвестицій у розрахунку на 1 жителя країни (цей показник є особливо важливим для країн, що розвиваються);

— структура джерел інвестування (визначення ролі держави (бюджету) у забезпеченні інвестиційного розвитку).

Отже, загальний висновок є таким: в Україні досить гостро постає проблема вкладання коштів в основний капітал. З огляду на надзвичайно високий рівень фізичної та моральної зношеності основних виробничих фондів практично в усіх галузях економіки, збереження такої тенденції є реальною загрозою подальшому суспільному розвитку. Крім того, досить низький рівень бюджетного інвестування економіки свідчить про орієнтованість держави на здійснення в основному поточних витрат, що ще більше ускладнює перспективи реабілітації та модернізації основних виробничих фондів.

На даний час для українського суспільства надзвичайно актуальною є проблема пошуку реальних джерел накопичення та шляхів ефективного використання інвестиційних ресурсів з метою забезпечення відновлення та модернізації основних виробничих фондів.

Я вважаю, що така позиція на даний час є найбільш прийнятною для України, яка не має сьогодні ні чіткої обґрунтованої стратегії розвитку, ні стабільного законодавства, у тому числі у сфері інвестицій, ні більш-менш ефективних механізмів накопичення та вкладання інвестиційних коштів, ні дієвих механізмів контролю за їх використанням.

Ні у кого не викликає сумніву, що в умовах невизначеності в Україні надзвичайного значення набуває роль держави у формуванні та впровадженні ефективної інвестиційної політики. Причому це завдання є на сьогодні невідкладним і, так би мовити, вирішальним для нашого суспільства особливо з огляду на стан основних фондів практично в усіх сферах економіки, технічну та технологічну відсталість, затратність, неконкурентоспроможність.

І ще одне важливе доповнення. Якщо вести мову про критерії ефективності здійснення інвестування для держави і для приватних інвесторів, то це здебільшого різні критерії. Кінцева ефективність інвестиційної діяльності держави не пов'язана лише з отриманням прибутку, а, швидше, має втілювати суспільні інтереси, нерідко у досить далекій перспективі. Це, звичайно, соціальні інвестиції, які є безпосередньою цільовою функцією держави. Але можна навести і масу інших прикладів невідкладних інвестиційних потреб суспільства, на які ніяким чином не будуть «претендувати» приватні інвестори. Усім відома ситуація у житлово-комунальному господарстві України: надзвичайно високий рівень зношеності та застарілості основних виробничих фондів, висока витратність виробництва, ненадійність та низька якість надаваних послуг. Як наслідок: низька якість (шкідливість) питної води; завдання серйозної шкоди довкіллю (особливо водоймам) внаслідок невирішеності проблем утилізації побутових відходів та належного очищення каналізаційних стоків. Отже, очевидно, що у розв'язанні цих проблем навряд чи можна буде обійтися без участі держави[14, c. 38-41].

Слід зауважити, що державні інвестиції відігравали вирішальну роль у становленні економік, особливо це стосується нестабільних та недостатньо визначених періодів. А такі періоди були характерні у певні історичні часи для усіх країн. Вже стали класичними приклади державного регулювання та інвестування у таких країнах, як:

Німеччина у повоєнний період. Відродження країни (країн) відбувалося через державне планування та інвестування за рахунок коштів, що надходили за планом Маршалла (Західна Німеччина) та допомоги з Радянського Союзу (Східна Німеччина).

Повоєнна Японія. Держава досить жорстко займалася реорганізацією економіки, інвестуючи у пріоритетні галузі.

Франція. Розвиток країни тривалий час відбувався за активної спрямовуючої ролі держави через механізм індикативного планування на середньострокову перспективу. Саме держава здійснювала економічне регулювання і брала активну участь в інвестуванні економіки.

Китай. Значна роль держави у процесі переведення економіки на ринкові засади. Великі обсяги державного інвестування, у тому числі за рахунок залучених державою коштів. Високий кінцевий результат, який спостерігається.

Ці приклади можна продовжувати.

Більшість країн у своєму розвитку проходили періоди здійснення значних фінансових вкладень — для стабілізації та реструктуризації економіки, підтримки певних галузей та сфер діяльності, забезпечення технологічних проривів тощо. В міру настання стабільних періодів розвитку функції держави набували яскраво вираженої соціальної спрямованості, а функцію економічного регулювання, у тому числі регулювання інвестиційною діяльністю, як правило, починав здійснювати ринок.

Отже, можна дійти висновку, що сучасний період розвитку української економіки потребує активної участі держави як у формуванні інвестиційного середовища, так і у прямому інвестуванні.

У цілому безпосередня участь держави у здійсненні інвестицій може відбуватися у таких напрямах:

— розробка, затвердження і фінансування цільових бюджетних програм;

— розробка, затвердження і фінансування інвестиційних проектів, здійснюваних за рахунок бюджетних коштів;

— формування переліку об'єктів будівництва та об'єктів технічного переоснащення для державних потреб і фінансування їх за рахунок коштів державного бюджету;

— надання державних гарантій по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

— надання допомоги в оплаті кредитних коштів по інвестиційних проектах, що фінансуються за кошти міжнародних фінансових організацій;

— виділення на конкурсній основі певного обсягу бюджетних коштів для реалізації інвестиційних проектів (на умовах платності за використання бюджетних коштів та їх вчасного повернення);

— проведення експертизи інвестиційних проектів, при реалізації яких у тій чи іншій формі використовуються державні кошти;

— контролювання процесу реалізації інвестиційних проектів, що виконуються шляхом використання бюджетних коштів;

— контролювання цільового використання бюджетних коштів у межах реалізації інвестиційних проектів;

— випуск облігаційних та гарантованих державою цільових позик;

— залучення недержавних коштів для реалізації інвестиційних проектів;

— розвиток приватно-державного партнерства при здійсненні державних інвестицій.

Наразі державні інвестиції в Україні здійснюються у таких основних формах: капітальні видатки (видатки розвитку) державного та місцевих бюджетів, бюджетне фінансування державних цільових програм, а також інвестиційні вкладення за рахунок бюджетів розвитку місцевих бюджетів. Проте нині існують серйозні проблеми щодо ефективності бюджетних інвестицій.

Останнє обумовлюється такими основними чинниками:

— розпорошеністю і недостатньою визначеністю пріоритетів державного інвестування;

— недостатньою обґрунтованістю та прогнозованістю державних інвестицій;

— неспроможністю відповідних виконавчих структур ефективного адміністрування інвестиційних проектів, здійснюваних за державні кошти;

— постійним недофінансуванням (порівняно з планами) інвестиційних проектів, що заморожує вкладені державні кошти і гальмує отримання очікуваного ефекту;

— низькою дисципліною щодо адресного використання державних коштів на цілі інвестування тощо.

Наведені чинники знижують або зводять нанівець суспільний ефект від бюджетного інвестування.

Отже, сучасна практика державного інвестування потребує суттєвого удосконалення та розробки нових підходів до здійснення державних інвестицій[18, c. 61-65].

На мій погляд, досить перспективним, з точки зору підвищення ефективності бюджетного інвестування, може стати створення у складі державного бюджету окремого Бюджету розвитку з визначеними джерелами формування та напрямками використання. Кошти Бюджету розвитку призначаються лише для здійснення інвестиційних вкладень.

Основними принципами формування та функціонування Бюджету розвитку в Україні мають стати такі:

— Бюджет розвитку формується на середньострокову перспективу зі щорічним переглядом і коригуванням відповідно до нового державного бюджету;

— щорічне затвердження Бюджету розвитку здійснюється одночасно із за твердженням державного бюджету;

— аналіз виконання Бюджету розвитку проводиться одночасно з аналізом виконання державного бюджету;

— функціонування Бюджету розвитку здійснюється на основі строковості, платності та вчасного повернення бюджетних коштів, залучених для реалізації інвестиційних проектів;

— відбір інвестиційних проектів для фінансування за рахунок Бюджету розвитку має проводитися на конкурсній основі та з урахуванням чітко визначених критеріїв відбору, серед яких мають бути:

— налагодження дієвого контролю та звітності щодо виконання інвестиційних проектів, фінансованих за рахунок Бюджету розвитку, а також контролю та регулярної звітності за цільовим використанням бюджетних коштів.

Як джерела формування Бюджету розвитку можуть розглядатися такі:

— надходження від приватизації державної власності (або їх фіксована частина);

— частина державних доходів від підприємницької діяльності та власності;

— внутрішні та зовнішні запозичення з метою інвестування;

— повернення коштів від раніше здійсненого бюджетного інвестування;

— кошти від повернення кредитів.

Як напрямки видатків Бюджету розвитку пропонуються такі:

— фінансування інвестиційних проектів, що відповідають пріоритетам суспільного розвитку і відібрані на конкурсних засадах;