Державний борг: причини, види та наслідки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра загальної економічної теорії

 

 

 

 

 

Курсова робота

з макроекономіки

на тему:

«Державний борг: причини, види та наслідки»

 

 

 

 

Виконав:

Студент  25 групи  ФМЕ

Теслюк В.В.

Перевірив:

Спаський Ігор Дмитрович

 

 

 

 

 

Одеса – 2012

 

Зміст

 

Вступ.…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Історичні умови виникнення державного бюджету та форми його          функціонування.…………………………………………………………………5

1.1.Сутність та історичні етапи розвитку державних форм…..……………..5

1.2.Державний борг та етапи його існування………………………………..8

Розділ 2. Економічні та соціальні наслідки державного боргу.    ………….13

2.1. Економічні та соціальні наслідки державного боргу у світі.    ………...13

2.2. Економічні та соціальні наслідки державного боргу в Україні.    ……14

2.3. Обслуговування державного боргу.    ………………………………….16

Розділ 3.Управління  державним боргом України.    ………………………19

3.1. Механізм управління державним боргом України.    …………………19

3.2.Проблеми і напрями вдосконалення управління й обслуговування державного зовнішнього боргу України………………………………………24

Висновки     ……………………………………………………………………..30

Список використаних джерел…………………………………………………32

Додатки 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В умовах переходу України до ринкових відносин відбуваються глибокі зміни у всіх сферах економічного життя, зокрема у сфері макроекономічної політики держави. Важливими напрямами макроекономічної стабілізаційної політики є фіскальна та монетарна, за допомогою яких можна змінювати структуру національної економіки, забезпечувати пріоритетний розвиток прогресивних галузей, живити економіку грошовими ресурсами. Важливим завданням фіскальної політики є збалансованість державного бюджету, одним із способів досягнення якої є залучення державних позик, що у підсумку формує державний борг. Державні боргові зобов’язання уряд може також використовувати для підтримання певного рівня процентних ставок і створення валютних резервів.

Практика використання державного боргу в Україні тривалий час була непослідовною, часто суперечливою і не узгоджувалась з іншими видами економічної політики. Щоправда, на сучасному етапі спостерігається певне покращення боргової політики, проте попередні дії уряду спричинили низку негативних наслідків у вітчизняній економіці. Їх виправленню сприятиме вивчення світового досвіду врегулювання проблем у цій сфері та напрацювання власних механізмів раціонального управління боргами.

Усе це актуалізує дослідження державного боргу у контексті досягнення стабілізації економічних, соціальних та політичних процесів, а також інтеграції України у світовий економічний простір. Додаткову актуальність проблемі надає те, що питання обслуговування і погашення державного боргу, визначення напрямів його використання є предметом гострої полеміки серед основних політичних сил України та передвиборних спекуляцій.

Проблема державного боргу є не новою для економічної науки. У вітчизняній та іноземній літературі їй присвячено низку праць, в яких розкривається сутність державного боргу, причини його виникнення та напрями використання, позитивні та негативні наслідки його впливу на функціонування національної економіки. Теоретичні підвалини вивчення державного боргу сформували такі видатні економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, Дж.Ст. Мілль, К. Маркс, Дж. Кейнс, Е. Гансен, М. Туган-Барановський. Особливу увагу на питання державного боргу у своїх працях звертали економісти другої половини 20 ст. – Е. Аткінсон, Р. Барро, Дж. Б’юкенен, М. Карлберг, Г. Манків, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні, Дж. Стігліц та інші. Цю тему у своїх працях аналізують сучасні вітчизняні дослідники: О. Барановський, І. Благун, Т. Бондарук, З. Варналій, С. Варфоломєєв, Р. Василишин, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Жовтанецький, С. Коба, В. Козюк, Г. Кучер, Т. Моряк, Л. Новосад, Я. Онищук, І. Радіонова, О. Соскін, В. Шпачук та інші. Проте, незважаючи на численні опрацювання, не всі аспекти цієї складної та актуальної для економіки України проблеми з’ясовано і отримали належне обґрунтування. Багато тверджень є суперечливими та дискусійними. Така ситуація зумовлює необхідність продовження досліджень у цій сфері та проведення ґрунтовного макроекономічного аналізу державного боргу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Історичні умови виникнення державного бюджету та форми його функціонування.

1.1.Сутність та історичні  етапи розвитку державних форм.

Державний бюджет – основа фіскальної політики держави, що визначає методи і джерела фінансування бюджету і його використання. Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витрачається на державні потреби.

Бюджетні засоби використовуються для:

• державних закупівель із метою збільшення сукупного попиту;

• виплати трансфертних платежів (субсидії, виплати, дотації);

• виробництва суспільних благ (будівництво лікарень, дорог, охорона навколишнього середовища);

• науково-технічних досліджень і розробок;

• фінансування військових витрат;

• інвестицій в основний капітал.

Державний бюджет може бути профіцитним або дефіцитним, коли розмір державних прибутків, відповідно, більше або менше його витрат. Збалансований бюджет практично неможливий через циклічний розвиток економіки. При спаді бюджет дефіцитний, при підйомі – надлишковий.

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту.

Концепції бюджетного дефіциту такі:

• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Бюджетний дефіцит зменшується при:

• збільшенні реального національного продукту – підвищуються податкові надходження, а соціальні виплати зменшуються;

• зниженні податків – використовуваний доход домашніх господарств збільшується, отже, збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

• внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг;

• зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми;

• грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

Неінфляційні джерела містять в собі:

• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави.

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу(2, с.34).

Існує три концепції регулювання державного бюджету.

1. Збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

2. Збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися. Але досвід показує, що зростання та падіння нееквівалентні між собою за глибиною й тривалістю. Тому в межах економічною циклу гармонії між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету(6, с.82).

Отже, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованого бюджету є для фіскальної політики несумісним. Тому вона змушена вибирати, що є більш пріоритетним – стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Як показує світовий досвід, при вирішенні цієї альтернативи перевага надається стабілізаційній функції. Це означає, що в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів.

3. Концепція функціональних фінансів. Згідно з даною концепцією  бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет – це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування.

 

1.2.Державний борг та етапи його існування

Формування державного боргу набуло актуальності в другій половині XX століття, коли держави стали неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси необхідні для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику, позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках. На сьогодні, як відомо, проблема державного боргу і в Україні є однією з основних.

Державний борг - це сума заборгованості держави перед своїми кредиторами. Розрізняють внутрішній і зовнішній, поточний і капітальний борг(9, с.49).

Головні причини виникнення і збільшення державного боргу:

• хронічний дефіцит державного бюджету;
• перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;
• фіскальна політика направлена на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;
• розширення економічної функції держави;
• залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
• вплив політичних бізнес - циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);
• ведення війни тощо.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними та внутрішніми кредиторами.