Державний борг: причини, види та наслідки

З іншого боку, частка офіційних позик у структурі зовнішнього державного боргу України є непропорційно великою (68 % ), що свідчить про слабку інтегрованість до міжнародного ринку позичкових капіталів та ставлення світового співтовариства до України — ризики кредитування України несуть переважно офіційні кредитори.

Згідно з прийнятими у світі нормами, позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового банку, ЄБРР) не підлягають реструктуризації, у випадку надзвичайних обставин допомога цих організацій полягає в наданні позитивних нетто-кредитів. Заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами реструктурується шляхом укладення угод із Паризьким клубом; заборгованість за облігаційними позиками — із застосуванням спеціальних конверсійних схем, що почали відпра­цьовуватися останнім часом.

З огляду на структуру зовнішньої заборгованості, Україна теоретично може претендувати як на застосування схем реструктуризації заборгованості офіційним двостороннім кредиторам, так і схем реструктуризації єврооблігаційних позик.

За стандартними показниками, що використовуються у світовій практиці для оцінки рівня боргового навантаження, Україна входить до групи держав із низьким рівнем зовнішньої заборгованості.

Зовнішній офіційний борг перед двосторонніми офіційними кредиторами було реструктуризовано у липні 2001 р. Уряд України досяг домовленості з Паризьким клубом кредиторів про реструктуризацію заборгованості обсягом 580 мли дол., яка по­кривала виплати в рахунок погашення основної суми боргу, що припадали на період із 19 грудня 2000 р. по 30 вересня 2002 р. Термін погашення основної суми було подовжено на 12 років, включаючи трирічний пільговий період. Розміри відсоткових ставок підлягали погодженню з окремими кредиторами у двосторонньому порядку.

Борг України Паризькому клубу кредиторів було реструктуровано за так званими стандартними умовами, які не передбачають жодних пільг для позичальника, крім подовження у часі погашення основної суми боргу зі сплатою ринкових відсоткових ставок за надання відстрочки.

Крім короткого терміну погашення основної суми боргу, умо­ви реструктуризації боргу України не містили положень про можливість проведення операцій "своп" Хоча починаючи з 1990 р. операції "своп" у формі обміну боргових зобов'язань на корпоративні цінні папери, конверсії у програми розвитку й обміну на зобов'язання у національній валюті широко застосовувалися країнами-позичальницями у процесі реструктуризації їхніх боргів Паризькому клубу кредиторів.

У лютому 2000 р. уряд України реструктурував 2,7 млрд. дол. заборгованості за єврооблігаціями, термін погашення яких припадав на 2000—2001 pp., на умовах обміну на нові цінні папери за такою ж номінальною вартістю з терміном погашення сім років і відсотковою ставкою 11 % у дол. СПІАта 10 % у євро.

Знехтувавши міжнародним досвідом реструктуризації комерційного боргу, не беручи до уваги методи і механізми реструк­туризації, напрацьовані світовою практикою, уряд не вимагав від кредиторів жодних пільг і знижок. Не розглядалися можливості викупу боргових зобов'язань України на вторинному ринку (які на той час котирувалися з дисконтом 50 %), сек'юритизації боргу з дисконтом, обміну боргу на корпоративні цінні папери; уряд не запропонував кредиторам обміняти частину боргу на майнові активи чи цільові програми.

Для порівняння: у 2000 р. усі країни із середнім рівнем доходів, що мали більший економічний потенціал для обслуговування зовнішнього боргу, реструктурували 20,6 млрд. дол. заборгованості комерційним кредиторам шляхом дострокового викупу з дисконтом та обміну на нові зобов'язання нижчого номіналу. Серед країн із середнім рівнем доходів, що пішли на реструктуризацію своєї заборгованості комерційним кредиторам, були Аргентина, Бразилія, Еквадор, Йорданія, Мексика і Польща.

Таким чином, під час проведення реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України не враховувалося, що з 1989 р. основними методами реструктуризації заборгованості країн із низьким та середнім рівнем доходів стали викуп зобов'язань боржника на ринку та їх свопи з істотними знижками; такі операції фактично передбачали списання частини зовнішньої заборгованості позичальників, оскільки боргові цінні папери викуповувалися чи обмінювалися за поточним ринковим курсом, що завжди був нижчим від номіналу.

Отже, на основі узагальнення методів реструктуризації зовнішнього державного боргу, аналізу досвіду їх застосування у країнах світу та оцінки вразливості боргової позиції України до ризику пролонгації боргу було зроблено висновок про актуальність проблеми реструктуризації зовнішнього боргу в середньостроковій перспективі. Оцінивши доцільність застосування різноманітних методів і механізмів реструктуризації заборгованості, врахувавши вимоги та критерії, що висуваються до країн-позичальниць міжнародними кредиторами, та проаналізувавши адекватність різних інструментів реструктуризації фінансово-економічним умовам України, експерти вважають що нагальними завданнями у сфері валютно-кредитних відносин нашої країни на найближчу перспективу є:

- вирішення питання про членство  в Міжнародному агент­стві розвитку (МАР) для отримання права на  застосування механізмів Програми  зниження боргу;

- включення положення про колективні дії (САС) у документацію на випуск єврооблігаційних позик.

Зазначені механізми поширюватимуться лише на зовнішній державний борг України комерційним кредиторам. Заборгованість перед офіційними багатосторонніми кредиторами, як зазначалося, не підлягає реструктуризації, а заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами вже була реструктурована у 2001 p., а згідно з принципами діяльності Паризького клубу кредиторів, борги, що вже були реструктуровані в рам­ках клубу, повторній реструктуризації, як правило, не підлягають.

Оскільки переважну частину зовнішніх зобов'язань України комерційним кредиторам становлять єврооблігаційні позики, основна увага має приділятися застосуванню арсеналу методів та інструментів, напрацьованих світовою практикою щодо цьо­го виду заборгованості.

У такому контексті надзвичайно важлива роль належить правовим аспектам управління борговими процесами і належному юридичному супроводу запозичення. Для впорядкування процесу реструктуризації боргів особливе значення має включен­ня у документацію на випуск міжнародних облігацій положення про колективні дії (САС).

На відміну від синдикованих кредитів, що надаються комер­ційними банками, облігації зовнішніх позик розміщуються серед великої кількості інвесторів. Досягнення угоди з такою кількістю кредиторів у разі виникнення боргових ускладнень у позичальника породжує низку проблем.

У кризових умовах юридичні підстави для реструктуризації заборгованості за іноземними облігаціями надає положення про колективні дії (САС).

Загалом у 2003—2004 pp. практика застосування положен­ня про колективні дії набула значного поширення. Це положення займало чільне місце у процесі юридичного супроводу зовнішніх облігаційних позик Белізу, Гватемали, Корейської Республіки і Південної Африки. Застосування положення про колективні дії майже не вплинуло на вартість запозичення для урядів-позичальників.

Отже, внесення положення про колективні дії в документа­цію на випуск єврооблігаційних позик України цілком відповідатиме, на думку експертів, світовим тенденціям розвитку міжнародних кредитних відносин. Воно надасть законні підста­ви для реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України шляхом укладення відповідних угод із кваліфікованою більшістю кредиторів.

При цьому слід ураховувати необхідність активної позиції уряду на переговорах із комерційними кредиторами.

При проведенні реструктуризації єврооблігаційних позик України привабливими інструментами, на думку експертів, є сек'юритизація та обмін боргових цінних паперів на корпоративні. В рамках операцій обміну боргу на корпоративні цінні папери кредитор отримує певну суму в національній валюті позичальника, яка згодом інвестується у майнові активи. Борг сек'юритизуеться через випуск позичальником нових боргових цінних паперів, які або підлягають продажу зі спрямуванням виручки на викуп боргу, або безпосередньо обмінюються на по­точні боргові зобов'язання.

Подібні схеми реструктуризації боргу, як відомо, передбача­ють можливість застосування спеціальних знижок, у результаті яких загальна сума боргових зобов'язань позичальника зменшується.

Для врегулювання боргових проблем країн із низьким рівнем доходів функціонує Програма зниження боргу. Міжнародної асоціації розвитку. Основним інструментом реалізації Програми зниження боргу є викуп боржником своїх боргових зобов'язань на вторинному ринку з дисконтом за рахунок коштів МАР. Допускається також використання коштів МАР на проведення операцій "своп".

На вступ до МАР можуть претендувати країни, які:

1. мають середній рівень доходів  на душу населення до 865 дол. США в розрахунку на рік;

2. фінансово неспроможні залучати  більш дорогі кредити МБРР.

Деякі країни мають підстави для залучення ресурсів МАР на основі рівня середніх доходів на одну особу, проте є достатньо кредитоспроможними для отримання кредитів МБРР (наприклад Індія, Індонезія). Такі країни формують групу змішаних позичальників MAP (Blend Borrowers). Діяльність МАР фінансується за рахунок внесків заможних країн-членів. Кошти МАР спрямовуються на кредитування різноманітних програм розвитку в галузях початкової освіти, базових медичних послуг, очи­щення води, захисту довкілля. На сьогодні до групи позичальників МАР входить 81 країна.

Членство в МАР, крім доступу до пільгових кредитних ресурсів, дає змогу скористатися механізмами Програми зниження боргу в разі виникнення ускладнень із обслуговуванням зовнішнього боргу. Достроковий викуп боргових зобов'язань за ра­хунок коштів МАР є дієвим засобом зниження боргового навантаження.

Приймаючи рішення щодо реструктуризації зовнішнього державного боргу, необхідно враховувати, що відмова держави від вчасного виконання своїх боргових зобов'язань спричиняє деякі втрати у строках доступу до ринків позичкових капіталів і ринків збуту для товарів вітчизняного експорту.

Зокрема, внаслідок зниження кредитних рейтингів після започаткування переговорного процесу вартість залучення позичкових коштів для резидентів країни збільшується. Крім того, після проведення реструктуризації зовнішньої заборгованості обсяги припливу позичкового капіталу до національної економіки зменшуються. Це зумовлено переоцінкою боргових ризиків з боку потенційних кредиторів і зниженням кредитоспроможності урядів-позичальників.

Отже, реструктуризація зовнішніх комерційних зобов'язань може застосовуватися лише як інструмент антикризового управління в процесі реалізації ризиків пролонгації боргу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

В курсовій роботі науково обґрунтовано економічну природу державного боргу, виявлено основні тенденції і специфічні особливості формування державного боргу в Україні, обґрунтовані концептуальні засади щодо вдосконалення механізму його управління та обслуговування в умовах перехідної економіки України. В результаті проведеного дослідження сформульовані такі висновки:

Дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України. Державний борг є структурним компонентом державних фінансів будь-якої країни з розвиненими ринковими відносинами.

Обґрунтовано зміст поняття “управління державним боргом”. Управління державним боргом визначається як сукупність заходів держави  пов'язаних з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Розмір державних позик не повинен перевищувати обсяги державних інвестицій, аби не покладати на наступні покоління тягар сплати державних боргів. Вирішення проблеми  заборгованості потребує в законодавчому порядку відображення таких заходів: обґрунтування нової державної заборгованості, розробка прозорих та переконливих критеріїв надання державних гарантій, встановлення оптимальних розмірів внутрішнього та зовнішнього державного боргу, вдосконалення системи управління та обслуговування державного боргу.    

Дослідження динаміки і структури державного боргу України дало змогу систематизувати етапи його формування. Перший етап характеризується залученням кредитів Національного банку України та утворенням зовнішнього боргу шляхом отримання іноземних кредитів під гарантії уряду. Другий етап - отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій та за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики з поступовим заміщенням цими облігаціями кредитів НБУ.

Для вдосконалення механізму функціонування державної позики необхідно гарантувати довіру інвесторів; визначати обсяги залучень державою коштів, виходячи із реальних можливостей їх повернення; запозичені кошти необхідно використовувати в інвестиційних цілях; дотримуватися тенденції збільшення строків обігу облігацій та забезпечення їх дохідності.

Зовнішні фінансові джерела потрібно розглядати  з точки зору їх обсягу і з позицій ефективності використання. При неефективному використанні ресурсів потреба у їх кількості стає необмеженою. Це обумовлює необхідність встановлення межі залучення кредитів. Питання подальшого залучення зовнішніх фінансових ресурсів, необхідно вирішувати, перш за все, з позицій ефективного їх використання для економічного розвитку країни.

Зростання державного боргу призводить до збільшення витрат на його обслуговування. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, для цього в загальному обсязі державних зобов'язань довгострокові зобов'язання повинні займати центральне місце.