Міжнародний поділ праці

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Июня 2015 в 18:26, лекция

Краткое описание

Світове господарство – це сукупність національних економік, які беруть участь у міжнародному поділі праці та взаємодіють через систему міжнародних економічних відносин. За сучасних умов світове господарство все більше набуває ознак цілісності, що на сучасному етапі переростає в процес глобалізації. Глобалізація – це процес зростання взаємозалежності країн внаслідок зростання масштабів та обсягів міжнародних економічних відносин на основі інформаційних та комунікаційних технологій. Цей процес об’єктивно зумовлений дією таких факторів:
По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози людству можливості ядерної війни, політикою мирного існування.

Содержание

Міжнародний поділ праці. Світове господарство
Форми міжнародних економічних відносин. Світові інтеграційні процеси
Міжнародна торгівля. Зовнішньоторгівельна політика держави
Торговельний баланс
Особливості входження України у сучасне світове господарство
Міжнародна валютна система
Міжнародне підприємництво

Вложенные файлы: 1 файл

11.docx

— 81.48 Кб (Скачать файл)

ТНК контролюють до 40 % промислового виробництва в світі, половину міжнародної торгівлі. На них працює кожний десятий, зайнятий у світі, виключаючи сільське господарство.

Діяльність ТНК всебічно сприяє зміцненню міжнародних господарських зв’язків, інтернаціоналізації господарського життя. Величезний обсяг товарів і послуг, які виробляють ТНК у різних регіонах світу, сприяє поглибленню міжнародного поділу праці: поділ праці між країнами доповнюється міжнародним поділом праці всередині фірм.

Інтернаціоналізація економічних відносин породжує нові організаційні форми, які уможливлюють подолання перешкод, створених державними кордонами. Найважливішою з цих форм стала міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна економічна інтеграція (від латин. integratio – оновлення, поповнення та integer – цілий) – це процес зближення та об’єднання національних господарських систем, в основу якого покладено економічний інтерес господарських суб’єктів та міжнародний поділ праці.

В міру зростання взаємозалежності національних економік – спочатку через товарообмін і посилення міжнародної спеціалізації їх окремих галузей, а потім через інтернаціоналізацію ринків робочої сили, вивіз капіталу і, нарешті, завдяки виходу виробничих комплексів за національні кордони – економічні кордони між націями інтенсивно розмиваються. У деяких регіонах Землі господарське зближення сусідніх країн набуло такого розмаху, що виникла тенденція до формування міждержавних комплексів інтеграційного типу, які все більше перетворюються у специфічні структурні ланки світової економіки.

Можна виділити найважливіші загальні економічні характеристики інтеграції:

· міждержавне регулювання економічних процесів;

· поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів єдиного регіонального міждержавного господарського комплексу (замість незалежних національних);

· усунення адміністративних та економічних бар’єрів, що перешкоджають вільному переміщенню товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;

· зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних угруповань, вирівнювання їх економічного розвитку.

Розвиток процесів економічної інтеграції можна спостерігати як на макро-, так і на мікрорівні.

На макрорівні цей процес відбувається через взаємодію капіталу окремих підприємств і фірм шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філій за кордоном. На мікрорівні виокремлюють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція передбачає злиття фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу та отримання при цьому додаткового прибутку.

Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

· інтеграція «донизу» (наприклад, приєднання заводу – виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

· виробнича інтеграція «вгору»(наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

· невиробнича інтеграція «вгору»,що включає сферу розподілу.

На макрорівні, тобто на рівні національних економік, інтеграція – це процес господарського та політичного об’єднання країн на засадах розвитку глибоких, сталих взаємозв’язків і поділу праці між окремими національними господарствами.

Існують такі основні форми міжнародної інтеграції:

· преференційна зона, яка передбачає пільговий торгівельний режим, (наприклад дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи на імпорт товарів, проте залишиючи їх чинними для інших країн).

· зона вільної торгівлі передбачає особливий пільговий торговельний режим для країн учасниць, який передбачає скасування торговельних обмежень, насамперед митних зборів;

· митний союз передбачає вільне переміщення товарів і послуг усередині об’єднання (повна ліквідація мита у взаємних відносинах) доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн. Також створюється система пропорційного розподілу митних доходів;

· спільний ринок (ліквідовуються всякі бар’єри між країнами не лише для переміщення товарів, а й для робочої сили і капіталів, тобто створюється спільний ринок праці, капіталів і товарів);

· економічний союз (включає спільний ринок і проведення єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів);

· валютний союз (економічний союз, що ґрунтується на єдиній банківській системі і, зрештою, на єдиній валюті);

· політичний союз передбачає ліквідацію також і політичних кордонів між державами (країни, що інтегруються, утворюють державне об’єднання конфедеративного типу).

Найвищої зрілості інтеграційні процеси досягли у Західній Європі, де 1949 р. виникло перше інтеграційне об’єднання “Спільний ринок” (у складі 6 країн). Це спочатку був митний союз, який лише сьогодні набув рис спільного ринку. Змінювалась і його назва – “Спільний ринок”, або Європейська економічна спільнота (ЄЕС), у січні 1995 року став Європейським союзом (ЄС).

 

2.Форми міжнародних економічних  відносин. Світові інтеграційні  процеси

Процес інтернаціоналізації господарського життя і світові гос-подарські зв'язки, що розвиваються на його основі, на рубежі XX і XXI ст. вступають у якісно новий етап, характерною особливістю якого є подальша інтернаціоналізація господарського життя, вклю-чення у світове ринкове господарство все нових країн та регіонів, що були раніше поза магістральним шляхом розвитку світової ци-вілізації.

У сучасному світовому господарстві під впливом НТП відбува-ються глибокі структурні зрушення, які зумовлюють інтенсифіка-цію господарських зв'язків між країнами, окремими галузями їх господарств та підприємствами, фірмами. На це впливає багато чинників. До них належать випереджаючі темпи зростання зов-нішньої торгівлі порівняно з виробництвом, накопичення капіталу та поглиблення спеціалізації й кооперування виробництва на сві-товому рівні, значний розвиток засобів зв'язку і ТНК тощо. Всі ці чинники грунтуються на зростаючому рівні міжнародного поділу праці.

У сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя МЕВ виступають в різноманітних формах (рис. 43), що історично виник-ли у різні часи, проте нині усі наповнені сьогоденним змістом, від-повідають теперішнім потребам світогосподарського спілкування. По-перше, МЕВ поділяються на три основні групи: традиційні, стра-тегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, що виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині наповнені новими різновидами та виявами. Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогоспо-дарських зв'язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є ви-робничо-інвестиційні зв'язки у формі спеціалізації та кооперуван-ня безпосередньо виробництва. Перехідними до стратегічних фор-мами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяль-ність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв'язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ. Особливе місце серед форм МЕВ займає регіональна економічна інтеграція як синтезована форма, що може поєднувати у собі усі три групи з наголосом на виробничо-інвестиційні МЕВ. Нарешті, специфічною формою МЕВ, яка набуває все більшого розвитку сьогодні, є міжнародний туризм, специфіка якого поля-гає в тому, що в ньому поряд з економічними чинниками діють історико-культурні, психологічні та ін.

Міжнародна торгівля. Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами.

Сьогодні міжнародна торгівля - одна із сфер міжна-родних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої тор-гівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розумі-ють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефек-тивністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ри-нок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отри-мання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньо-торговельний оборот може досягати в таких країнах значної част-ки ВНП. Так, на початок 90-х років частка вартості поставлених на зовнішній ринок товарів у ВНП країни становила: в Нідерландах - 45 відсотків, Канаді - 28, Великобританії - 23, Італії - 16, Франції - 17 відсотків. Інші країни, такі як США, Китай, Росія, мають багату і широко диверсифіковану ресурсну базу та ємкий внутрішній ри-нок й тому менш залежні від міжнародної торгівлі.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктив-ність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіо-ни їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективні-стю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття пи-тання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-пер-

ше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різ-них технологій або комбінацій ресурсів.

Наприклад, Японія володіє великою і добре освіченою робо-чою силою; кваліфікована праця відносно дешевша, оскільки мається у достатній кількості. У зв'язку з цим Японія має змогу ефективно виробляти (з низькими витратами) різноманітні това-ри, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікова-ної праці. Фото- і кінокамери, радіоприймачі, відеомагнітофони, годинники, автомашини - це лише деякі приклади подібних тру-домістких товарів. Проте Австралія, володіючи великими земель-ними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіта-лом, може дешево виробляти такі товари, як пшениця, вовна, м'ясо тощо.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту і імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визна-чається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати ви-робництва якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у між-народному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів - за нормальних умов країна купує това-ри, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купу-ються вироби з меншими витратами,, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Розмір економії суспільної праці, що досягається народним гос-подарством країни безпосередньо внаслідок зовнішньої торгівлі, можна визначити, якщо відрахувати від загальної суми можливих витрат на виробництво товарів, від яких звільняється країна у зв'язку з імпортом цих товарів, величину витрат, пов'язаних з експортом продукції, на валютну виручку від якої придбається імпорт. Це означає, що при. кількісному вимірі ефективності зовнішньої тор-гівлі слід співставити економію праці, одержану внаслідок вико-ристання зовнішньої торгівлі, з витратами, пов'язаними з вироб-ництвом експортних товарів та здійсненням комерційних опера-цій. Звідси ефективність зовнішньоторговельного обороту обчислюється за формулою, базовою для складання розрахунків по інших формах зовнішньоекономічної діяльності:

де ?Вім - сукупні витрати на вітчизняне виробництво імпортова-ної продукції (в національній валюті); ?Ве - сукупні витрати, пов'язані з експортом, в обмін на який одержана дана імпортна продукція (в національній валюті).

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислю-ється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношенні експорту та імпор-ту. Для України характерний стійкий пасив торгового балансу на-самперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проб-леми знаходиться на шляху структурної трансформації економіки та її державного регулювання.

Світові інтеграційні процеси

Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється як політичними та соціально-економічними особливостями розвитку даного регіону у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (Західна Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія з пріоритетом Японії).

Західна Європа. Основою міжнародної економічної інтеграції є насамперед відповідний рівень економічного розвитку. Тому найвищого ступеня зрілості економічна інтеграція досягла у групі промислово розвинутих країн, передусім у Західній Європі. Саме тут успішно функціонує Європейський Союз. Міжнародні економічні зв'язки країн Західної Європи завжди вирізнялись високою інтенсивністю. У повоєнні роки тут розвитку виробничої кооперації сприяли транснаціональні корпорації (ТНК). У Західній Європі в період 1946-1958 рр. було розташовано 40% зарубіжних філіалів ТНК в обробній промисловості, що створило у цьому регіоні густу мережу міждержавних мікроекономічних зв'язків.

Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. 1948р. США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу.

У 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції — від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західноєвропейської федерації. За одним з таких проектів (“план Шумана”) у квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу з організацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт), але й спільного регулювання обсягів виробництва і рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили.

Информация о работе Міжнародний поділ праці