Міжнародний поділ праці

Мито та митні збори підвищують ціну товарів. Крім того, вони майже завжди знижують рівень добробуту країн, що торгують. Так, споживачі імпортних товарів змушені платити більшу ціну за їх придбання або ж купувати їх у меншій кількості. Водночас зі зростанням цін на імпортну продукцію можуть підвищуватися ціни і на вітчизняні товари, тож виникає ймовірність масового підвищення цін.

Нетарифні бар'єри:

ü Квоти — кількісне обмеження товарів, що підлягають експорту або імпорту. Види:

• Експортні — використовують для обмеження вивезення рідкісних товарів або ресурсів, а також для підвищення світових цін на цю продукцію.

• Імпортні — застосовують для обмеження імпорту іноземної продукції для захисту вітчизняних виробників або урізноманітнення імпорту, щоб позбутися залежності від будь-якої однієї країни. Квота вважається більш ефективною, ніж імпортне мито, тому що певний товар можуть завозити у більшій кількості навіть за умов високого мита, а квота повністю забороняє імпорт товару понад встановлену норму.

• Ембарго — повна заборона ввезення (вивезення) певного виду товару або всіх товарів.

ü Ліцензування — видача державними органами особливого дозволу (ліцензії) для імпорту (або експорту) товарів на певний термін. Підвищуючи ціну ліцензій або обмежуючи їхню кількість, можна домогтися не тільки обмеження експорту (імпорту), а й погіршення умов торгівлі у зв'язку з додатковими витратами на оформлення торгівельних процедур. Види ліцензій:

• індивідуальні — разовий дозвіл на експорт (імпорт) товару:

• відкриті індивідуальні — дозвіл на експорт (імпорт) товару без обмеження кількості;

• генеральні — постійно діючі дозволи на експорт (імпорт) без обмеження в кількості та часі.

ü Надмірні вимоги до якості товарів.

ü Складні бюрократичні процедури митного контролю.

Добровільне обмеження експорту — нова форма торгівельних бар'єрів. Іноземні компанії вдаються до добровільного обмеження свого експорту у певні країни, щоб уникнути більш жорстких торгівельних бар'єрів.

Політику протекціонізму не можна оцінити однозначно. Вона має свої переваги та недоліки. Так, вважається, що вона захищає інтереси вітчизняних виробників, але досвід свідчить, що економічне зростання відбувається швидше у тих країнах, які умовляються від торгівельних бар'єрів. Насправді протекціонізм, відгороджуючи галузі від іноземної конкуренції, послаблює в них спонукальні стимули до НТП, зниження витрат, підвищення якості. Він призводить до зростання цін, економічного застою, обмежує можливості споживачів задовольнити свої потреби. До того ж відповідні заходи країн — торгівельних партнерів можуть завдати збитків національному господарству.

Крайнім проявом протекціонізму є "торгівельні війни", за яких країни встановлюють жорсткі заходи щодо обмеження доступу на їхні внутрішні ринки. У торгівельних війнах програють усі сторони, тому вони дуже небезпечні.

Супротивники протекціонізму вважають більш ефективною політику лібералізму (вільної торгівлі) — політику, яка не передбачає жодних обмежень у міжнародній торгівлі. У цьому разі митні органи не стягують мито, а виконують лише реєстраційні функції. Таким чином, держава не впливає на міжнародну торгівлю та забезпечує максимальну свободу для дії ринкових сил у прагненні отримати найбільші вигоди від економічного обміну.

Лібералізм (вільна торгівля) —зовнішньоторговельна політика, яка базується на принципі порівняльних переваг і не передбачає жодних обмежень у міжнародній торгівлі

Вільна торгівля базується на принципі порівняльних переваг, завдяки якому можна досягти ефективнішого розподілу ресурсів і вищого рівня матеріального добробуту. На відміну від лібералізму протекціонізм ігнорує вигоди від спеціалізації, тому що країни змушені для задоволення своїх потреб користуватися лише внутрішніми ресурсами, а отже, спрямовувати частину ресурсів з ефективного їх використання на неефективний. Лібералізм стимулює конкуренцію, змушує місцеві компанії переходити на витратні технології, сприяє економічному зростанню кожної країни. Таким чином, лібералізм вигідний усьому світові. Проте на практиці його реалізувати доволі складно, тому що неможливо реалізувати повну свободу конкуренції та рівність торгівельних партнерів.

Ось чому в сучасній міжнародній торгівлі використовують гнучку зовнішньоторговельну політику, яка сполучає заходи протекціонізму та лібералізму. Наприкінці XX ст. лише 20% світового товарообігу здійснювалося за принципами вільної торгівлі.

 

 

 

 

4. Торговельний баланс

 

Торгівельний баланс — це документ, у якому фіксуються експортні та імпортні потоки товарів країни впродовж року. Він містить три частини:

ü надходження від експорту;

ü платежі за імпорт;

ü експортно-імпортне сальдо (різниця між експортом та імпортом).

Якщо сальдо позитивне (активне), тобто експорт більший за імпорт, тоді баланс вважається профіцитним (активним). Якщо сальдо від'ємне (пасивне), тобто експорт менший за імпорт, тоді баланс дефіцитний (пасивний).

Дефіцит чи профіцит балансу залежить від особливостей певної країни: її місця у світовому суспільстві, загальної економічної політики, зовнішньоторговельної політики, циклічних коливань в економіці, інфляції, досягнень країни в НТП та ін. Стан балансу відображає конкурентоспроможність певної країни на світовому ринку, силу або слабкість економіки. Більш бажаним є активний баланс. Розвинені країни використовують активне сальдо для капіталовкладень за кордоном і створення "другої економіки". Країни, що розвиваються, використовують надлишкові кошти для оплати міжнародних зобов'язань і внутрішнього розвитку.

Пасивний баланс вважається небажаним і зазвичай оцінюється як ознака слабкості зовнішньоекономічних позицій певної країни. Це справедливо для країн, що розвиваються. Водночас високорозвинені країни теж стикаються з дефіцитним торгівельним балансом, але він пояснюється іншими причинами. Наприклад, у 70-і роки дефіцит торгівельного балансу США був пов'язаний з активним просуванням на їх ринок міжнародних конкурентів (компаній Західної Європи, Японії, Південної Кореї та ін.) з виробництва наукомістких товарів.

Загалом вважається, що дефіцит балансу, з одного боку, свідчить про низьку конкурентоспроможність вітчизняних товарів на світовому ринку, а з іншого — для споживачів він є певним чином вигідним, тому що на ринку з'являється багато якісних і дешевих імпортних товарів.

Що стосується України, то в різні роки спостерігається різний стан торгівельного балансу. Водночас незмінним є те, що в структурі експорту переважають сировинні товари, а в структурі імпорту — енергоносії (нафта, газ). Це свідчить про низький рівень конкурентоспроможності української економіки та її продукції на світовому ринку.

Торгівельний баланс — це особливий документ, у якому відображається співвідношення між: вартістю експорту та імпорту товарів країни за рік.

 

 

 

 

 

5.Особливості входження  України у сучасне світове  господарство

Перехід до ринкової економіки у незалежній України потребує її входження у світове господарство на засадах ринкових відносин та на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві.

Дипломатичне визнання української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Це стосується як незалежних країн, що утворилися після розпаду СРСР і переходять до ринкового типу відносин, так і держав з розвинутою ринковою економікою, а також країн, що розвиваються.

Інтеграція України у світове господарство і розвиток її міжнародних відносин пояснюються передусім потребою використання в національній економіці міжнародного поділу праці. Це дозволить прискорити реформування господарства ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв’язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв’язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.

Економічний потенціал нашої країни дає підставу для належної участі в міжнародному поділі праці.

Об’єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв’язків, по-перше, на макрорівні — загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об’єднаннях (наприклад, Чорноморська зона співробітництва). Поєднання об’єктивної необхідності та об’єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним. Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинених країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв’язувати проблеми ефективної участі в МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв’язки для реалізації національних економічних інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабко вивчена.

З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підтримували економічні зв’язки із зовнішнім світом. Тож з огляду на власні культурні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України в сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металорізальних верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв’язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов утримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну політику на включення в систему світових господарських зв’язків.

Організаційно-економічні чинники включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних економічних зв’язків.

Але існують причини ускладнення інтеграції економіки України у світове господарство:

• відсутність чітко визначених напрямів та механізму структурної перебудови економіки, які врахували б особливості розвитку світового господарства та реальні можливості входження в нього України;

• необхідність розробки стратегії економічної безпеки та створення структур, які б забезпечували і координували активне конкурентне протистояння України на світовому ринку;

• існування певних геополітичних протиріч, усунення яких можливе лише на основі довгострокового договірного процесу;

• суперечлива реакція українського суспільства на співробітництво з міжнародними фінансовими інститутами за відсутності чіткої внутрішньої та зовнішньої економічної стратегії держави.

Зовнішні фактори впливу, що ускладнюють процес інтеграції України у світове господарство:

• значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках;

• істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості — первинними;

• витончені форми протекціонізму та дискримінації щодо українських експортерів;

• складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності;

• висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціалістичних країн на міжнародних кредитно-інвестиційних ринках.

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури головними орієнтирами українських виробників повинні бути: технологічний фактор, світові норми та ємність ринку.

Характерними ознаками сучасного ефективного виробництва є його вибірковість, пріоритетність. Перспективною стає міжнародна спеціалізація. Пошук власного місця у світогосподарській структурі вимагає знань специфіки сучасного світового ринку, який теж постійно змінюється. Також необхідно враховувати тенденцію до зниження ролі природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду у визначенні профілю економіки будь-якої держави, її позиції на світовому ринку.

Напрями ефективної адаптації України до системи МПП

1. Формування галузевого (міжгалузевого) експортно-зорієнтованого комплексу. У процесі структурних перетворень слід чітко визначити, які виробництва і галузі становитимуть профіль міжнародної спеціалізації.