Приватизація в Україні: передумови виникнення, історія та сучасний стан

У таких умовах було утопічним і небезпечним очікувати на розвиток нового приватного капіталу та відповідної ринкової інфраструктури до рівня, який дає змогу провести класичну приватизацію шляхом продажу державного майна на ринку нерухомості та фондовому ринку. Тому основною метою приватизації на її перших етапах було максимально швидке створення «критичної маси» недержавної власності у виробничому секторі економіки. Основними критеріями успіху було проголошено темп і масштаби. Потрібно було позбавити державу монополії у виробничому секторі, передати частину економічної влади недержавному капіталу.

Після проголошення незалежності керівництво України стояло перед вибором: або повільна приватизація з підготовкою кожного об’єкта, його санацією, структурною реорганізацією, або швидка – з передаванням усіх турбот про виживання й усіх його боргів новому власникові. Для першого шляху потрібні були кошти, висококваліфіковані фахівці, час. Усе це було в дефіциті, крім того, сумнівно, щоб державний сектор, і зокрема галузеві структури, допустили таку трансформацію.

Перед нашою державою стояло завдання не просто впровадити чужий досвід, а з урахуванням складних соціально-економічних умов перехідного періоду здійснити комплекс заходів щодо роздержавлення та демонополізації економіки, розвитку підприємництва та децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, перегляду теоретичних основ і практики функціонування господарського механізму.

Важливими критеріями, на базі яких формувалися концептуальні основи практики процесу приватизації в Україні, були:

-   створення ефективного  власника;

-   забезпечення найкоротших  термінів проведення;

-   дотримання принципу  соціальної справедливості.

Складність завдання полягала в необхідності розроблення власної моделі приватизації. Головними складовими цієї моделі мали стати стимулювання вкладів капіталу, демонополізація, захист соціальних інтересів, співіснування різних форм власності, ефективне управління та контроль.

Здійснення процесів приватизації в Україні згідно з прийнятими в 1991–1992 рр. законами передбачали на основі таких принципів:

• законності;
• надання пільг щодо придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, які приватизуються;
• забезпечення соціальної захищеності та рівності прав громадян України в процесі приватизації;
• безоплатної передачі частини державного майна кожному громадянину України;
• приватизації державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів;
• дотримання антимонопольного законодавства;
• повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про всі дії щодо приватизації;
• пріоритетності права трудових колективів на вибір форми власності та придбання майна своїх підприємств.

Виходячи зі світової практики передбачали використовувати такі способи приватизації:

• викуп державних підприємств управлінським персоналом і трудовим колективом підприємства;
• оренда майна державних підприємств з наступним їх викупом (оренда з викупом);
• відкритий продаж акцій населенню;
• продаж акцій окремим юридичним особам;
• продаж активів державних підприємств;
• поділ (реструктуризація) великих державних структур на окремі самостійні підрозділи та їх продаж.

Перелічені способи можна згрупувати за такими ознаками:

-   повний продаж  державного майна будь-яким покупцям  і тим самим повне відчуження держави від проданого майна та перетворення останнього на об’єкт недержавної форми власності;

-  частковий продаж об’єктів державної  власності, спільне володіння й  управління виробничо-господарськими  структурами, які стають об’єктами змішаної власності – державної та різних форм недержавної.

У країні без приватного капіталу, ринкової інфраструктури, довіри населення до інституту приватної власності приватизацію можна було здійснити тільки як штучний процес. Цю проблему, яка постала в той самий час у Чехії, Словаччині, Росії та Литві, вирішували шляхом упровадження моделі ваучерної приватизації. Цю модель прийняли і в Україні. Крім суто технологічних переваг, така модель відповідала соціальним сподіванням населення, оскільки передбачала залучення людей до цього процесу, надання кожному громадянинові рівної кількості державного майна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ.  Історія приватизації в Україні: основні етапи

 

Історичний розвиток і досвід інших країн свідчать про доцільність широкого впровадження ринкових відносин, розумного поєднання та взаємодії різних форм власності. Приватизація розглядається сьогодні як найкращий спосіб реформування державної власності.

 За період з початку приватизації  і по теперішній час підходи  до приватизації часто коригувалися, змінювалися пріоритети і моделі, що було викликано багатьма причинами. Серед цих причин були як об'єктивні, наприклад, узагальнення отриманого досвіду реформування державної власності, так і суб'єктивні, пов'язані з прагненням окремих владних кіл впливати на процеси перерозподілу державного майна. Проте незважаючи на певні негативні моменти сьогодні можна констатувати, що приватизаційна реформа в України має вже незворотний характер і попри всілякі нарікання вона створила необхідні умови для ринкової трансформації національної економіки.

Процес приватизації в Україні можна поділити на три етапи.

1993 - 1995 рр. - І етап;

1996- 1999 рр. - II етап;

з початку 2000 р. - III етап.

На першому етапі переважала змішана грошо-во-сертифікатна форма привласнення державної власності. За період з 1993 до 1995 р. з 14 000 підприємств близько 10 500 було приватизовано через оренду з викупом.

Стратегічні завдання приватизації на першому етапі її проведення через цілком зрозумілі причини мали більш політичний, ніж економічний характер:

• якомога швидше створити прошарок власників, спроможних підтримати економічні реформи уряду;
• звільнити державу від необхідності дотувати нерентабельні господарства, переклавши на нових господарів тягар відповідальності за їх роботу;
• зняти загострення соціальної напруженості у суспільстві, викликаної різким падінням життєвого рівня, шляхом практично безплатної роздачі частини державного майна та надання ряду пільг робітничим колективам у ході приватизації їх підприємств.

Через явну перевагу політичних завдань над економічною доцільністю перед процесом приватизації на той момент гостро не ставили питання про поповнення державного бюджету.

На другому етапі через систему Національної мережі центрів сертифікатних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати було продано більш як 13 000 пакетів акцій 6 912 підприємств України на загальну суму більш як 2 млрд грн. Крім того, ще більш як 7 000 пакетів акцій загальною вартістю 1,6 млрд грн. було запропоновано для продажу за КС. Через центри сертифікатних аукціонів було вкладено більш як 32 мли приватизаційних майнових сертифікатів громадян України. За весь період сертифікатної приватизації населенням було отримано більш як 45,7 млн, а вкладено в процесі придбання акцій більш як 43 млн приватизаційних майнових сертифікатів. За цей самий період з емітованих КС на загальну суму більш як 3,3 млрд грн. населенням було отримано близько 30% від запланованої кількості КС.

За всіх негативних моментів, що супроводжували другий етап приватизації, не можна не відзначити його позитивні підсумки. За 1996 – 1999 рр. було:

• ліквідовано державну монополію у багатьох галузях народного господарства, створено основи конкурентної ринкової економіки;
• розподілено та закріплено значну частину державної власності в приватних осіб без істотних соціальних конфліктів, а також створено умови для подальшої концентрації власності в руках більш ефективних власників;
• знижено навантаження на державний бюджет;
• закладено основи нового корпоративного сектора економіки;
• створено такі ринкові сегменти, як фондовий ринок і, зокрема, ринок корпоративних цінних паперів, мережа фірм – посередників з оцінки майна, торгівлі цінними паперами, аудиту, надання консалтингових послуг;
• мільйони людей стали акціонерами реформованих у процесі приватизації підприємств, набули досвіду володіння корпоративними правами.

На третьому етапі продаж об'єктів здійснюється виключно за грошові кошти. Це зумовлено, з одного боку, необхідністю повернення Україною раніше зроблених великих кредитних позик у міжнародних фінансових інститутів і приватних інвесторів, а з іншого - вирішенням соціальних проблем, серед яких головна - підтримка працівників бюджетних організацій і пенсіонерів.

• З метою сприяння здійсненню економічних реформ шляхом прискорення процесу приватизації майна та подальшого розвитку фондового ринку 29 грудня 1999 р. Президент України підписав Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні» (№ 1629/99). Також вперше за коротку історію роздержавлення та приватизації Верховна Рада України прийняла Державну програму приватизації, розраховану на 3 роки – 2000 – 2002 рр. (Закон України від 18.05.2000 № 1723-ІІІ). Цей надважливий для розвитку економіки держави законодавчий документ накреслив основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, відчуження комунального майна, орієнтовні обсяги приватизації та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України. Основною метою роздержавлення протягом найближчих трьох років є створення у виробничій і невиробничій сферах економіки умов для ефективної діяльності підприємств, установ, організацій, а також створення конкурентного середовища.

Зараз органи приватизації, виконуючи Державну програму приватизації на 2000 – 2002 роки, передбачають такі цілі:

- збільшення частки приватного  та корпоративного секторів у  фінансово-господарській структурі  країни;

- створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об’єкта та здійснюють ефективне управління ним;

• підвищення ефективності приватизації державної власності через створення прозорого, інвестиційно привабливого механізму продажу об’єктів приватизації;
• створення умов для подальшого розвитку фондового ринку;

- залучення коштів для  розвитку та структурної перебудови  економіки    тощо [6; 4].

Своєчасне виконання масштабних завдань Державної програми приватизації на 2000 – 2002 роки прискорить економічні реформи в Україні.

Розділ ІІІ.  Сучасний стан та основні проблеми приватизації в Україні

 

19 серпня 2001 року Фонд державного  майна України відзначив своє  десятиріччя. Саме в цей день 1991 року була прийнята урядова  постанова про створення відомства, на яке покладена одна з найважливіших функцій у процесі становлення нової української держави – реформування власності. Нелегкими були перші кроки передачі власності з-під опіки держави у приватні руки. Проблеми полягали перш за все в тому, що не було розуміння необхідності приватизації та її важливості, а отже підтримки з боку більшості політичних сил, керівників органів виконавчої влади, керівників підприємств. До того ж приватизацію розпочинали за повної відсутності законодавчої та нормативної бази, фактично з нуля.

За ці десять років, які Україна проводить приватизацію, відбулися колосальні зміни. Всього державну форму власності змінили близько 21 530 об’єктів, а комунальну – 54 738 об’єктів. В Україні повністю завершено приватизацію малих об’єктів, і її, безперечно, позитивні результати вже зміг відчути на собі кожний український громадянин, який користується, зокрема, послугами приватних магазинів чи перукарень.

Сам же приватизаційний процес отримав досконалу законодавчу базу, що максимально адаптована до міжнародних норм. Окрім того, значно підвищився імідж самої приватизації, який, як змушений визнати Голова Фонду державного майна О. Бондар, штучно псується, бо приватизація, як і раніше, залишається об’єктом політичних спекуляцій, отримання політичних дивідендів, коли всі економічні негаразди списуються саме на її недоліки, результати, наслідки. Критика лунає перш за все з боку тих сил, які не мають можливостей взяти участь у купівлі підприємств, тим самим у суспільстві штучно створюється негативний образ тих, хто купує і розбудовує підприємства.

До того ж і досі залишається поширеним нерозуміння, несприйняття цього процесу як такого. Звідси – і недостатня кількість об’єктивних оцінок процесу, які потрібні для подальшого нормального ходу приватизації [7; 1].

Втім за ці 10 років ставлення до приватизації значно змінилося на краще — це пов’язано перш за все з тим, що вже дають свої результати продажі підприємств, здійснені раніше. Зазначимо, що не слід розцінювати приватизацію як панацею від усіх економічних негараздів і чекати моментальної віддачі від цього. Тим більше зараз, коли на продаж вийшли великі стратегічні підприємства, що потребують значних інвестицій, переобладнання, пошуку нових ринків збуту і якісно нового менеджменту. Запровадження таких довгострокових проектів може дати результати тільки через роки, як це спостерігається сьогодні на раніше приватизованих підприємствах легкої, харчової промисловості та інших галузей.

Також зміна ставлення до приватизації пояснюється тим, що формується нове покоління економістів, які здобули освіту на засадах ринкової економіки і які переконані в необхідності закріплення приватної власності.

Приватизація на всіх її етапах мала не тільки економічні пріоритети, а й потрапляла під вплив політичних процесів, що часто призводило до гальмування продажу підприємств.

Найбільш яскравим прикладом цього є сертифікатна приватизація. Вже сьогодні зрозуміло, що масова сертифікатна приватизація не досягла тієї мети, що перед нею ставилася, - насамперед формування широкого кола приватних власників, у результаті ж велика кількість акцій сьогодні належить несчисленній армії дрібних власників, які не можуть впливати на управління підприємствами, а натомість чекають дивідендів. Але саму сертифікатну приватизацію можна розцінювати як політичну плату за те, що вдалося перейти до індивідуальних продажів підприємств. І сьогодні відбувається логічний процес — процес акумуляції акцій дрібних акціонерів в одних руках, і тільки це приведе до ефективного управління підприємствами.