Приватизація в Україні: передумови виникнення, історія та сучасний стан

За десять років приватизація виконувала різні завдання на відповідних етапах - від формування кола приватних власників до становлення цілого прошарку дійсно ефективних власників колишніх державних підприємств, так званих промислових інвесторів.

Успіх приватизації на нинішньому етапі насамперед буде залежати від участі вітчизняного капіталу у цьому процесі. Запорукою успіху є створення умов для вкладання коштів у підприємства, в тому числі й тих, які раніше були вивезені за кордон. Логічно, що активність вітчизняних інвесторів породжує інтерес до українських підприємств з боку їх іноземних колег.

Фонд державного майна України позитивно оцінює результати приватизації у 2001 році. Безперечно, приватизаційний 2001 рік відбувся. В першу чергу продажем Запорізького алюмінієвого комбінату, Харцизького трубного заводу та 6 обласних енергорозподіляючих компаній. На ці та інші підприємства, які було продано за новими правилами, затвердженими трирічною програмою приватизації прийшли промислові інвестори, які вже довели ефективність своєї діяльності. 

    Окрім того, минулий рік став  роком боротьби Фонду з нелегальною  реалізацією майна, що належить  державі. В результаті цього вдалося  зберегти майна на суму, не  менше ніж та, яку було зароблено  при продажу майна.

Всього, станом на 01.01.2002 р. в Україні приватизовано майже 80 тис. об'єктів. Із них 11410 – великих підприємств. У 2001 році приватизовано 6029 об'єктів (105 – великих). За словами Голови Фонду державного майна України О. Бондаря, за результатами 2001 року  до державного бюджету надійшло більше 2 млрд.грн.,  крім того, згідно укладеним договорам купівлі-продажу, передбачені інвестиції на суму 1,7 млрд.грн. [3; 1].

    Головними завданнями  на 2002 рік є продаж "Укртелекому", контрольних пакетів 12 обласних  енергетичних компаній та залишків  акцій тих обленерго, які було продано раніше, а також підприємств холдингів,металургії, хімічної промисловості, машинобудування. В наступному році всі зусилля будуть направлені на виконання завдань з надходженння коштів від приватизації до Держбюджету у сумі 1 млрд. доларів, вдосконалення законодавчої бази приватизації, в першу чергу - прийняття Закону про ФДМУ і зняття тих юридичних питань щодо конкретних підприємств, які зараз гальмують їх приватизацію. І звичайно, якісний склад підприємств, які пропонуються до продажу в наступному році, вимагає активного пошуку потенційних покупців і проведення великої рекламної компанії.

До основних проблем  процесу приватизації в Україні можна віднести нвступні:

• відтягування термінів продажу підприємств. А як свідчать численні факти, підприємства, залишаючись у державній власності, втрачають свою інвестиційну привабливість, виробничі потужності, накопичують великі борги замість прибутків. І це вже правило з невеликими винятками. Все це якнайгірше позначається на їх продажу - вони або зовсім не знаходять покупця, або їх купують за безцінь. До того ж державні підприємства підпадають під дію різноманітних напівлегальних схем, які призводять до розбазарювання їхнього майна. Чим довше підприємство знаходиться в державній власності, тим більше часу змушені витрачати його приватні покупці, аби досягти стабілізації виробництва і нормального рівня діяльності. У результаті втрачає перш за все держава - це несплачені податки і соціальна незадоволеність населення;
• недостатньо розвинутий фондовий ринок. Інформаційна закритість приватизованих підприємств, все ще низька ліквідність українських цінних паперів, тиск податкового пресу, який змушує якнайглибше "ховати" прибуток, низька ефективність виробництва не сприяють інвестиційній активності. У результаті виникає зачароване коло: інвестиційна привабливість підприємства залежить від кількості вкладених коштів, а бажання вкласти кошти - від інвестиційної привабливості;
• несвоєчасне проведення реструктуризації підприємств, обмеженість фінансових ресурсів для передприватизаційної підготовки в напрямі підвищення ліквідності та привабливості підприємств, що призвело до недостатньої заінтересованості інвесторів до них;
• недостатнє залучення до приватизації великих іноземних компаній, що визначають технічну, технологічну політику у відповідних секторах світової економіки. Саме такі структури, що не зрослися з державною бюрократією, володіють новітніми технологіями та досвідом ринкової економіки, прагнуть реалізації довгострокових масштабних проектів, можуть ефективно впливати на удосконалення українського законодавства, поглиблення та прискорення інтегрування України в міжнародне економічне співтовариство. Якщо до завершення великої приватизації серед власників українських підприємств не буде таких компаній, Україна може ще довго перебувати на узбіччі промислового прогресу. 
  Міжнародні компанії ставлять умови, на які Україна має зважати, якщо хоче їх бачити в себе, тим більше, що ці умови стандартні. Відкритість приватизації, чітка тарифна політика, зважене рішення щодо раніше нагромаджених боргів – з такими умовами ці компанії йшли в усі країни, де здійснювалася широкомасштабна приватизація. Відзначаючи потребу залучення іноземного капіталу, слід враховувати також, що вітчизняні покупці сьогодні не мають коштів, які відповідають планованим обсягам майна, що виставляє держава на продаж, і розміру інвестицій, необхідних підприємствам для модернізації виробництва. Тому штучні перешкоди на шляху іноземного капіталу – це шлях до наддешевого розпродажу державної власності переважно вузькому колові вітчизняних олігархів без надії на швидку реконструкцію та відновлення виробництва;
• недостатня прозорість приватизаційних процесів, надмірне захоплення продажем акцій об’єктів, які приватизуються, на фондових біржах, де справжнього власника сховано за торговцем-посередником і неможливі прямі переговори про умови купівлі-продажу між продавцем і покупцем. Для того щоб приватизація була більш відкритою для зовнішнього світу, прозорою й ефективною, треба чимало зробити й у частині формування законодавчої бази. Найважливішим, невідкладним завданням є прийняття Закону України «Про Фонд державного майна України» – закону, що дасть змогу захистити органи приватизації від необґрунтованого втручання в їх функцію політиків і чиновників високого рівня, з одного боку, й підвищити відповідальність керівників органів приватизації за кінцеві результати своєї роботи, з іншого боку. На думку деяких вітчизняних політиків, відсутність такого закону впродовж 10 років приватизації, не випадкова. Вона багатьох влаштовує, оскільки дає змогу «ручного» управління приватизацією [5; 3]. Актуальними законодавчими актами, необхідними для подальшого розвитку економіки, є також Цивільно-процесуальний кодекс України, Закони України «Про управління об’єктами державної власності», «Про акціонерні товариства», «Про холдингові компанії України» та ін.;
• Виплата дивідендів на державну частку акцій. При завданні на 2001 рік 200 мільйонів гривень, до державного бюджету перераховано лише 74,56 млн. грн.  Зокрема, 57,35 млн. грн. у вигляді самих дивідендів та 17,2 млн. податку на них. Невиконання завдання зумовлено рішенням Кабінету Міністрів України, де ВАТ "Укртелеком" та ВАТ "Титан" звільнено від сплати дивідендів на загальну суму 167,8 млн. грн. ( ВАТ "Укртелеком" - 148,9 млн. грн., ВАТ "Титан" - 18,9 млн., грн.). Розмір нарахування сум дивідендів підприємствам ДАХК "Каскад", ВАТ "Фіолент" та ВАТ "Кримський содовий завод" було зменшено. А рішення щодо нарахування дивідендів НАК "Нафтогаз України" Вищим органом акціонерної компанії взагалі прийняте не було У нинішньому році сума запланованих надходжень дивідендів на державні пакети акцій складає 438,9 млн. грн.;
• реалізація державної власності поза рамками приватизації, тобто через податкову заставу, виконавче провадження. Це призводить до того, що під час приватизації державними виконавцями стягується заставлене майно, в податкову заставу передається, а потім реалізується (нерідко за заниженими цінами) найбільш ліквідне майно підприємств. Не випадково, що державні підприємства, які пройшли через такі процедури, значною мірою втрачають свої технічні й фінансові ресурси, привабливість для інвесторів.

На думку керівництва Фонду державного майна України, було б доцільно зупинити, не застосовувати виконавче провадження стосовно майна акціонерних товариств, щодо якого прийнято рішення про приватизацію. Кабінет Міністрів України вживає певних заходів у цьому напрямі, розглянувши у березні 2001 р. стан позаприватизаційного продажу державного майна в Україні. Однак ця проблема, що є актуальною для всіх регіонів України, вимагає свого законодавчого вирішення у напрямі заборони продажу будь-якого майна ВАТ виконавчими службами та податковими органами до завершення приватизації або визнання ВАТ банкрутом. Необхідно, щоб були внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження» щодо продажу державного майна, яке перебуває у виконавчому провадженні, лише через органи приватизації [9; 53].

Для того щоб не допустити покупку підприємств із метою встановлення контролю над їх фінансовими та матеріальними ресурсами, швидкого одержання максимального прибутку за рахунок повного розорення підприємств, доцільно уже найближчим часом ініціювати проти таких псевдовласників проведення процедур банкрутства, широко висвітлюючи такі процеси в засобах масової інформації. Мета – не ліквідувати об’єкти та розпродати активи, а оперативно замінити таких власників. На даний час застосовується непрозора процедура продажу арештованих, узятих під заставу активів підприємств Мін’юстом, податковою адміністрацією та митницею. На жаль, проблема ця не нова й подолати відомчий інтерес тут поки що не вдається.

Досконала законодавча база, яка дістала позитивні оцінки на високому міжнародному рівні, підтримка процесу у вищих ешелонах влади, а також у багатьох політичних колах сприяє вирішенню багатьох приватизаційних проблем. Однак як і 10 років тому, приватизація й сьогодні потребує злагодженості в діях, порозуміння всіх державних органів, а також підтримки дій держави з боку потенційних інвесторів.

Проте вже безперечним є той факт, що за 10 років свого існування приватизація відіграє свою провідну роль у проведенні реформ.

Висновки

На тлі економічних реформ в Україні процес роздержавлення власності є чи не єдиним системоутворюючим чинником, що призвів до реальних позитивних зрушень у соціально-економічній ситуації в країні.

Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким та швидким. Особливо це стосується пострадянських країн з їх плановою економікою, збудованою на адміністративно-командних принципах. Україна не виняток з цього правила. Процес приватизації в Україні був також обтяжений певними політичними та соціальними чинниками.

Зараз з упевненістю можна констатувати, що в українську приватизацію повірили великі іноземні інвестори. Це російські компанії (Миколаївський глиноземний завод, Лисичанський нафтопереробний завод ЛИНОС і Запорізький ЗАЛК,), компанія «Казахойл» (Херсоннафтопереробка), голландська компанія Damen (покупець Миколаївського суднобудівного заводу «Океан»), швейцарський концерн Wigor Holding AG (Малинська паперова фабрика) і німецька компанія Dyckerhoff Zement International Gmbx («Волиньцемент»). Компанія Vychodoslovenske Energeticke Zavody S.P. (Словаччина) визнана переможцем у конкурсі з продажу ВАТ «Севастопольенерго», ВАТ «Кіровоградобленерго», ВАТ «Херсонобленерго» та ВАТ «Житомиробленерго». Компанія AES Washington Holdings B.V. (США) визнана переможцем у конкурсі з продажу ВАТ «Київобленерго» та ВАТ «Рівнеобленерго».

Звичайно, не всі продажі пакетів акцій принесли значні надходження до держбюджету, але при цьому вирішена друга головна проблема приватизації – залучення ефективного власника з сучасним менеджментом і ринковими планами розвитку підприємства.

Тисячі підприємств, що вийшли з-під неефективного управління держави, припинили марно витрачати бюджетні кошти на підтримку свого існування і створили критичну масу приватних суб’єктів господарювання. Одним із позитивних наслідків приватизації є підвищення рівня самостійності підприємств у вирішенні всіх виробничих і соціальних питань.

Процес приватизації в Україні сприяє позитивному вирішенню наступних соціально-економічних проблем:

–  залучення інвестицій у виробництво для забезпечення його модернізації, освоєння випуску нових видів продукції, яка більш конкурентоспроможна і має вищі споживчі характеристики;

– зацікавленості підприємств у підвищенні обсягів виробництва продукції з виплатою заробітної плати, погашення заборгованостей по заробітній платі;

– зниження рівня безробіття та створення нових робочих місць;

– виплати дивідендів.

У промисловості в 2000 році роздержавленими підприємствами вироблено продукції на 78343,4 млн. грн., що складало 58,3% від загального обсягу виробництва (на 01.01.2000р. – 55,5%). На роздержавлених підприємствах у 2000 році було зайнято 3,3 млн. осіб, що складало 24,1% працюючих за наймом на підприємствах, в установах та організаціях (крім тих, що віднесені до малих).

Роздержавлені підприємства переважали над підприємствами державної та комунальної форм власності за обсягами виробництва в 2,4 рази.

У 9 регіонах України частка продукції роздержавлених підприємств перевищувала її середнє значення по промисловості. Так, у Чернігівській області цими підприємствами вироблено майже 93% від обсягу промислового виробництва, в Житомирській, Донецькій, Запорізькій, Черкаській та Сумській – 69-80%,Чернівецькій, Вінницькій областях, м. Києві – 60-64%.

У цілому приватизованими підприємствами за 2000 рік отримано чистий прибуток у розмірі 1830 млн. грн. (79,6% від загальної суми чистого прибутку, отриманого усіма підприємствами України). Це свідчить про загалом більш ефективну діяльність приватизованих підприємств.

Покращення економічної ефективності зумовило тенденцію поліпшення фінансового стану недержавних підприємств. Згідно зведеного балансу за підсумками 9 місяців 2000 року вартість активів приватизованих підприємств зросла на 3,5% та становить 177300,6 млн. грн., з яких основні фонди – 50,2%. Така структура активів наближається до оптимальної та здатна забезпечити відтворення капіталу.

Позитивно характеризує діяльність приватизованих підприємств їх інноваційна діяльність - збільшення обсягів виробництва нової продукції та впровадження прогресивних технологічних процесів. За 2000 рік ними було освоєно 6,8 тис. найменувань нових видів продукції, що на 11,2% перевищує показник 1999 року.

Незважаючи на те що вітчизняна приватизація мала недоліки, вона в остаточному підсумку спричинила створення більш ефективного, ніж державний, недержавного сектора економіки. Як приклад наводилися результати роботи в 2000 році таких галузей промисловості, як харчова, легка, целюлозно-паперова та деревообробна, у яких приватизацію в основному завершено, підприємства вже справилися з «післяприватизаційним шоком» і підвищують ефективність виробництва. У середньому в 3 рази вище, ніж по промисловості, тут темпи зростання виробництва, активніше здійснюються процеси оновлення основних фондів, асортименту продукції. До цих об’єктів виявляють найбільший інтерес іноземні та вітчизняні інвестори. Інтенсивно відбувається зміна менеджерів старої формації, які зросли в умовах панування командної економіки, на нову генерацію управлінців.

Однак не тільки в цих галузях відчутно видно переваги роздержавлення власності, приватної ініціативи. Результати порівняльного аналізу роботи акціонерних товариств, де держава має свою частку, показали, що в сегменті, в якому держава має контрольні пакети акцій підприємств (420 підприємств), за підсумками першого півріччя 2000 року отримано більш як 500 млн грн. збитків, а борги підприємств перед бюджетом зросли на 26 відсотків, в той час, як 590 підприємств, де частка держави становить менш як 25 відсотків, одержали понад 800 млн грн. прибутку та переважно розрахувалися з бюджетом.

Прем'єр-міністр України Анатолій Кінах переконаний, що сутність приватизації ні в якому разі не можна зводити лише до наповнення державного бюджету. Такої ж думки і Голова Фонду державного майна України Олександр Бондар, який зазначив, що ми можемо з оптимізмом дивитися в майбутнє, незважаючи на те, що зараз Фонд державного майна України не може виконати завдання щодо надходження коштів до бюджету. Проте це не єдине завдання Фонду державного майна України. Олександр Бондар переконаний, що зараз в ході приватизації слід залучати ефективних власників, які потім, налагоджуючи роботу підприємства, будуть компенсувати через податки ці ненадходження коштів від приватизації [17; 2].

Приватизація в Україні стала інструментом реформування не тільки економіки, але й усього нашого суспільства. За роки здійснення процесу роздержавлення власності було сформовано соціальний прошарок власників, так званий середній клас, основною заслугою якого є стабілізація суспільно-політичної ситуації в країні та сприяння мирному поверненню нашого суспільства до загальнолюдських цінностей і європейського шляху розвитку.

На світовий ринок впевнено виходять зі своєю продукцією, що здобула міжнародне визнання, такі ВАТ, як Миколаївський глиноземний завод (м. Миколаїв), суднобудівний завод «Ленінська кузня», «Фармак» (м. Київ), Ясинуватський машинобудівний завод (Донецька область), завод «Мотордеталь» (Сумська область), «Ватра» (м. Тернопіль), «Адвіс» (м. Хмельницький), «Світоч» (м. Львів), Луцький підшипниковий завод (м. Луцьк), «Чексіл» (м. Чернігів), вінницька фабрика «Володарка», пивзаводи «Оболонь» (м. Київ) і «Рогань» (м. Харків), Новокаховський завод електрозварювального обладнання (Херсонська область) та ін.

Сьогодні приватизація не розглядається окремо від інших процесів реформування економіки. Найтісніший зв'язок існує між приватизацією і національним фондовим ринком. Приватизація є основним стимулюючим чинником формування і розвитку українського ринку цінних паперів. Це пов'язано з тим, що кількість державних підприємств, перетворених на відкриті акціонерні товариства (ВАТ), які є основними "постачальниками" цінних паперів, з кожним роком збільшується.

Приватизація ,звичайно, має великі позитивні наслідки, основними з яких є:

• ліквідація державної монополії в багатьох галузях народного господарства, створення основ ринкової конкуренції;
• перехід значної частки державної власності до нових власників при мінімумі соціальних конфліктів, а також створення умов для концентрації цієї власності в руках більш ефективних, ніж держава, власників;
• формування нових економіко-правових механізмів та ринкових структур.

Головною метою приватизації була й залишається не кількість приватизованих об’єктів або сума одержаних грошових коштів, а поява ефективного власника на підприємствах, і насамперед на тих, які становлять основу промислового потенціалу нашої країни.

Отже, попри всі негаразди, приватизація в Україні є одним із найголовніших чинників становлення ринкової економіки нашої держави.

Список літератури

1. Амфітеатрова А. Д., Амфітеатров О.Д. Досвід і перспективи приватизації в Україні. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2000, № 5.
2. Бондар О. М. Здобутки  та прорахунки приватизації. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2000, № 5.
3. Бондарь А. "Главными объектами 2002 года будут энергокомпании и "Укртелеком". // Инвест Газета  15.01.2002.
4. Григоренко Є. М. Приватизація в Україні: досягнення і недоліки. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2000, № 6.
5. Григоренко Є.М. Приватизація 2001 року. Якою вона буде? // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2001, № 2.
6. Державна програма приватизації на 2000-200 роки. // Урядовий кур'єр, 22.06.2000 р.
7. Заява Фонду державного майна України. // Відомості приватизації, 22.08.2001 р.
8. Зінченко О. М. Про соціально-економічні та психологічні аспекти реформування відносин власності в Україні. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2000, № 2.
9. Зінченко О. М. Про основні цілі та напрямки приватизації в Україні у 1991-2001 рр.. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2001, № 5.
10. Ларцев В. С. До питання про періодизацію основних етапів приватизації в Україні. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2000, № 9.
11. Ларцев В. С. Соціально-політичні та економічні чинники формування української моделі приватизації в 1991-1995 рр.. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2001, № 3.
12. Ларцев В. С. Проблеми і труднощі процесу приватизації у 1996-1999 рр.. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2001, № 7.
13. Ларцев В. С. Проблеми та труднощі процесу приватизації у 1993-1995 рр..  // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2001, № 4.
14. Правові аспекти приватизації в Україні. Практичний посібник з питань приватизації. За ред. Ю.І. Єханурова. – Київ: Руська правда, 1996.
15. Правові аспекти приватизації в Україні. Збірник законодавства з питань приватизації. За ред. Ю.І. Єханурова. – Київ: Руська правда, 1996.
16. Салата В. М. Особливості етапів роздержавлення  та приватизації державного (комунального) майна в Україні. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2000, № 12.
17. Українській приватизації - 10 років. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Приватизація: досвід, здобутки та перспективи". // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2001, № 10
18. Хохлов М. П. Власність: економічний зміст категорії та його реалізація в процесі приватизації. // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію, 2001, № 2.