Сутність та функції грошей. Грошові системи

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їхнє забезпечення закон покладає на певний державний орган. Сьогодні таким органом, як правило, є центральний  банк країни. Випущені ним грошові  знаки мають назву банківських  білетів (банкнот). В окремих винятках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети передусім створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім того, за високої частки великих купюр досягається економія па друкуванні грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку вразливішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Тому, як правило, держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

В Україні  після грошової, реформи 1996. р. в обіг випускаються банківські-білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1,-2, 5, 10, 25, 50 копійок.

Регламентація режиму валютного курсу  та операцій з валютними цінностями – надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Регламентація режиму банківського процесу забезпечує регулювання ціни грошей па фінансовому ринку з метою впливу на їх масу в обігу, а отже, на сталість грошей. Це важливий інструмент грошово-кредитної політики центрального банку.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку  вони викопують під час розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками цієї функції. Кожна держава створює для реалізації цього завдання спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією України та Законом “Про банки і банківську діяльність”. Інші органи державного управління економікою – Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи власні заходи економічної та фінансової політики, також впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

 

2.2. Види грошових систем та  їх еволюція.

Грошові системи сформувались в XVI – XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з’явились в більш ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму  регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Відповідно до загальних  законів функціонування грошей виділяють саморегулюючі та регульовані грошові системи. Саморегулюючими були системи обігу металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них.

Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капіталістичного виробництва грошова система, як правило, базувалась на біметалізмі. При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавчо закріплювалась за двома металами, – як правило, золотом і сріблом.

 Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:    система паралельної валюти, за якої вище зазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі;    система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;    система “кульгаючої” валюти, за якої один з видів монет карбується в закритому порядку.

Найпослідовнішою формою біметалізму  була система паралельної валюти. Однак вона створювала технічні труднощі у функціонуванні сфери обігу  в зв’язку з наявністю та постійними коливаннями подвійної системи  цін.

Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей. Найпоширенішим в історії був золотий монометалізм. Його найпослідовнішою формою виступав золотомонетний стандарт.

Золотомонетний стандарт найбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, допомагав розвитку виробництва, кредитної системи, світової торгівлі і вивезенню капіталу. Цей стандарт характеризується наступними загальними рисами:    у внутрішньому обігу країни знаходиться повноцінна золота монета, а золото виконує всі функції грошей;    дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб (звичайно на монетному дворі країни);    неповноцінні гроші, що знаходяться в обігу (банкноти, металева розмінна монета), вільно та необмежено обмінюються на золоті;    допускається вільне вивезення та ввезення золота та іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота.

В ході грошової реформи 1924–1929 рр. повернення до золотого стандарту було проведено у двох урізаних формах – золотозливкового і золотодевізного стандартів. При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їх чеканка. Розмін банкнот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на золоті зливки

В Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії та інших країнах був встановлений золотодевізний (золотовалютний) стандарт, при якому також відсутні золоті монети та вільна чеканка.

В результаті світової економічної кризи 1929–1933 рр. золотий стандарт був скасований в усіх країнах світу (наприклад, у Великобританії в 1931 р., в США – 1933 р., у Франції – 1936 р.) і встановилася система нерозмінного банкнотного обігу. Створення у 1944 р. Бреттон-Вудської світової валютної системи представляло собою встановлення системи міждержавного золотодевізного стандарту, по суті золотодоларового стандарту, для країн з вільно конвертованою валютою. Особливість золотодоларового стандарту полягала в тому, що він був встановлений лише для центральних банків, причому тільки одна валюта – долар США зберігала зв’язок із золотом. В зв’язку із скороченням золотого запасу уряд США з 1971 р. офіційно закінчив продаж золота за долари і золотодоларовий стандарт припинив своє існування.

Відповідно до змісту механізму  регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу. Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:    1) випуск грошових білетів державним казначейством;    2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та всезагальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. З метою захисту внутрішнього ринку в Україні була впроваджена купонна система та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи. 

 

 

 

 

 

 

 

3.ГРОШОВІ СИСТЕМИ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

3.1.Особливості формування грошової  системи України.

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України “Про банк” і банківську діяльність”, ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави.

Перші практичні кроки щодо створення  власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Повне запровадження карбованця в  готівкову сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву  єдиного грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент  України указом “Про реформу грошової системи України” від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у  сферу безготівкового обороту і  вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі “український карбованець”, дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом  платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України “Про банки і банківську діяльність” (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного  механізму, який включає:

- створення Банкнотно-монетного  двору НБУ, що має повний  цикл високоякісного виробництва  паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну, установлення  номіналу, платіжних ознак, забезпечення  системи захисту грошових знаків та монет;

- розроблення правил випуску  в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання  НБУ пропозиції грошей, завданням  якого є:

- відпрацювання механізму централізованого  регулювання банківськими резервами;

- запровадження механізму рефінансування  комерційних банків;

- розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології  грошово-кредитної політики НБУ,  накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної  системи, що охоплює:

- створення системи електронних  платежів на міжбанківському  рівні;

- розроблення методичних та  інструктивних документів щодо  організації безготівкових розрахунків  на міжгосподарському рівні;

- розроблення методичних та  організаційних засад створення  електронної системи масових  платежів.

5. Формування механізму валютного  регулювання, який включає:

- розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

- порядок регулювання валютного курсу;

- створення механізму формування  та використання золотовалютних  резервів;

- формування звітності щодо  платіжного балансу країни, здійснення  його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування  на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993 – 1996 pp. правові  та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити  належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським  карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій –  функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб’єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу».