Сутність, форми, фактори, основні напрямки міжнародного поділу праці на сучасному етапі

     Одним із напрямів внутрішньогалузевої спеціалізації є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі у тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже і самих цих країн на виробництві окремих видів обладнання, синтетичних матеріалів тощо. У деяких галузях формується спеціалізація на виробництві виробів певних типорозмірів. Так, тракторобудування США спеціалізується на виробництві потужних колісних та гусеничних тракторів, Великобританії - колісних тракторів середньої, а ФРН - малої потужностей.

       Другою формою міжнародного поділу праці є міжнародна кооперація. Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні. Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва. Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва:

       Виробничо-технологічне співробітництво, що включає: передачу ліцензій і прав власності; розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються; удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.

Після продажне обслуговування техніки.

       Найбільшого розвитку міжнародна кооперація отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10-15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів. Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва. При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи:

Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах: підрядне виробниче кооперування - виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т.д.; спільне виробництво.

       Спеціалізація в договірному порядку - це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.

Створення спільних підприємств - об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.

       Останнім часом у світі, а особливо у постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтегративне кооперування, що здійснюється у формі об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегративної кооперації стало створення спільних підприємств. У той же час не менш важливим видом інтегративної кооперації є розвиток мультинаціональних корпорацій, які, щоправда, мають набагато ширшу гаму особливостей порівняно зі спільними підприємствами.

       1.3. Фактори розвитку і причини участі країн у міжнародному поділі праці

      У міжнародному поділі праці існує визначена сукупність факторів, що впливають на його розвиток, ступінь і масштаби участі в ньому тих або інших країн.

      Національні фактори: природно-географічні умови (природно-кліматичні умови, природні ресурси, величина території, чисельність населення, економіко-географічне положення); соціально-економічні умови (досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку, історичні традиції розвитку окремих видів виробництв, механізм організації національного виробництва, механізм організації зовнішньоекономічних зв'язків).

Міжнародні фактори: рівень науково-технічного прогресу в світі: чим він вище, тим більше наукомісткими стають галузі (продукти) спеціалізації країн; попит на світовому ринку; система міжнародних розрахунків; екологічні проблеми, що по-новому порушують питання про вартість природних ресурсів і якість товарів.

       У країнах, які широко використовують можливість брати участь в міжнародному поділі праці, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “ Нових індустріальних країн ” (Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї). І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у міжнародному поділі праці, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва, адже раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною міжнародного поділу праці. Та зважаючи на розвиток технічного прогресу, спостерігаємо тенденцію до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

- почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

- з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

- скоротився виробничий цикл;

- розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з науково-технічним прогресом у міжнародному поділі праці значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

- досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

- механізм організації національного виробництва;

- механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

     Реалізація переваг міжнародного поділу праці забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку міжнародного поділу праці є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

      Умовами, що визначають участь країни в міжнародному поділі праці, є елементи продуктивних сил - засоби праці, предмети праці, робоча сила. З усіх факторів, що визначають участь країни в міжнародному поділі праці, вирішальну роль відіграють засоби праці. Від наявності цього фактора, у кінцевому підсумку, залежить те місце, що країна займає в системі міжнародного поділу праці. Якщо засоби праці в країні досить розвинуті, то вона може бути постачальником на світовий ринок переважно готових виробів і мати такий народногосподарський комплекс, що забезпечує національне функціонування всіх галузей національної економіки.

      У міжнародний поділ праці вступають спочатку підприємці різних країн. Вони прагнуть продати свою продукцію за кордоном дорожче, купити там товари подешевше і перепродати їх у своїй країні з прибутком. Прагнення одержати більш значну вигоду від експортно-імпортних операцій у порівнянні з купівлею-продажем на внутрішньому ринку і є основним мотивом участі підприємців різних країн у міжнародному поділі праці.

     Причиною, що спонукує країни вступати в міжнародний поділ праці, є протиріччя між зростанням суспільних потреб і недостатнім рівнем існуючих ресурсів для їхнього задоволення. Коли це протиріччя виникає, постає питання про ощадливе використання наявних ресурсів, тому що інакше задовольнити виниклі потреби неможливо. Найважливішим шляхом здійснення такої економії є участь країни в міжнародному поділі праці. Так, закон зростаючих потреб обумовлює чинність закону економії праці, який і примушує країну до вступу в міжнародний поділ праці.

     На сучасному етапі вплив перших чинників на міжнародний поділ праці вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на міжнародний поділ праці. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами міжнародного поділу праці і виражають їх суть. Таким чином розвиток міжнародного поділу праці обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

       Частка експорту окремої країни у взаємному експорті даної групи країн дає об'ємне уявлення про участь цієї країни в їхньому зовнішньому обміні. Про тенденції ж розвитку цієї величини можна судити за коефіцієнтом випередження темпами зростання експорту окремої країни визначеного регіону темпів взаємного експорту країн даного регіону. Чим вище цей коефіцієнт, тим більше місце дана країна займає у взаємному експорті регіональної групи. Про співвідношення всіх розглянутих показників дає уявлення (див. Додаток Б).

Вищерозглянуті показники характеризують різні аспекти участі країни в системі міжнародного поділу праці в народногосподарській формі. Але крім народногосподарської існують і інші форми МПП — внутрішньогалузева, міжгалузева і міжродова. Кожна з них викликає великий самостійний інтерес для аналізу процесу розвитку міжнародного поділу праці.

       1.4. Міжнародні економічні зв’язки

       З розвитком економіки, зростанням економічного потенціалу держав зростає і значення міжнародних економічних зв'язків. У сучасному світі прогрес кожної країни залежить від того, наскільки повно вона може скористатися матеріальними і духовними здобутками всього людства. Потреби і вимоги до якості та різноманітності сировини, рівня підготовки трудових ресурсів, технічної оснащеності та рівня менеджменту зросли настільки, що навіть найбагатші на природні ресурси країни (наприклад, США та Росія) не можуть орієнтуватися на повну самозабезпеченість, так само, як і країни з потужним економічним потенціалом і великими фінансовими можливостями не можуть однаково ефективно розвивати всі галузі матеріального виробництва Та сфери послуг. Сучасний світ не тільки «звузився» але й став тісний завдяки швидкісним засобам транспорту і зв'язку, а й став більш взаємопов'язаним і взаємозалежним завдяки міжнародному поділу праці.

      До числа найважливіших форм міжнародних економічних зв'язків належать зовнішня торгівля, кредитно-фінансові відносини, обмін науково-технічною інформацією, надання різноманітних послуг, міжнародний туризм.

Рисунок 1. Структура міжнародних економічних зв'язків.

      Реалізація кругообігу ресурсів, продуктів, послуг, капіталу в процесі міжнародного поділу праці відбувається завдяки формуванню механізмів світового ринку. Головними складовими цього процесу є співвідношення попиту і пропозиції, які формуються згідно з законом порівняльних переваг. Засобом забезпечення обігу, мірою вартості та засобом накопичення є гроші (валюта). Ефективна реалізація умов та можливостей зовнішньоекономічних зв'язків залежить від конвертованості (тобто здатності взаємообміну) валют держав, що діють на ринку.

      Зовнішньоекономічна політика –це система заходів уряду, скерована на зміцнення позицій країни у світовій економіці, у міжнародних економічних стосунках. Вона означає встановлення вигідних економічних зв’язків, одержання пільг у двосторонній торгівлі (принцип «найбільшого сприяння»), досягнення активного сальдо платіжного балансу. Зовнішньоекономічна політика має бути направлена на розширення ринків збуту своєї продукції, на доступ до ринків продукції. Інструментами зовнішньоекономічної політики є: врегулювання політичних стосунків з зарубіжними країнами; підтримка національної валюти та валютне регулювання; митна політика (встановлення протекціоністського або ліберального мита на експорт та імпорт окремих товарів) тощо.

Міжнародні економічні зв'язки охоплюють діяльність, пов'язану з реалізацією товарів і сировини (міжнародна торгівля), послуг (ринок послуг), руху міжнародних інвестицій (ринок капіталу), обігу грошей (валютний ринок), міграції трудових ресурсів (ринок праці).

       Найрозвинутішою формою міжнародних економічних зв'язків зовнішня торгівля. В процес зовнішньоторгової діяльності формується відповідно світовий ринок товарів та ресурсів. Міжнародна торгівля завдалася ще в сиву давнину. Згодом, дедалі більше поширилися інші формі: зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно виникли нові форми ринку.

       Велике значення має продаж науково-технічної інформації (зокрема патентів ліцензій), торгівля послугами з впровадженням нової техніки у виробництво. Найдинамічніше   розвивається   діяльність органі ляді й міжнародного туризму як складової частини ринку послуг. Щороку у туристських поїздках бере участь понад 1,5 млрд. чоловік, на частку міжнародного туризму припадає б % обсягу всього світового експорту і близько 30 % експорту ринку послуг. Вважають, що на межі ХХ-ХХІ ст. туризм стане провідною галуззю зовнішньоекономічної діяльності.

         Світовий ринок капіталу набуває все більшого значення як за обсягом руху міжнародних інвестицій, так і за можливостями маневрування капіталом. Часи, коли вивіз капіталу з метрополії в залежні країни був основною особливістю діяльності на цьому ринку, вже минули. Нині обмін усіма видами інвестицій відбувається насамперед між економічно розвинутими країнами.