Суть та функція грошей

Практика ціноутворення  багатьох країн свідчила, що в період виконання золотом функції грошей (панування золотого стандарту) ціни товарів протягом тривалого часу були стабільними. Наприклад, у XIX ст. загальне підвищення цін відбувалося лише у роки війни (коли припинився обмін паперових грошей на золото), а по війні ціни поверталися до попередніх масштабів.

Виконання грошима функції  міри вартості є об'єктивною функцією, а масштаб цін - вагова кількість металу, прийнята в країні за грошову одиницю - це технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчим шляхом.

Останніми десятиліттями XX ст. штучність масштабу цін постійно посилювалася. Передусім це зумовлював зростаючий відрив офіційної (встановленої державою) ціни золота від його реальної вартості. Так, у 1934 р. казначейство США  визначило ціну золота: 35 дол. за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота), яка зберігалася до 1973 p., у той час як ринкова ціна сягнула до 200 дол. за унцію у 1974 р. З 1975 р. золотий стандарт припинив функціонування. Більшість країн відповідно до рекомендацій МВФ перестали фіксувати масштаб цін.

Проте функція грошей як міри вартості збереглася. Класики політичної економії виконання грошима цієї функції пов'язували з наявністю повноцінних товарних грошей (золота або срібла), які внаслідок затраченої на них праці мали власну вартість. Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні гроші представляють насамперед загальну масу товарів і послуг, що перебувають в обігу, отже, мають представницьку вартість без внутрішньої субстанціональної вартості. Мінової вартості неповноцінні гроші набувають у процесі обігу, реалізації товарів і послуг, але формують за інерцією представницьку вартість грошей у наступному циклі.

Функція засобу обігу. Гроші  виконують функцію засобу обігу  як посередник у процесі обігу  товарів, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто золоті монети, злитки та ін., або їх паперові та кредитні замінники.

В обігу золоті і срібні монети поступово стиралися, але  певний час функціонували як повноцінні. Держава встановлювала ступінь  зносу, який робив благородні метали непридатними для обміну (ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати  неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінних. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну уможливили заміну грошового товару знаками (символами) вартості - металевими й паперовими. Починаючи з кризи 1929-1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. - в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки.

Забезпечуючи перехід  товару від виробника до споживача, гроші у будь-якій формі залишаються  в обігу (на відміну від реалізованих товарів), що впливає на співвідношення товарної і грошової мас. Остання повинна бути меншою від суми товарних цін, оскільки грошова одиниця забезпечує реалізацію кількох товарів.

Функція засобу платежу. У  процесі еволюції товарно-грошових відносин функція засобу обігу поступово  звужується. Так, при сталих відносинах між товаровиробниками зростає взаємна довіра як передумова продажу товару в кредит (лат. credo - довіряю). Це зумовлює появу функції грошей як засобу платежу і виникнення кредитних грошей. Один товаровиробник за кредитних відносин стає кредитором, другий - боржником. Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов'язання в певний строк сплатити грошову суму. Після сплати за векселем кредитор повертає видане боржнику зобов'язання. Гроші в цьому випадку є функцією засобу платежу. Цю функцію вони виконують також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін.   Банки скуповують звичайні векселі, а розраховуються банківськими банкнотами, які є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) зумовлює появу кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас з паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг.

За період реалізації товару і виплати боргу можуть змінитися особи боржника, кредитора, а також вартість грошей. Тому товарно-грошові відносини, які виникають при здійсненні функції засобу платежу, відображають широке коло економічних явищ і процесів, у тому числі можливу зміну позичкового відсотка, коливання цій на товари і послуги та ін. Це ускладнює дію законів грошового обігу, оскільки сукупна маса грошей в обігу залежить від виконання ними функції засобу платежу.

У розвинутих країнах постійно розширюється сфера функціонування грошей як засобу платежу і водночас діалектично заперечується (звужується) функція засобу обігу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов'язань економляться грошові кошти, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Однак у процесі виконання функції засобу платежу боржник може несвоєчасно виплатити необхідну суму, спричинивши ланцюгову реакцію у виплаті інших боргів, а це, у свою чергу, зумовлює виникнення грошово-кредитних криз. Функції грошей як міри вартості та засобу обігу - дві найважливіші функції, які формують основну сутність грошей. У розвинутих країнах функцію засобу обігу гроші виконують переважно лише у сфері роздрібної торгівлі, купівлі і продажу послуг та міжнародної торгівлі. В Україні, навпаки, в 90- ті роки XX ст. сфера цієї функції поширювалась, що завдавало немалих збитків народному господарству.

Функція утворення скарбів та нагромадження. Оскільки благородні метали в епоху золотого стандарту були основною формою багатства, його суспільним вираженням, то товар іноді продавався з метою заволодіти цим багатством. Таке накопичення грошей здійснювалося й для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стало самоціллю. Так гроші випадали зі сфери обігу і перетворювались у скарб.

Історично функція грошей як засобу утворення скарбів виникла  після функції засобу обігу. Обов'язковою умовою цього була поява таких обсягів додаткового прибутку, які дали змогу відкласти на майбутнє частину отриманих від реалізації продуктів грошей.

Процес утворення скарбів  кількісно та якісно змінюється з  розвитком товарного виробництва. Спочатку накопичення здійснювалось у формі дорогоцінних металів, потім виникла естетична форма скарбів (предмети розкоші, твори мистецтва та ін.), а згодом скарби нагромаджувались як резерв платіжних засобів для розширеного відтворення і отримання прибутків. За капіталістичного способу виробництва функція грошей як засобу утворення скарбів набуває якісно нової форми - функції нагромадження. її поява не повністю, а діалектично заперечує попередню форму, що зумовлює їх співіснування, взаємодію, взаємоперехідність. Водночас еволюція форм цієї функції супроводжується посиленням ролі паперових і кредитних грошей. Щоб забезпечити постійний процес нагромадження, гроші вкладають в банки, в купівлю цінних паперів, що сприяє розвитку структури й інфраструктури ринку.

Накопичення грошей за капіталізму  здійснюється з метою придбання  засобів виробництва (амортизаційні  відрахування), предметів тривалого  користування, предметів розкоші  та ін.

За золотого стандарту скарби виконували роль стихійного регулятора грошового обігу (при скороченні виробництва і обігу товарів частина грошей ставала зайвою, перетворювалася на скарб, і навпаки). В сучасних умовах вони не виконують цієї функції, оскільки грошові знаки на золото не обмінюються.

Після остаточної відмови від золотого стандарту тезаврація (грец. thesauros - скарб), тобто накопичення приватними особами золота, скарбів або страхових фондів зумовлена насамперед прагненням застрахувати капітали і заощадження від знецінення, інфляції, можливих втрат внаслідок соціальних потрясінь, глибоких економічних криз, війн та ін. Тому у розвинутих країнах постійно збільшується чисельність тезавраторів, а також страхових фондів. Тільки за період 1968-1981 рр. у скарби приватних осіб потрапило до 6 тис. т золота у вигляді злитків, монет, медалей. Найбільші масштаби тезаврації у Франції та Індії.

Тезаврація золота використовується з метою ухилення від сплати податків на спадщину, також перетворюють в  золото доходи від нелегальної торгівлі тіньові структури. Багато приватних тезавраторів купують відповідні титули - золоті сертифікати, а золото зберігають в банку.

Функція світових грошей. З розвитком міжнародного поділу праці і міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю, виконуючи функцію світових грошей. Найкраще це робило золото. Оскільки за золотого стандарту грошові одиниці різних країн містили різну за вагою кількість золота, при розрахунках грошові одиниці зіставлялися, що означало встановлення монетного паритету.

У другій половині XIX ст. (за золотого стандарту) широко застосовувалися  кредитні засоби міжнародних розрахунків  і безготівкові платежі, а золото - здебільшого для регулювання  сальдо міжнародних розрахунків (для  покриття дефіцитів зовнішньоторговельних  балансів), що обмежувало його використання у світовому обігу. Із середини 70-х років XX ст. (у зв'язку з припиненням обміну доларів на золото) центральні банки використовують золото як світові гроші, лише продаючи його на приватних ринках золота. Нині міжнародним платіжним і купівельним засобом слугують резервні національні валюти - американський долар, англійський фунт стерлінгів та інші.

Отже, з урахуванням усіх виконуваних функцій можна комплексно визначити економічну категорію "гроші".

Гроші (у сучасному контексті) - це особливий товар, що слугує загальним еквівалентом та найважливішим об'єктом рухомої власності, на основі чого виконуються всі функції грошей, значною мірою встановлюються та розвиваються економічні відносини між людьми (передусім відносини економічної власності) в межах окремих країн і світового господарства.

Характеристика теорій грошей

Протягом усього періоду  розвитку західної грошової теорії основну  увагу дослідників була спрямована на вивчення залежності між кількістю грошей в обігу та рівнем цін. Однак до 20 століття західні економісти в своїх роботах аналізували також і проблеми, пов'язані з сутністю грошей: причини їх виникнення, функції і роль грошей в економіці, формування вартості (купівельної сили) грошей.

У сучасній західній економічній  літературі аналіз сутності грошей, проблеми вартості грошей практично відсутній. Відбувся зсув інтересів від якісних аспектів теорії грошей до кількісних характеристик та взаємозв'язкам. Об'єктами дослідження грошової теорії є роль грошей у промисловому циклі і державне регулювання, механізм впливу грошової маси на рівень цін і економічне зростання, кількісні характеристики грошового обігу і т.п.

Металістична теорія грошей. Вона виникла в 16 - 17 століттях., В  епоху первісного нагромадження  капіталу, і грунтувалася на поглядах меркантилістів, які ототожнювали багатство з грошима, а гроші - з дорогоцінними металами.

Згідно з уявленнями меркантилістів, багатство нації є нагромадження золота й срібла, а джерелом багатства країни є зовнішня торгівля, що дозволяє забезпечити приплив дорогоцінних металів.

Основні положення металлистическая теорії грошей зводяться до наступного:

-Гроші тотожні товарах,  а грошовий обіг - товарного обміну;

-Грошима є тільки благородні  метали, а золото і срібло є  грошима за своєю природою, в силу притаманних їм природних властивостей;

-Гроші - це технічне  знаряддя обміну;

-Вартість грошей виступає  природною властивістю дорогоцінних металів;

-Металеві гроші виконують  три основні функції: міри вартості, утворення скарбів та світових грошей. Функція утворення скарбів (заощадження) дозволяє раз межувати дійсні гроші та грошові знаки, які є сурогатами грошей, так як цю функцію можуть виконувати лише металеві гроші (золото і срібло).

Характеристика номіналістичної  теорії грошей

Ця теорія зародилася при  рабовласницькому ладі і отримала систематичне розвиток в 17 - 18 століттях. Причиною появи  номиналистическим поглядів став перехід  від використання злитків дорогоцінних металів до обігу монет, які приймалися при обміні не за вагою, а за номіналом. При цьому виникала можливість відхилення номінальної вартості монети від вартості що міститься в ній металу.

Звернення зіпсованих або  істершіхся монет сприяло тому, що гроші стали сприйматися як умовні знаки, купівельна сила яких декретується державою або встановлюється в результаті угоди людей.

З появою паперових і кредитних грошей номіналістична теорія отримала широке розповсюдження, а з відходом золота з обігу стала домінувати в західній економічній науці.

Основні положення номіналістичної  теорії:

-Будь-які гроші - металеві, паперові та кредитні - являють собою лише умовні номінальні знаки, позбавлені внутрішньої вартості. Грошима вони є лише внаслідок прийняття відповідних законодавчих актів або угоди між людьми. Усі функціональні форми грошей не мають ніякого зв'язку з грошовим товаром;

-Купівельна сила грошей, виражена в індексах цін, встановлюється  державою (шляхом прийняття закону  або на базі економічних процесів) і регулюється їх кількістю в обігу;

-Основною функцією грошей є функція кошти про рощення, в якій гроші виступають лише як посередник при обміні товарів, технічне знаряддя обміну. У зв'язку з цим роль грошей можуть виконувати будь-які їх форми - металеві гроші, неповноцінні монети, паперові та кредитні грошові знаки;

-Ціна і вартість товарів тотожні. Гроші, будучи абстрактними рахунковими одиницями, виконують не економічну функцію міри вартості, а технічну функцію масштабу цін.

Кількісна теорія грошей. Відповідно до цієї теорії величина вартості грошей знаходиться в зворотній залежності від їх кількості, тобто чим більше грошей в обігу, тим менше їх вартість.

Засновниками кількісної теорії грошей в 18 столітті були: у Франції - Ш. Монтеск 'є, в Англії - Дж. Юм. На початку 19 століття Д. Рікардо перед прийняв спробу поєднати кількісну теорію грошей з своєю теорією трудової вартості.

Основні положення класичної  кількісної теорії: