Культура поведінки та зовнішній вигляд лікаря вет.медицини. Постійна готовність до виконання професійних обов'язків

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ БІОТЕХНОЛОГІЇ  ТА ЗДОРОВ'Я ТВАРИН

ФАКУЛЬТЕТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

 

 

 

 

Реферат

з професійної етики

Тема: «Культура поведінки та зовнішній вигляд лікаря вет.медицини. Постійна готовність до виконання професійних обов'язків»

 

 

 

 

Студентки 3-го курсу, групи ВМ – 1 – 10

Митрушкіної Владислави

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ 2012 р.

 

 

План

1. Культура поведінки лікаря вет.медицини
2. Зовнішній вигляд лікаря вет.медицини
3. Постійна готовність до виконання професійних обов'язків

 

Культура  поведінки лікаря вет.медицини

Що саме є необхідною моральною платформою лікарського самовиховання? Це конкретна мета - робити добро, співчувати, надавати дієву допомогу, а отже, - професійна потреба. Щоб, приміром, побачити вдячну усмішку хворого і відповісти йому щирою радістю.

Альтруїзм лікаря потребує водночас і бездоганної поведінки  та інтелігентності. Усією своєю зовнішністю лікармає уособлювати в собі: скромний, але елегантний одяг, артистизм у манерах, культура мови, соковитий і теплий тембр голосу.

Відомо, що професія лікаря, а особливо лікаря ветеринарної медицини має певні психологічні особливості. Лікар не може догматично дотримуватися визначених постулатів і вказівок. Перед лікарем щораз виникає багато нетипових завдань, для рішення яких необхідне самостійне мислення й уміння передбачати наслідки своїх дій.

Психологізація праці  лікарів пов'язана з індивідуальними  особливостями як власників тварин, з якими він має безпосередньо  працювати, так і з його особистими якостями, досвідом, авторитетом. Ті самі прийоми деонтологічного впливу, що ефективні в одного лікаря, можуть бути зовсім неприйнятні або малоприйнятні  для іншого. У цьому й полягає  один з найважливіших психологічних  аспектів діяльності лікаря.

Комунікативна компетентність лікаря ґрунтується на знаннях та чуттєвому досвіді, здатності орієнтуватися  в ситуаціях професійного спілкування, розумінні мотивів, інтенції, стратегії  поведінки, фрустрації як своїх власних, так і партнерів по спілкуванню, рівні освоєння технології та психотехніці спілкування.

Лікар повинен володіти певними  якостями, що сприяють ефективність діяльності лікаря. Передусім це вміння володіти собою, керувати своєю поведінкою. Цілком зрозуміло, що лікаря потрібно готувати до цього.

Запропонуємо кілька правил для оптимізації спілкування  лікаря з пацієнтом, що дозволить  оптимізувати процес лікування:

1. Зустрічати власників бадьорим, впевненим, енергійним.

2. Загальне почуття в  початковий період спілкування  бадьоре, продуктивне, впевнене.

3. Присутній комунікативний  настрій: яскраво виражена готовність  до спілкування. 

4. Створюється відповідний позитивний емоційний настрій у діалозі.

5. Здійснювати органічне  керування власним самопочуттям  у проведені бесіди з людиною (рівний емоційний настрій, здатність до керування самопочуттям, незважаючи на несприятливі обставини, тощо).

6. Домагатися продуктивності  спілкування.

7. Мова повинна бути  не перенасичена медичними термінами.

8. Міміка виразна, емоційно  доцільна, тобто повинна відповідати  емоційному настрою пацієнта.

Великого значення потрібно надавати самопочуттю лікаря. Воно для лікаря не є його особистою  справою, бо його настрій відбивається і на пацієнтові, і на колегах  по роботі, що створює певну атмосферу  у процесі лікування. Досягти  такого оптимального внутрішнього стану  надзвичайно важко, оскільки в деякій мірі праця лікаря має аспекти  рутинності.

Лікар повинен вміти зберігати  працездатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в своїй  діяльності і збереження свого здоров'я. Для цього потрібно працювати  над собою, бути впевненим у собі, вміти володіти своїми емоціями, знімати  з себе емоційне напруження, бути цілеспрямованим, рішучим.

В основі діяльності лікаря повинно бути позитивне емоційне ставлення до себе, пацієнтів, взагалі  своєї праці. Саме позитивні емоції активізують, надихають лікаря, надають  йому впевненості, зумовлюють почуття  радості, позитивно впливають на стосунки з пацієнтами, колегами по роботі. А негативні емоції навпаки  гальмують активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликають тривожність, страх, підозру у пацієнта.

Лікарю потрібно вміти  грати як актору, причому не тільки ззовні. Вираз обличчя лікаря повинен  бути доброзичливий не лише для того, щоб настроїтися на хороший лад, а й змінювати прийоми поведінки. Тому лікарю не можна ходити перед  пацієнтами з похмурим, нудьгуючим обличчям навіть тоді, коли настрій  у нього поганий. Якщо ж все-таки поганий настрій не покидає вас, слід змусити себе посміхнутися, утримати кілька хвилин посмішку і подумати про щось приємне.

Крім того, що лікар має  володіти своїм внутрішнім станом, він повинен вміти контролювати своє тіло, яке виразно відбиває внутрішній стан, думки, почуття. Елементами зовнішньої техніки лікаря є вербальні (мовні) та невербальні засоби. Саме через них лікар виявляє свої наміри, саме їх "читають" і розуміють  пацієнти.

Важливим також або  базою для цілого ряду професійно важливих якостей особистості лікаря є емоційна стійкість, тривожність, схильність до ризику є особливості  нейродинаміки.

Для професійної психології дуже важливим є той факт, що особливості  нейродинаміки впливають на формування професійно важливих якостей особистості. Відомо, що слабкість нервових процесів породжує підвищену тривожність, емоційну нестійкість, знижену активність у  діяльності і т.д. Для осіб з дуже високими показниками сили нервової системи підвищена ймовірність  встановлення негнучкої, неадекватно  високої самооцінки.

Емоційна стійкість як здатність зберегти оптимальні показники  діяльності при впливі емоційних  факторів також багато в чому залежить від особливостей самооцінки. Вона тісно пов'язана з тривожністю-  властивістю, істотно зумовленою біологічно. Обидві ці якості, розглянуті іноді  як властивості темпераменту, а частіше -  як особистісні характеристики, професійно значимі в багатьох видах  діяльності, які відмічаються в багатьох видах регулярної професійної діяльності. Подібна ж залежність, найчастіше спостерігається між успішністю діяльності й емоційною стабільністю. У багатьох видах діяльності важливої виявляється емоційність - інтегральна  здатність до емоційних переживань. Особливо серйозні вимоги до цієї сфери  пред'являють професії, що вимагають  високої емоційності й одночасно  емоційної стійкості, наприклад  діяльність лікаря.

Почуття такту -  це уміння поводитись за різних умов не лише відповідно до загальних правил поведінки, але й так, щоб задовольнити естетичні та етичні вимоги. Ґрунтуючись на сердечності, почуття такту передбачає, що людина розуміє все, що може завдати іншій людині неприємності, біль чи радість, людина розуміє потреби й переживання інших. Тактовна людина намагається запобігти ситуаціям, що створюють незручності для інших. Якщо правила ввічливості можна механічно завчити, то такт вимагає більшого. Щоб розвинути в собі почуття такту, треба частіше ставити себе на місце іншого (І. Аасамаа, 1974).

Корпоративна культура має  існувати в кожному медичному  закладі  незалежно від форми власності, підпорядкування чи розмірів. Щоправда, в деяких ЛПУ (зазвичай державних) це неписані норми, що передаються працівникові на словах. Проте керівники приватних медичних закладів намагаються прописати корпоративні правила, наприклад, у Кодексі корпоративної етики, та донести вимоги такого документв до свідомості кожного працівника медичного закладу.

На перший погляд може здатися, що ці правила потрібні лише керівництву  медичного закладу для того, щоб  співробітники утримувалися в певних рамках, продуктивно працювали на результат, відчували корпоративний  дух  тощо. Однак, якщо розглядати це питання ширше, то стає зрозуміло, що корпоративна культура потрібна і рядовим працівникам.

У разі прийняття рішення  щодо складення кодексу корпоративної  етики та правил культури робочих процесів саме лікар в межах своєї компетенції братиме активну участь у розробці таких документів та їх впровадженні. Створення писаних правил не є простим завданням. Необхідно дотримуватися розумності, щоб не прописати такі вимоги, які будуть шкодити робочому процесу, виконанню професійних обов’язків молодшим медичним персоналом. І в цьому велику роль відіграє професіоналізм та досвід роботи лікаря ветеринарної медицини, який зможе порадити керівникові найкращій варіант з огляду на специфіку роботи медичного закладу або ж самому застосувати власні спостереження.

Після складення корпоративних  правил їх необхідно донести до відома

і до свідомості підлеглих  — провести загальні збори колективу  або спеціалізовану внутрішньолікарняну  конференцію для молодшого медичного  персоналу.

Протягом роботи також  варто проводити тренінги з питань культури спілкування у медичному  закладі із перевіркою знань підлеглих (як варіант — у формі розв’язання  завдань, що відображатимуть конкретні  життєві та робочі ситуації).

У разі порушення норм корпоративної  етики, що мали негативні наслідки для  медичного закладу, слід проводити  позачергові освітні заходи та розбір конфліктної ситуації, що виникла. Якщо керівництво медичного закладу не бажає або ще не готово прописувати корпоративні норми, головна медична сестра зобов’язана узгодити з керівником закладу так звані неписані правила, які в подальшому буде доводити до відома середнього та молодшого медичного персоналу, а також контролювати їх виконання.

 

 

Зовнішній вигляд лікаря вет.медицини

«Чистота—релігія медицини.»

 

Зовнішній вигляд лікаря має  бути естетично виразним. Неможна  недбало ставитися до своєї зовнішності. Головна вимога до одягу - це скромність та елегантність. Естетична виразність проявляється і в привітності та доброзичливості обличчя лікаря, у зібраності, стриманості рухів, у скупому, виправданому жесті, у поставі, ході. Неприпустимі метушливість, штучність жестів, їх в'ялість. Навіть, як прийняти пацієнта, подивитися на нього, привітатися, як відсунути стільця, виявляється сила впливу. У рухах, жестах, погляді пацієнт повинен відчувати стриману силу, цілковиту впевненість у собі і доброзичливе ставлення.

Пластика тіла, або пантоміміка, дозволяє виділити у зовнішності  лікаря головне, малює його довершений образ. Ефективності спілкування допомагають  відкриті пози і жести лікаря: не схрещувати руки, дивитися в обличчя  пацієнта, зменшувати дистанцію, що створює  ефект довіри.

Найбільше впливає на пацієнтів  вираз обличчя лікаря, інколи навіть сильніше ніж його слово. Саме жести  та міміка підвищують емоційну значущість інформації. Пацієнти "читають" з  обличчя лікаря, згадуючи його ставлення, настрій, тому обличчя повинне не лише виражати, а й приховувати  деякі почуття: не варто приносити  до пацієнті в тягар домашніх турбот, негараздів. Слід показувати на обличчі  і в жестах те, що стосується справи, сприяє лікуванню.

Вираз обличчя лікаря повинен  завжди відповідати характерові  мовлення при бесіді з пацієнтом. Обличчя лікаря має виражати впевненість, схвалення, незадоволення, осуд, радість, зацікавленість, захоплення, тобто  виражати широкий діапазон емоцій, яка свідчить про моральну силу особистості  лікаря.

Є чудовий вислів П. Бейліна  про зовнішній вигляд лікаря, а тому можна і рахувати, що й ветеринара:

«Лікаря я визначаю по тому, який у нього халат,—чистий, випрасуваний, накрохмалений, застібнутий на всі ґудзики, значить, такому лікарю можна довіритись. Значить він пишається своєю професією, халат одягає, як король мантію».

Білий халат для лікаря— це не просто його робочий одяг, що захищає від забруднення та інфікування, його призначення не можна звузити до енциклопедичного визначення: «Захист лікаря й убезпечення хворого». Це дещо більше: люди в білих халатах відроджують у власника надію на допомогу, а іноді і спасіння його улюбленця.

 Білий халат—це своєрідна  «візитна картка» лікаря, що відображає його фізичну й духовну чистоту. Він повинен бути ідеально чистим, випрасуваним, відповідати зросту і розміру, без додаткових прикрас. До білого халата не слід пришпиляти значки, заповнювати кишені громіздкими предметами. Він повинен створювати приємне враження своєю акуратністю та скромністю.

Форма робить солдата—солдатом, офіцера—офіцером, моряка—моряком, медичного працівника—медичним працівником. А з того, як її носять, судять про гідність людини.

Неприємне враження справляє ветерина, якщо від нього чути сильний запах будь-чого: парфуму, їжі зі спеціями, прального порошку чи інших хімічних засобів. Тварини дуже госто реагують на яскраві запахи, тому таким чином можна викликати в них приступи агресії. Власник також може бути невдоволеним, йому важко буде вести с вами розмову, концентруючи увагу на ваших словах, а не на вашому смороду чи просто сильному запаху.

 Дуже важливо дотримуватись питань профілактики захворювань та особистої гігієни: після огляду кожної тварини ретельно мити руки або змінювати рукавички; в операційній вдягати спеціально відведений для цього одяг тощо.

Небайдужими до зовнішнього  вигляду лікаря є тварини, у яких є загостреним сприйняття зовнішнього світу. Погодьтеся, що далеко неприємні асоціації виникають у тварини до якої наближується дуже нафарбована жінка-лікар чи медична сестра: чорні круги навколо очей, густо нафарбовані губи, яскраво-червоні довгі нігті.