Традиційний чоловічий костюм

Зміст

 

1. Традиційний чоловічий костюм………………………………………….3

2. Традиційний жіночий костюм……………………………………………3

3. Етнічні контакти з інонаціональним населенням…………...…………4

4. Верхній одяг…………………………………………………………….…5

5. Пояс………………………………………………………………...………5

6. Головні убори……………………………………………………..……….5

7. Взуття………………………………………………………………...…….6

8. Обрядова символіка костюма…………………………...………………..7

9. Українська вишивка………………………………………………..……..7

10. Фарбування речей…………………………………….………………….8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Традиційний чоловічий  костюм українців має велику схожість з іншими східнослов'янськими - російським і білоруським. Основу чоловічого одягу становлять сорочка, шита з конопляного або льняного полотна і вовняні або сукняні штани. Сорочка, що надягається на тіло, часто служить і верхнім одягом. Відмінною особливістю української чоловічої сорочки є розріз попереду (пазушка), прикрашений вишивкою. По конструкції ворота сорочки розрізняються - зі стоячим, відкладним коміром або без коміра. Варіант сорочки в цьому випадку збирають у збірку, її обшивають тасьмою або вузькою смужкою матерії, таким чином виходить низький стоячий комір, який українці пришивають до коміра сорочки не зверху, а знизу. Відомий українцям і широкий відкладний комір. Сорочку застібають або зав'язують у ворота за допомогою гудзиків або тасьм. Українські чоловіки носять сорочку, заправляючи поділ її в штани; в цьому також проглядається відмінність від способу носіння сорочки поверх штанів у росіян і білорусів, що пояснюється запозиченнями українців від східних кочових народів. У крої сорочки у всіх східнослов'янських народів були відомі вставки під пахвами з трьох-чотирикутних шматків тканини. Однак донські козаки вважали відсутність ластка ознакою відмінності від "мужиків", тобто від селян, яким козаки завжди протиставляли себе. На плечах українські сорочки мали нашивки, що нагадують погони або вишиті вставки - "уставки".

Штани (штани, гачi, споднi, шаровари, холошi, ногавкі, портки, Убрання, портяніцi) українці закріплювали на тілі за допомогою шнурка або ременя (очкур, гачнік), - його українці носили із пряжкою. Українські штани, особливо штани козаків, відрізнялися дуже великою шириною. Між штанінкамі (Холоша, ногавиці) вшиваються Матня. Вона виготовлялася із прямокутних шматків матерії з підшитим внизу параллелограммом, таким чином утворювалося подоба мішка. Штани шилися з полотна чи сукна, українські гуцули прикрашали з вивороту вишивкою нижній край червоних сукняних штанів; вишивали ясно-жовтими і зеленими вовняними нитками, вишиті кінці штанин завжди відгинали наверх.

Жіночий традиційний  костюм українців має безліч локальних варіантів. Етнографічні особливості історико-культурних районів України в одязі виявилися в силуеті, крої, окремих частинах одягу, способах її носіння, колірному декорі, прикрасах. Архаїчні елементи одягу найбільше зберігалися в Полісся; класичної української вважається одяг Середнього Придніпров'я; в південних регіонах України спостерігалося взаємовплив традиційного одягу різних народів; в костюмі населення Поділля помітно етнокультурне взаємодія українців з молдаванами, а в північно-західних - з поляками; своїми особливостями характеризувалася і одяг українських горців.

Разом з тим, традиційний  одяг українців має свою етнічність, що склалася на спільнослов'янської  основі в XVI-XVIII ст. Найбільш типовий  комплекс традиційного українського костюма  існував у Середньому Подніпров'ї, частково захоплюючи райони Полісся, Слобожанщини й Поділля. Верхній одяг чоловіків  і жінок була подібна по крою. Автор етнографічних описів зупиняється  на їх характеристиці: "верхнім платтям  як для чоловіків, так і для  жінок служили вузькі, зовсім прямі, потворно обтягуючі тіло, кожухи і  свити, з дуже вузькими стоячими комірами, не закривали навіть шиї. Свита робилася з самого товстого, саморобного сукна: у жінок - завжди білого, у чоловіків - сірого, чорного кольору, а кожухи - з недублених овчин. Кожухи й свити, дивлячись по потребі, робилися різної довжини, і самі довгі з них  були трохи нижче колін. До дорожнім свита, надіваються на кожухи, позаду пришивалися мішки, що служили під час холоду або негоди замість Башликов ".

Основу українського жіночого костюма становить сорочка - кошуля, сорочка. Вона довше чоловічий і складається з двох частин - нижня частина (пiдтічка) шиється з більше грубої матерії. Рубахи українських горян-бойків та лемків кроїлися з двох частин і надягали окремо. Зустрічаються в українців і цільні сорочки (додiльнi) - саме вони вважаються в жінок ошатними й святковими.

У залежності від крою українські сорочки поділяються на три типи: туникообразна, поликової (з уставками), на кокетці.

Рубахи шилися з комірами й без них. Останній тип сорочки - найбільш древній - воріт такої  сорочки звичайно збирався в дрібні зборки й іноді обшивався зверху. Сорочка з коміром називається  польською.

На Україну можна провести кордон (умовно - по Дніпру) між обома  типами сорочки: у східних регіонах носили сорочки без коміра, в західних - з коміром, частіше - відкладним.

Відмінна риса української  жіночої сорочки - звичай прикраси Подолу, кайми (подподольніци) сорочки вишивкою, тому що його було видно з-під верхнього  одягу. Так само прикрашалися й рукава сорочки, особливо в місцях з'єднання  рукава з плечем, де полик (уставка) являв собою частіше вишитий  шматок матерії чотирикутної форми. Широкі рукави сорочки закінчувалися  манжетом (чохла) у зап'ястя. За давніх-давен  заведеним звичаєм східнослов'янські дівчини до п'ятнадцятирічного віку і навіть до самого весілля носили тільки підперезану сорочку; надягання поясного одягу (поневи) пов'язувалося із заміжжям і переходом у розряд жінок. Понева - загальнослов'янський елемент традиційного одягу, що прикриває тіло жінки ззаду і закріплюються на талії. В українців існувало три різновиди цього типу одягу: повсякденні без малюнка запаска, дерга та святкових наряд у велику клітку - плахта. Дерга складалася з трьох зшитих довгими сторонами полотнищ, що утворять собою смугу тканини в 3 м шириною і 60-70 см довжиною, що охоплює корпус жінки ззаду і підв'язаних поясом. Оскільки дерга - повсякденний одяг, її шили з чорної або нефарбованої тканини, нічим не прикрашаючи.

Українська запаска відрізнялася від дерги тим, що до її верхніх кутів часто пришивалися тасьми, які зав'язувалися на талії. Зазвичай носили дві запаски, часто - різного кольору: одна (позадніця, дупа) прикривала тулуб позаду, інша (попередніця) - вже перша, надягала спереду - її частіше заміняли фартухом. Запаску виготовляли з якісної й тонкої вовняної та однотонної тканини синього, зеленого, червоного кольору. Плахта як святковий одяг виготовлявся із тканини картатого орнаменту; її вручну вишивали вовняними або шовковими нитками. У ранній період відомі плахти, шиті з шовкової матерії або із золотої та срібної парчі.

Подальший еволюцією поневи вважається спідниця (спiдниць). У Поліссі були широко поширені вовняні спідниці - андараки, частіше смугастого орнаменту.

Яскравим доповненням  до жіночого костюма були нагрудні прикраси з дорогоцінних каменів, скла, намиста або підвіски з монетами - "намисто", "дукачі".

Етнічні контакти з інонаціональним населенням не могли не позначитися на традиційному одязі українців. Взаємодія з рядом живуть росіянами, німцями, зі степовими народами знайшло відображення в запозиченнях один в одного культурних явищ та вироблення спільних властивостей. Це підтверджується описом одягу українців Покровської слободи: "Верхній одяг малоросіян чоловіків полягає в плисовому і сукняному козакині або нанковому халаті, шароварах і чоботях, на голові носять картуз або пояркову капелюх. Буденна або щоденну одяг, восени - суконна свита (Чапаєв), зимою кожух (овечий кожух), Нагольно або критий сукном, залежно від стану. Жінки мають деяку верхній одяг таку ж, як і чоловіки: халат, кожух та чоботи. Але власне жіночий одяг: німецьке сукню, сарафан і юпка з кофти. Голову покривають хустками, деякі носять очіпки (Волосников), обв'язані хустками. Багато хто з чоловіків голять бороди, залишаючи вуса і все інше стрижуться по-козацьки ".

Верхній одяг українців різноманітна як по крою, так і по назвах. У науці виділяється 4 типу верхнього одягу:

1. З прямою спиною - вид плаща, сорочки або халата. Серед них особливий тип широкого халата з рукавами і капюшоном українцям відомий під назвою опонча. Роль плаща грала чуга, Чугай, чуганя, який був поширений у західних українців. Чавуну лише накидали на плечі, не надягаючи в рукави, тому рукава іноді зашивали внизу і користувалися ними як кишенями або сумкою.

Форму плаща мала манта або гугля українських гуцулів, схожа на великий мішок, відкритий з одного з довгих сторін. Роль капюшона виконувало дно мішка, закріплюється на плечах спеціальними шнурками. На початку XX ст. манта служила виключно обрядової одягом нареченої під час вінчання.

Фасон сорочки мала робоча верхній одяг для обох статей, що виготовляється з полотна - шушпан. На Дону шушпан носили з поясом.

Халатообразная одяг українців - кобеняк, кирея, сiряк, свита з кобеняком, стовбовата свита надягала поверх шуби, шився з сукна переважно сірого кольору. Пришитий до нього капюшон  вiдлога, Кобко, каптур, бородіця, Шанько, богородицю мав форму мішка з  заокругленим дном і отворами для  очей. Те ж призначення і такий самий фасон у східноукраїнського халата без капюшона, але з широким сукняним коміром.

2. Широко розповсюдженим покриємо верхнього одягу в українців був клиноподібний: клини (уси) вшиваються позаду з боків нижче талії, гострий кінець клину доходив до пояса, а основа чинився на рівні Подолу. За цим зразком шилися свита, сiрак, куцінка, гуня.

3. Верхній одяг, відрізна по талії; нижня частина при цьому збиралася у великі складки (рясі) або в дрібну збірку, пришивалась до верхньої частини. Так шилася юпка, свита, кожушанка (шуба), кiрсетка - жіночий жакет без рукавів.

4. В останньому типі крою збірки робилися не тільки на спині, але і спереду, тобто навколо на талії. Такий одягом була Чемера, чемерка, чамарка.

Обов'язковою частиною будь-якого  одягу в українців був пояс. У міфологічному свідомості східних слов'ян він грав роль оберега, захисту людського тіла. Ошатні пояси були довжиною до 3-4 метрів, ними обмотували талію в кілька разів, а кінці, завершуються китицями, звисали до колін або нижче. Колись в українців були в моді шовкові перські пояси, наречену підперізували вишитим рушником - рушником; донські козачки підперізували кубелек (рід сарафана) поясом з кованого срібла.

Чоловічі головні  убори українців дуже різноманітні за формою, матеріалу і назвах. За формою - це конуси, циліндри і напівкруглі шапки. Виготовлялися головні убори з хутра (овчини), вовни, сукна.

У числі останніх - висока смушева шапка (кучма), зимова шапка з видовженими навушниками (ушанці, малахай), капелюх з повсті і соломи (бриль). В кінці XIX ст. українці стали носити на голові широко поширені серед інших етнічних груп картуз і кепки.

Жіночі головні  убори різноманітні за конструкцією, але їх об'єднує одна відмінність від дівочих - вони повинні повністю вкривати голову, не залишаючи відкритими волосся. Це також знаходить пояснення в міфологічному свідомості слов'ян; традиція закривати голову жінки збереглася і в XX столітті. З'явитися в суспільстві, і особливо в церкві, вважалося великою ганьбою для слов'янської жінки. Одним з найпоширеніших головних уборів заміжніх жінок був і залишається чотирикутний хустку. Генетично він сходить до головного покривала (намiтка, перемiтка, серпанок) - довгому рушнику, який зав'язували ззаду, опускаючи кінці уздовж спини. Подібний головний убір зберігся як національний в західних районах України.

Головний убір кибалка, хомевка, хомля у своїй простій формі  має вигляд обруча або дуги, оберненою  назад. На нього українки накручували своїх волосся. Кибалка служила як каркас для верхнього головного убору.

Спрощений варіант головного  убору українських жінок - м'яка  легка шапочка (очіпок, чепець, чепчик), яка зав'язувалася шнурком, протягнути крізь підшивку. 

Шили очіпок з шматка тонкої тканини різних кольорів, з поперечним подрезом на лобі. Подрез робили так, що над чолом утворювалися дрібні зборки, тканина на чолі залишалася гладкою. На потилиці закладали рубець, через  який протягується шнурок. Ошатні чіпці  шили із золотої або срібної парчі.

Східноукраїнський сідлоподібний  очіпок з двома стоячими гребенями  поперек голови зазнав впливу южнорусского кокошника з двома гребенями.

Світовою популярністю користувалися  українські вінки зі штучних і  живих квітів зі стрічками як дівочий  головний убір. Поряд з ними були відомі й інші: металевий дріт з  підвісками, стрічка, хустка, шматок срібної або золотої парчі, картонний коло і т.д. Всі вони - круглої або напівкруглої форми. Дівочі головні убори не закривали голову і косу - остання була основною зачіскою української дівчини. Черкаські дружини носять на голові невеликі шапочки із строкатої матерії, і пов'язують понад оних пов'язку, у якій позаду від вузла висять вишиті лопості. Дівки плетуть свої волосся не так, як російські в одну, але у дві коси, обвивають біля голови і пов'язують строкатою пов'язкою, яка винізана бісером. На голову жінки одягали спершу "очіпок" (повойнік), стягуються на потилицю, потім обвивали голову бавовняним хусткою, зав'язуючи кінці його на лобі, а дівчата - під підборіддям і очіпка не носили, у свята ж замість хустки на голову одягали убір з різнокольорових стрічок і ними ж прибирали всю косу

Взуття українців - як чоловіча, так і жіноча, виготовлялася з шкіри, яку спочатку не шили, а закладали складками, морщили, прив'язуючи до ніг довгим мотузком. Звідси й назва - морщуні, морщенцi, постоли, ходаки.

Шкіряне взуття з високими халявами (чоботи) шився без каблуків. Іноді каблук заміняла невелика залізна підкова на п'яті.

Ще в середині XIX ст. переважав  особливий вид чобіт, так звані  виворітні, підошва пришивалися  до чобота зсередини (пiд побачивши), після чого весь чобіт змочували  водою і вивертали.

У ранній період українцям  були відомі і постоли, які відрізнялися від російських і білоруських  прямокутним плетінням, низькими боками і дуже слабо оформлений носком. Носок і боки такого личака складалися їх петель, крізь які протягується мотузка, що зв'язує личак і закріплює  його на нозі

Обрядова символіка  костюма - ознака, яка відображає широкий спектр духовних традицій народу, його світогляду та обрядових норм. Здебільшого обрядовими символами були окремі компоненти костюма: хустка або рушник під час сватання, хрестильні пелюшки (крижмо) при пологах, білий (або чорний) хустка під час похорону. Вони мали захистити людину від злих сил, принести добробут, здоров'я, любов. Особливою магічною силою, як вважалося, володіли речі, виготовлені спеціально до того чи іншого обряду власними руками. Так, дівчина неодмінно повинна була зшити своєму нареченому сорочку. Символічне значення мали й обов'язкові подарунки - чоботи, що зять дарував тещі; намітка - подаруноксвекрухи від невістки. Обрядова функція одягу виявлялася і у специфічних способах її використання. Так, при виконанні більшості ритуальних дій носили одяг навиворіт, тоді як у повсякденному житті це вважалося поганою прикметою. Учасники деяких обрядів нерідко переодягалися в костюми протилежної статі, а також незалежно від пори року носили хутряний одяг. Роль обрядового символа часто виконувала кольорова гама одягу. У весільному костюмі здавна домінував червоний колір. Однак іноді семантика кольору суттєво змінювалася. У похоронній одязі чорний колір став символом смутку на рубежі XIX - XX ст., Витіснивши білий, а подекуди синій. Стабільність способів забезпечення обрядових функцій одягу сприяла перетворенню деяких із них в етнічні символи.