Традиційний чоловічий костюм

Традиційне народне  мистецтво українців було складовою частиною їхнього життя - воно супроводжувало людину від народження до смерті. Будь-який предмет матеріальної культури українці ретельно прикрашали, проявляючи свою фантазію і майстерність; секрети майстрів передавалися у спадок, тим самим вироблялася традиція, характерна для різних груп етносу. Предметом народного мистецтва слід вважати українську вишивку. Вона широко використовувалася в народному костюмі і в побуті. Вишивка українського костюма багата і різноманітна. Нею прикрашали жіночі та чоловічі сорочки, верхній одяг, головні убори. Мотиви орнаментів, композиції, кольори передавалися з покоління в покоління, стаючи традиційними. Орнаментальні мотиви були геометричними (ромби, розетки, зірки), рослинними. Способів вишивання і їх різновидів було багато. Найдавнішими видами народної вишивки були заволiкання, занизування і настилування. Варіантом останньої техніки є широко поширена на Україну вишивка гладдю.

Відома техніка вірiзування зазвичай застосовувалася з іншими видами вишивки. Крім естетичного значення, вишивка на одязі нерідко маркірувала вік людей, їх сімейне і соціальне положення. За колірною гамою вишивки українські сорочки поділяються на одноколірні, двоколірні і поліхромні.

Перші характерні для Польщі, Чернігівщини та Полтавщини, двоколірні - переважно для Київщини і більшій частині Поділля, поліхромні - для Західного Поділля і Карпат. Для вишивок північної частини України (північні райони Чернігівщини та Волині) характернийчервоний колір. Вишивка цих районів аналогічна російській та булорусской. У середній смузі Україні (південь Чернігівщини, Полтавщина, Харківщина, Київщина, північні регіони Дніпропетровщини та Херсонщини) червоні колір зустрічається поряд з синім, рідше - з чорним. У південних районах до цих квітів приєднується жовтий. У Поділля чорний колір зустрічається у поєднанні з червоним. У районах, що межують зБессарабією і Буковиною, зустрічається вишивка, збагачена бісером і металевими прикрасами, що зближує її з молдавською та південнослов'янської. 15 Закарпатські ткані вироби примикають до білорусько-російським. На Гуцульщині отримав багатобічний розвиток типовий для всіх східних слов'ян прийом орнаментації тканин у вигляді чергуються гладких і орнаментованих смуг і бордюрів. В Українському художньому ткацтві отримала широкий розвиток рослинна орнаментика, улюбленим мотивом при цьому став гіллястий квітка чи дерево. Цей мотив характерний як для рушників, так і для килимарства, поширеного на Україні повсюдно, але особливо в центральній та східній її областях.

Для фарбування одягу та вовни українці використовували рослинність - траву, кору дерев, квіти. В описах Кінель-Черкаської слободи П. С. Палласом представлено унікальний спосіб виготовлення фарби із природного червця: "З половини червня до половини липня місяця баби і діти зазвичай вправляються перед жнивами у збиранні червця. Вони шукають цього комахи на сухих і худих місцях, здебільшого близько кореня земляніци, яка у них клубайкой називається, також при рідко зростаючої траві, мохна званої. Вони зрізають цю траву ножиком і збирають в посудині знаходяться на верхній частині кореня сині бульбашки, яких числом до 10 і до 12 буває на одній рослині, і в якому знаходиться фарбувальна комаха. Ці бульбашки, залежно від погоди, приходять в досконалість в червні місяці, а в липні починає вже ця комаха вилупаться, що і черкаським бабам досить відомо.

Вони охоче збирають вилупившуюся комаху, ніж бульбашки, бо з неї  фарба виходить чистіше і краще. Вони ж розповідають баєчку, що вийшла комаха на деякий день збирається з усієї країни до одного куща, і тоді тим людям, які у день свята Казанської Богородиці, тобто 8 числа липня, ходять на світанку в полі оной камахі шукати, залишається на щастiе знайти такий скарб.

Зібраний червець катають  в ситі для очищення від землі, потім сушать на сковороді в печі або на вугіллі, невеликий жар випускають. З причини важкого збирання продають червець нарочито дорого, і збирають його не більше, як скільки їм треба для домашнього вжитку, бо вони фарбують червецем поясів і вовняну пряжу, якою вишивають візерунки на своєму одязі.

Якщо хочуть вони пряжу  фарбувати, то кладуть у надмірно кислий квас, додають ще квасцов  і ставлять посудину в піч на цілу добу. Потім вийнявши пряжу, вичавлюють і сушать, а червець в горщику  труть і варять у воді. Коли всі  фарбувальні частинки з оного  вийдуть, то опускають пряжу в  горщик і ще варять. Жменею червця фарбують вони стільки пряжі, скільки потрібно було на 2 пояси або тасьми, що складає  біля фунта вовни. Фарба з червця кольором не багато краще фарби з  трави материнки, щойно вона не скоро  линяє ".

У кінці XIX - початку XX ст. українці перейшли на міський костюм, і багато рис національної традиційного одягу  були втрачені.