Міжнародне космічне право

Лекція 15. МІЖНАРОДНЕ КОСМІЧНЕ ПРАВО

 

1. Поняття та джерела міжнародного космічного права.
2. Правовий режим космічного простору та основні принципи космічної діяльності.
3. Правовий режим космонавтів та космічних об‘єктів.
4. Міжнародно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами.

 

1. Поняття та джерела міжнародного  космічного права

 

Міжнародне  космічне право — галузь сучасного міжнародного права, що регулює діяльність суб‘єктів МПП з дослідження і використання космічного простору, що встановлює його правовий режим.

Потреба міжнародного правового  регулювання космічної діяльності була породжена науково-технічним  прогресом, зокрема запуском СРСР 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі, що ознаменував початок освоєння людством космічного простору.

Чинне міжнародне право допускає можливість здійснення діяльності з дослідження  та використання "космічного простору як державами в рамках міжнародних  міжурядових організацій, так і  самими міжнародними міжурядовими організаціями (ст. VI і XIII Договору про космос 1967 р., ст. VI Угоди про рятування 1968 р., ст. XXII Конвенції про відповідальність 1972 р., ст. VII Конвенції про реєстрацію 1975 р., ст. XVI Угоди про Місяць 1979 р.).

Космічною діяльністю займається нині дуже обмежене число високорозвинених держав і держав, що володіють відповідними можливостями. Саме вони і виступають основними суб'єктами міжнародного космічного права. Але в результаті такої діяльності й у її міжнародно-правовому регулюванні зацікавлені всі держави світу, людство в цілому. Тому правове регулювання космічної діяльності із самого початку стало здійснюватися шляхом укладання, головним чином, універсальних міжнародних угод, відкритих для участі всіх держав. Основна роль у справі розробки таких договорів належить ООН в особі Генеральної Асамблеї та її допоміжного органу — Комітету з використання космічного простору в мирних цілях і його підкомітету з правових питань.

 

В основі правового режиму космічного простору лежать вироблені  в рамках ООН або під її егідою міжнародні універсальні договори. У їхньому числі:

Декларація  правових принципів, що регулюють діяльність держав з використання та дослідження  космічного простору від 13.12.1963 р.

Договір про  принципи діяльності держав з дослідження  і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (Договір про Космос). Схвалений 21-й сесією ГА ООН 19 грудня 1966, набрав чинності 10.10.1967 р. Станом на жовтень 2011 року – 100 держав-учасниць, ще 26 підписали договір, але не завершили ратифікацію. У – в силі з 31.10.1967 р. Є основою міжнародного космічного права, визначає основні правові рамки міжнародного космічного права.

Угода про  рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір (Угода про рятування) від 22.04.1968 р., набрав чинності в 3.12.1968 р. У – в силі з 3.12.1968 р.

Передбачає надання  допомоги екіпажам космічних кораблів у разі аварії чи вимушеної посадки  та встановлює процедури повернення об'єкта, запущеного в космічний  простір, або його складових частин, виявлених за межами території властей, що здійснили запуск, цим властям.

Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами (Конвенція про відповідальність). Міжурядовий документ, підписаний ВБ, США і СРСР 29.03.1972 році, який розширює Договір про космос від 1967 року, набрав чинності 1.09.1972 р. У – в силі з 16.10.1973 р.

Метою підписання конвенції  є введення ефективних міжнародних  правил і процедур стосовно відповідальності за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, і забезпечення, зокрема, невідкладної виплати на підставі її положень жертвам такої шкоди.

Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір (Конвенція про реєстрацію) від 14.01.1975 р., набрав чинності 15.09.1976 р. У – в силі з 14.09.1977 р.

Угода про  діяльність держав на Місяці й інших  небесних тілах (Угода про Місяць). Укладена в рамках ООН 18 грудня 1979 року, набрав чинності в 1984 р.

Розвиває більш конкретно  принципи, що стосуються Місяця та інших  небесних тіл, втілені в Договорі 1967 року, і встановлює основу для  майбутнього дослідження та експлуатації природних ресурсів цих небесних тілах.

Угода набула чинності тільки для декількох держав, причому  серед них немає жодного члена  «великої вісімки», постійного члена  Ради Безпеки ООН або держави, що володіє потужною космічною програмою. Таким чином, угода не має на даний момент особливою політичної сили, а також актуальність юридичного регулювання користування небесними тілами поки не представляє практичного сенсу.

Підписали і ратифікували: Австралія, Австрія, Бельгія, Казахстан, Ліван, Марокко, Мексика, Нідерланди, Пакистан, Перу, Уругвай, Філіппіни, Чилі. Лише підписали: Гватемала, Індія, Румунія, Франція

Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення (10.12.1982 р.).

Визнають, що таке використання має міжнародні політичні, економічні, соціальні та культурні наслідки. Така діяльність повинна сприяти вільному поширенню інформації та знань при належній повазі суверенних прав держав, включаючи принцип невтручання.

Принципи з дистанційного зондування Землі з космосу (3.12.1986 р.).

Констатують, що така діяльність повинна  здійснюватися на благо та в інтересах  всіх країн при неодмінній повазі суверенітету всіх держав і народів  над їх природними ресурсами, а також  прав та інтересів інших держав. Дистанційне зондування має використовуватися для захисту навколишнього середовища і зменшення збитків від стихійних лих.

Принципи, що стосуються використання ядерних джерел енергії в космічному просторі (15.12.1992 р.).

Підтверджують, що такі джерела є незамінними для виконання деяких польотів у космічний простір, але їх застосування повинно ґрунтуватися на ретельному забезпеченні безпеки. Ці принципи також визначають основні критерії безпечного використання ядерних джерел енергії та оповіщення про несправності космічних об'єктів, коли існує ризик повернення радіоактивного матеріалу на поверхню Землі.

Декларація про міжнародне співробітництво з дослідження і використання космічного простору на благо та в інтересах усіх держав, з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються (13.12.1996 р.).

Констатує, що держави вільні визначати  всі аспекти своєї участі в  міжнародному співробітництві у  дослідженні і використанні космічного простору на справедливій ​​і взаємоприйнятній основі і що таке співробітництво повинно повністю узгоджуватися із законними правами і інтересами відповідних учасників.

А також щорічно приймаються на чергових сесіях ГА ООН резолюції «Міжнародна співпраця з використання космічного простору в мирних цілях», що містять рекомендації Комітетові по космосу в його роботі.

 

До числа джерел міжнародного космічного права універсального характеру належать також договори, що частково регулюють і космічну діяльність. Наприклад:

Договір про заборону випробувань ядерної зброї в  атмосфері, у космічному просторі і під водою, 1963 року;

Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище, 1977 року.

Крім того, до джерел міжнародного космічного права належать міжнародні договори двостороннього характеру. Так, у 1963 році між СРСР і США була укладена джентльменська угода про нерозміщення в космічному просторі будь-яких об'єктів із ядерною зброєю й іншими засобами масового знищення. Загальне значення цієї угоди було підтверджено в резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1884 (XVIII). У 1998 році Російська Федерація, США, країни, що входять у Європейське космічне агентство, Японія і Канада уклали угоду про створення Міжнародної Космічної Станції, включаючи Кодекс поведінки екіпажу МКС.

Діяльність з освоєння космосу також регулюється внутрішньодержавним (національним) правом, яке поширюється тільки на осіб, які перебувають під юрисдикцією відповідної держави. Як приклад можна назвати Закон України «Про космічну діяльність» від 15 листопада 1996 р. (зміни від 12.12.2012 р.). У Законі записано, що "Україна як суб'єкт міжнародного космічного права здійснює свою космічну діяльність на умовах рівноправності з іншими державами з урахуванням своїх національних інтересів. Україна забезпечує виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань у сфері космічної діяльності і несе відповідальність за загальновизнаними нормами міжнародного права і положеннями міжнародних договорів України" (ст. 17). У ЗУ "Про космічну діяльність" імплементовані міжнародно-правові норми, що регламентують правовий режим космічного простору і небесних тіл.

 

Також щодо нашої  „могутньої космічної” держави:

На засіданні Кабінету Міністрів України 15 лютого 2012 року схвалено Концепцію Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми на 2013-2017 роки.

Реалізація Програми забезпечить:

- розвиток космічних  технологій та їх інтеграцію  до реального сектору національної  економіки і сфери національної  безпеки та оборони: 

• здійснення дистанційного зондування Землі з космосу,
• розвиток космічних систем телекомунікації та навігації,
• провадження космічної діяльності в інтересах національної безпеки та оборони;

- проведення наукових  космічних досліджень;

- розвиток космічної  техніки та технологій її виготовлення:

• створення космічних комплексів,
• забезпечення промислово-технологічного розвитку;

- розвиток міжнародного  співробітництва. 

Реалізація Програми, фінансування якої буде здійснюватись  за рахунок коштів державного бюджету, інвестицій та інших джерел (в тому числі і з використанням механізмів державно-приватного партнерства), дасть можливість забезпечити провадження космічної діяльності України відповідно до сучасних вимог та національних інтересів.

Орієнтовний обсяг фінансування Програми за рахунок всіх джерел становить 2,58 млрд. грн., у тому числі з державного бюджету – 1,12 млрд. грн.

 

Універсальні та регіональні космічні організації

До кінця ХХ століття збільшилися масштаби міжнародного співробітництва та суперництва  в галузі прикладного дослідження  і освоєння космосу. Стрімко комерціалізується сама космічна діяльність. Почали створюватися небачені досі міжнародні космічні організації супутникового зв'язку виробничого характеру зі зваженим видом голосування. У зв'язку з запеклою конкуренцією на ринку космічного зв'язку більшість з цих організацій з кінця 1990-х років були приватизовані.

Міжнародна  організація зв‘язку через штучні супутники Землі (ІНТЕЛСАТ, The International Telecommunications Satellite Organization). Заснована в 1964 році під егідою США як міждержавна організація. Пізніше перетворена в комерційну компанію. На березень 2011 року складається з 52 телекомунікаційних супутників. Найбільша супутникова компанія в світі.

 

Міжнародна організація космічного зв'язку (Інтерсупутник) – міжнародна міжурядова організація з надання послуг супутникового зв'язку. Система зв'язку складається з космічного компонента (супутники, засоби управління ними) і наземного (станції космічного зв'язку).

Заснована 15 листопада 1971 року в Москві. До неї увійшов СРСР і вісім соціалістичних держав: Польща, Чехословаччина, НДР, Угорщина, Румунія, Болгарія, Монголія і Куба. Станом на 2011 рік в організацію входить 25 країн. Інтерсупутник був створений як відповідь країн Варшавського договору на створення ІНТЕЛСАТ.

 

Міжнародна  організація морського супутникового зв‘язку (ІНМАРСАТ) – міжнародна компанія супутникового зв'язку, заснована в 1979 році, спочатку як міждержавна організація. Компанія управляє групою з одинадцяти геосинхронних телекомунікаційних супутників. Послуги включають в себе як звичайний телефоний зв'язок, так і передачу даних, а також передачу сигналів лиха.

 

Eutelsat (ЕВТЕЛСАТ) – французький оператор супутникового зв'язку, займає перше місце за величиною обороту серед операторів супутникового зв'язку в світі. Заснований у 1977 р. Найбільшими акціонерами Eutelsat є British Telecom (17,5% акцій), France Telecom (23,1%) і Deutsche Telekom (10,9%).

 

АРАБСАТ (Arab Satellite) – система супутникового зв‘язку арабських країн. Створена в 1976 р. Членами можуть бути лише країна, що входять у Лігу арабських держав.

 

Європейське космічне агентство (ЄКА, European Space Agency, ESA) – міжнародна організація, що займається здійсненням спільних космічних досліджень, а також практичним використанням штучних супутників. Підтримує з ЄС найтісніші відносини і має спільну космічну стратегію.

Заснована 30 травня 1975 року. Штаб-квартира – Париж.

Входять 17 європейських країн (не лише члени ЄС): Австрія, Бельгія, Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Швейцарія та Швеція. Канада й Угорщина беруть участь в деяких проектах. Україна підписала угоду про співробітництво з ЄКА.

Європейське космічне агентство заявило 31 грудня 1975 про прийняття на себе прав та обов'язків за Угодою про рятування, 23 вересня 1976 р. – по Конвенції про відповідальність, 2 січня 1979 р. – по Конвенції про реєстрацію.