Первые космонавты

Із прийняттям на державну службу пов'язується категорія заміщення посади, яка здійснюється шляхом призначення, конкурсу або за контрактом. Найбільш поширеним способом в сучасних умовах є конкурсний відбір. Законодавством встановлена вимога щодо необхідності здійснення конкурсного відбору на посади третьої — сьомої категорій, а це більш ніж 95 % працівників виконавчої влади. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніше ніж за один місяць до проведення конкурсу.

В основу інституту конкурсного  прийому громадян на державну службу покладено ідею об'єктивної оцінки ділових якостей працівника, принципи рівноправності, відповідності здібностей та професійного рівня вимогам конкретного виду діяльності в системі Державної служби, гласності та прозорості. Рішення про проведення конкурсу в окремому державному органі приймається керівником органу за наявності вакантної посади державного службовця. Особи, які подали необхідні документи до державного органу для участі У конкурсі, є кандидатами на зайняття вакантної посади державного службовця. Конкурсна процедура включає такі етапи:

0 публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу у пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

2) прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та їх 
попередній розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимогам до 
відповідного рівня посади;

3) пр оведення іспиту та відбір кандидатів.

Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву або пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Для набуття практичного досвіду та перевірки професійної підготовки особи може проводитися стажування терміном до двох місяців із затвердженням заробітної плати за основним місцем роботи. Стажування можуть проходити як особи, що вперше претендують на посаду державного службовця, так і державні службовці, які бажають зайняти більш високу посаду. При прийнятті на державну службу може встановлюватися додаткова умова — випробування терміном до шести місяців. Це рішення керівник може прийняти за наслідками конкурсу, стажування, просування по службі. Випробування застосовується з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Громадяни, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу, текст якої підписується і зберігається за місцем роботи.

Наступною та найбільш тривалою стадією проходження служби є просування по державній службі. Взагалі переміщення державного службовця по службі може здійснюватися: на вищу посаду з метою просування працівника по службі, на рівнозначну посаду з метою доцільнішого використання ділових якостей службовця, на нижчу посадку-випадках скорочення штату, за станом здоров'я, за власним бажанням, за результатами проведення атестації. Поняття «просування по службі» певною мірою збігається із категорією службової кар'єри. Взагалі світова практика інституту державної служби розвивається у двох напрямах: кар'єрному та посадовому. При кар'єрній системі (хар актерна для континентальної правової системи) чиновник вступає на державну службу на весь час своєї професійної діяльності. У процесі служби він послідовно отримує посадове підвищення, тобто «робить кар'єру», просувається по службі. При посадовій схемі — укладає контракт щодо виконання певних функцій на відповідній посаді в державному апараті протягом певного часу. У такому разі просування по службі відсутнє.

Посадова державна служба характерна для англосаксонської правової системи. Дер жавна служба в Україні є кар'єрною з окремими інститутами посадової державної служби. Вважається, що кар'єра є індивідуально усвідомленою позицією та поведінкою, пов'язаною з трудовим досвідом і діяльністю протягом трудового життя людини. Розрізняють два види кар'єри: професійно-посадова (посади, які займає людина протягом свого життя) та внутріорганізаційна (охоплює послідовність посад, які займає працівник у межах однієї організації). Щодо державних службовців термін «кар'єра» знайшов своє відображення у Законі України «Про державну службу».

Службова кар'єра —  це просування по службі державного службовця  шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі .або шляхом присвоєння йому більш високого рангу.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну службу» переважне  право на просування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність постійно підвищують свій професійний рівень та ураховані до кадрового резерву.

З метою зайняття посад  та просування по службі державних  службовців у державних органах створюється кадровий резерв зарахування до якого проводиться керівником державного органу за пропозиціями керівників його структурних підрозділів. На кожну посаду формується кадровий резерв у кількості не менше двох працівників. Кадр овий резерв формується зі спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також випускників навчальних закладів відповідного профілю, державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування та рекомендовані для просування на більш високі посади. Порядок формування і організація роботи з кадровим резервом регулюються положенням про кадровий резерв державної служби, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Одним із важливих чинників формування дієвого кадрового резерву та заходом запобігання проявам корупції серед державних службовців є ротація кадрів, тобто горизонтальне та вертикальне переміщення державних службовців на посадах у структурних підрозділах, в яких вони працюють, та інших органах, з метою набуття ними нових знань, умінь, професійних навичок, необхідних для кар'єрного просування.

Важливим елементом інституту  державної служби є оцінювання професійної  діяльності державних службовців. Ефективність Діяльності державного апарату залежить від результатів діяльності кожного державного службовця. Система оцінювання у галузі Державного управління вперше виникла у 60-х рр. у США, а в Німеччині та Франції — у 70-х рр. XX ст. В Україні тільки розроблюються відповідні методики оцінювання результатів діяльності Державних службовців. З метою підвищення ефективності діяльності державних службовців, визначення їх відповідності займаній посаді проводиться атестація, тобто оцінка кваліфікації службовця.

Атестації, яка проводиться раз на три роки, підлягають державні службовці всіх рівнів, крім патронатної служби, а також особи, які перебувають на займаній посаді менше одного року. Для проведення атестації на кожного працівника складається службова характеристика, створюється атестаційна комісія, яка за встановленою процедурою виявляє ступінь відповідності працівника посаді, яку він обіймає. Результатами атестації є висновки та рекомендації щодо відповідності працівника займаній посаді. В період між атестаціями керівниками структурних підрозділів проводиться щорічне оцінювання діяльності державних службовців.

Важливою ланкою кадрової роботи є підвищення кваліфікації державних  службовців. Результати навчання і  підвищення кваліфікації є однією з  підстав для просування по службі. Державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти. Підвищення кваліфікації державних службовців відбувається постійно, але не рідше одного разу на 5 років.

Статус державного службовім втрачається з моменту припинення державно-службових відносин, що може статися на підставах, визначених трудовим законодавством, зокрема ст. 36 КЗпП, та за умов, встановлених законодавством про державну службу. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про державну службу» такими у мовами є:

1) пору шення умов р еаліз ації пр ава на д ер жав ну слу жбу;

2. недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог — обмежень, передбачених ст. 16 цього Закону;
3. досягнення граничного віку проходження державної служби (60 років для чоловіків і 55 років для жінок);

4) відставка державних службовців першої та другої категорій;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню 
службовця на державній службі;

6) відмова службовця від прийняття або порушення Присяги;

7) неподання або подання  службовцем неправдивих відомостей  щодо його

доходів.

Гарантією стабільності кадрового  складу державної служби є законодавче  положення про те, що зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби.

Слід розрізняти поняття  «припинення державної служби»  та «відставка державного службовця», які співвідносяться як ціле та частина. Власне припинення державної служби може відбуватися або шляхом звільнення (за наявності зазначених підстав), або у зв'язку з відставкою.

Відставкою є припинення державної служби службовцем, який ї займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою і заявою за наявності таких підстав:

1. принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи;
2. етичні перешкоди для перебування на державній службі;

3) примушування державного службовця до виконання рішення державного 
органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти 
значну матеріальну чи моральну шкоду державі, підприємствам, установам, організаціям 
або об'єднанням громадян, громадянину;

4) стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за 
наявності медичного висновку). Відставка приймається або в ній дається мотивована 
відмо-державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця 
на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний 
термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати 
виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому

КЗпП.

Отже, державно-службові відносини припиняються виданням уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного акта про звільнення державного службовця з посади чи його відставку. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржене державним службовцем безпосередньо до суду.

4. Особливості правового  регулювання державної служби  в органах місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого  самоврядування — окремий вид  публічної служби, що підтверджується  чинним законодавством і не ототожнюється  ні з державною службою, ні зі службою у недержавній сфері. Іноді щодо її позначення використовується термін «муніципальна служба», що на думку більшості вчених-адміністративістів, і з ними слід погодитися, є певною мірою необгрунтованим та передчасним. Служба в органах місцевого самоврядування має багато спільного у правовому регулюванні із державною службою, що дозволило сформуватися в адміністративній науці позиції про віднесення служби в органах місцевого самоврядування до різновидів державної служби, а на теоретичному рівні це питання досі залишається дискусійним.

Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Служба в органах місцевого самоврядування — це професійна, остійній основі діяльність громадян України, які займають осади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на галізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їхній правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначаються Законом України від 7 червня 2001 р. «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Згідно з положеннями Закону служба в органах місцевого самоврядування базується на принципах, служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їхніх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді. Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території. На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків. Обмеження щодо перебування на службі в органах місцевого самоврядування є традиційними та встановлюються статтями 12, 13 згаданого Закону.